Освітні інновації, програмно-методичне забезпечення нині й у ретроспективі, шляхи підвищення престижності професії вихователя — усі ці питання дошкільної освіти в наш час набувають ще більшої актуальності. Допомогти знайти відповіді на них та дізнатися про роботу методичної служби всеукраїнського рівня нам допомогли Ольга Петрівна Долинна, завідувач сектору науково-методичного забезпечення змісту дошкільної освіти, та Низковська Олена Вікторівна, методист вищої категорії відділу науково-методичного забезпечення змісту початкової та дошкільної освіти Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти»* Міністерства освіти і науки України.
— Розкажіть про основні завдання, на реалізацію яких спрямовується робота методичної служби всеукраїнського рівня.
— Сектор науково-методичного забезпечення змісту дошкільної освіти — той структурний підрозділ Інституту інноваційних технологій і змісту освіти при Міністерстві освіти й науки України, на який покладено функції всеукраїнської методичної служби. Він завжди був і залишається провідником державної політики в галузі дошкільної освіти від центрального органу управління освітою в державі — Міністерства
освіти й науки України — до безпосередніх виконавців освітньої політики — педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів. Основним каналом нашої взаємодії з практиками є методичні служби регіонального рівня, які діють на базі усіх інститутів післядипломної педагогічної освіти і, у свою чергу, проводять державний курс освітянської політики через методичні служби районної, міської ланок до методичних служб кожного дошкільного навчального закладу. Тримати руку на пульсі сучасної психологпедагогічної науки, відстежувати появу і впровадження ефективних освітніх інновацій, вчасно реагувати на практичні потреби й оптимізувати науковий пошук у найбільш актуальних напрямах ми можемо завдяки постійній співпраці з науково-дослідними інститутами Національної академії педагогічних
наук України, провідними науково-педагогічними працівниками вищих навчальних закладів, де готуються фахівці для вітчизняного дошкілля. Забезпечення належної якості дошкільної освіти неможливе без появи в освітньому просторі України сучасної навчальної літератури. А оскільки ми напряму причетні до її розроблення й видання, то без налагодження тісних ділових контактів із видавництвами навчальної літератури нам також не обійтися.
— Які пріоритетні завдання діяльності вашого сектору?
— Можна виокремити такі пріоритетні завдання діяльності нашого сектору. Найперше, це реалізація державної політики в галузі дошкільної освіти шляхом науково-методичного забезпечення змісту освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах України. Також це організація розроблення програмно – методичного забезпечення Базового компонента дошкільної освіти України й чинних програм розвитку, виховання й навчання дітей до 6(7)-річного віку; співпраця з видавництвами з питань підготовки до видання якісної навчальної літератури для дошкільної освіти відповідно до сучасних вимог. Важливими завданням є вивчення і впровадження кращих ідей, педагогічних інновацій, зокрема новітніх технологій, у практику роботи дошкільних навчальних закладів. Значну увагу приділяємо організації й координації дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня щодо розробки, апробації та впровадження педагогічних інновацій в освітній процес дошкільних навчальних закладів. Не можна не згадати і про завдання сектору, яке стосується координації діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти в напрямі реалізації державної освітньої політики. Займаємося й організацією і проведенням всеукраїнських науково-методичних, науково-практичних конференцій, семінарів, виставок, конкурсів, фестивалів, нарад тощо. А також одним із пріоритетних напрямів є надання науково-методичної консультативної і практичної допомоги працівникам дошкільної освіти різних категорій.
— Які освітні інновації в дошкільній освіті, на Вашу думку, можуть позитивно вплинути на її розвиток?
— Реалізація компетентнісної парадигми в дошкільній освіті неможлива без розроблення і впровадження освітніх інновацій, насамперед новітніх педагогічних технологій, основний вектор спрямування яких —своєчасний і повноцінний розвиток дитини з перших років життя. Широке визнання практиків уже здобули такі експериментально апробовані авторські педагогічні технології: «Психолого-педагогічне проектування взаємодії дорослого й дитини» (доктор психологічних наук, професор Піроженко Т. О.), «Інтегрована особистісно зорієнтована освітня технологія в дошкільному навчальному закладі та загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня» (доктор у галузі освіти, професор Якименко С. І.), «Методичні аспекти дошкільної лінгводидактики» (доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України Богуш А. М.). Про якість інноваційного поступу в дошкіллі красномовно свідчить той факт, що перші дві з названих інновацій номінувалися на здобуття Державної премії України в галузі освіти 2011 і 2012 років. А праця «Методичні аспекти дошкільної лінгводидактики» у комплексі робіт, підготовлених професором Богуш А. М. спільно з доктором педагогічних наук, професором Гавриш Н. В., за темою «Дошкільна освіта: наука, теорія, практика», здобула Державну премію в галузі освіти у 2013 році. Нині під науковим керівництвом Гавриш Н. В. проходить експериментальну апробацію в ході дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня освітня технологія формування світогляду в дітей засобами художнього слова в інтегрованому освітньому просторі дошкільного навчального закладу.
— Що може посприяти й що утруднює впровадження інновацій у практику?
— Прискорити інноваційний поступ українського дошкілля можуть сучасні технології управлінської діяльності у сфері дошкільної освіти, пошук і впровадження нових типів навчальних закладів, які забезпечували б наскрізний і неперервний характер охоплення дітей та їхніх родин комплексними впливами з боку навчально-виховних, культурних, медичних закладів, соціальних структур, починаючи від дошкільних і до шкільних років. Однак дослідно-експериментальна робота із розроблення, апробації та застосування освітніх інновацій на регіональному рівні й рівні окремих дошкільних навчальних закладів ще недостатньо
скоординована управлінськими й методичними службами окремих областей, районів, міст, не має належного наукового й методичного супроводу, а відтак потребує не лише оптимізації, а й уваги
при виявленні гідної інноваційної ініціативи, упорядкування під час визначення тематики, розроблення наукового апарату експериментального дослідження, укладання програм, вибору базових дошкільних закладів, відстеження проміжних і підсумкових результатів цієї роботи, популяризації дійсно вагомих, актуальних, ефективних нових розробок.
— Як складається нині ситуація із програмно-методичним забезпеченням дошкільної освіти?
— Наріжним каменем у фундаменті сучасної дошкільної освіти є її програмно-методичне забезпечення. Його впровадження сприяє оновленню змісту, форм, методів і засобів розвитку, навчання, виховання дітей.
Основними документами, що на сьогодні визначають концептуальні засади українського дошкілля, завдання, зміст і очікувані результати освітнього впливу на дошкільника, є Базовий компонент дошкільної освіти як державний освітній стандарт (відповідно до норм чинного законодавства у 2012 році затверджено його нову редакцію) у поєднанні з низкою варіативних комплексних та парціальних освітніх програм. За цими програмами практики можуть послідовно реалізовувати вимоги інваріантної й варіативної складових Базового компонента дошкільної освіти впродовж усього періоду дошкільного дитинства з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей розвитку вихованців, специфіки регіонів, кадрового й матеріально-технічного забезпечення дошкільних закладів, запитів батьків та інших чинників. Основні вимоги до укладання сучасних освітніх програм окреслено в інструктивно-методичному листі Міністерства освіти й науки України «Про розроблення програм для дошкільної освіти» від 28.02.2013 р. за № 1/9-152.
На допомогу педагогам і батькам у реалізації програмових вимог розробляються різні види навчальної літератури, які умовно можна розподілити на дві групи: література для дорослих (батьків, педагогів, студентів) і література для спільного опрацювання дорослого з дитиною. До першої групи видань зараховуємо освітні програми, навчально-методичні, методичні посібники, методичні рекомендації, хрестоматійні збірки, збірники статей і педагогічних творів, словники тощо. До другої — навчальні посібники, робочі зошити, альбоми, енциклопедії. Саме ця група видань потребує особливої уваги з боку розробників, експертів, видавців і дорослих користувачів, щоб у них максимально враховувалися вікові особливості навчально-пізнавальної діяльності, сприймання, пам’яті, мислення, уваги, можливості роботи з книжкою в дітей дошкільного віку. З метою унормування підходів до укладання навчальної літератури для дітей дошкільного віку й допомоги фахівцям у поліпшенні якості навчальної літератури для освітньої роботи з дітьми дошкільного віку в умовах варіативних форм надання дошкільної освіти наказом Міністерства освіти і науки України від 12.05.2014 р. за № 572 було затверджено Методичні рекомендації щодо розроблення навчальної літератури для дітей дошкільного віку. Щороку Міністерство освіти й науки України оприлюднює Перелік навчальних видань, рекомендованих для використання в дошкільних навчальних закладах на поточний навчальний рік, з яким можна ознайомитися на сайтах Міністерства освіти і науки України (www.mon.gov.ua), Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (www.iitzo.gov.ua) і за публікаціями у фахових періодичних виданнях.
— Наскільки змінилося програмно-методичне забезпечення дошкільної освіти протягом останніх років?
— За останні п’ять років ситуація з програмно-методичним забезпеченням дошкільної освіти помітно покращилася, стабілізувалася. Зокрема, активно розроблялися, оновлювалися і впроваджувалися варіативні комплексні освітні програми. З’явилася низка парціальних програм із художньо-естетичного, фізичного розвитку, навчання дітей англійської мови, формування основ комп’ютерної грамотності. Ці роки означилися новою тенденцією — розробленням різноманітних навчально-методичних комплектів. Це і програми з методичними рекомендаціями та методичними посібниками; і навчальні посібники з робочими зошитами для дітей; і альбоми наочного матеріалу з методичними рекомендаціями, методичними посібниками до них тощо. Урізноманітнилося змістове спрямування навчальної літератури. Якщо раніше переважаливидання з питань навчання грамоти й математики, то тепер додатково з’явилося чимало нової літератури з організації ігрової, музичної, театралізованої, образотворчої діяльності, екологічного й валеологічного виховання, комунікативномовленнєвого, фізичного, соціально-морального, емоційно-ціннісного розвитку. Видані сучасні посібники з питань організації управлінської й методичної роботи в дошкільному закладі (планування освітнього процесу, харчування, педагогічні радитощо), а також література з проблем взаємодії дошкільного закладу з батьками вихованців. На жаль, відчувається деякий дефіцит методичної літератури для вихователів груп раннього віку. Принагідно зазначимо, що у 2014 році
практики отримали три програми з розвитку й виховання дітей віком до трьох років («Оберіг», «Соняшник», «Я у світі»). Бракує також літератури з патріотичного, духовного, трудового виховання дітей дошкільного віку. Як і раніше, невирішеним залишається питання державного фінансування на видання літератури для дошкілля.
— Чи вважаєте Ви доцільним зменшити кількість освітніх програм?
— Практика показує, що розмаїття освітніх програм реалізує ідею поступального розвитку вітчизняного дошкілля на засадах демократизму і плюралізму, забезпечує право вибору всіх учасників освітнього процесу: педагогів, батьків, дітей. Це також стимулює подальший розвиток різних наукових шкіл в Україні, які мають потенціал для розроблення й експериментальної апробації сучасних програм і методичного забезпечення до
них. Побудова освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах за різними програмами дає змогу більш вичерпно врахувати інтереси, бажання, потреби, можливості й задатки кожного малюка задля своєчасного цілісного розвитку дитячої особистості. Нагальною є потреба в розробленні програм, які створювали б повний програмовий супровід різних форм здобуття дошкільної освіти, задовольняючи освітні потреби дітей та запити родин, відповідно до інваріантної та варіативної складових Базового компонента дошкільної освіти. Усі нині чинні програми пропонують оригінальні шляхи реалізації вимог Базового компонента і знайшли своїх користувачів серед широкого кола практиків, які надають освітні послуги в умовах різних форм здобуття дітьми дошкільної освіти. У зв’язку з відсутністю державного фінансування на видання програм ці нормативні документи видаються коштом видавництв обмеженими тиражами й розповсюджуються переважно локально, в окремих регіонах. Наприклад, програма «Дитина» більш поширена в Києві таКиївській області, програма «Дитина в дошкільні роки» популярна в південно-східних областях, «Українське дошкілля» і «Соняшник» — у західному регіоні як такі, що мають яскраво виражений
регіональний компонент. Окреме місце серед чинних програм займає комплексна альтернативна освітня програма підтримки розвитку дитини «Стежина» для дошкільних навчальних закладів, що працюють за вальдорфською педагогікою. Вона задовольняє інтереси тих освітян-дошкільників та батьків, які прагнуть відійти від усталених норм і організувати освітній процес на інших, порівняно з традиційними, філософсько-концептуальних засадах.
— На Вашу думку, у дитячому садку повинні навчати чи виховувати?
— Можливо, не варто протиставляти навчання вихованню й навпаки, адже навчаючись, дитина і розвивається, і виховується. Водночас, перебуваючи під виховними впливами інших людей (батьків, педагогів, дітей), малюк переймає від них певні життєві установки, норми і правила взаємодії в соціумі, набуває досвіду в різних видах діяльності, а отже, навчається. На нашу думку, не слід і звужувати поняття «навчання» до засвоєння дітьми лише спеціальних знань, приміром, з математики, про природу, професії та інші предмети і явища довкілля, а також оволодіння базовими вміннями для подальшого опанування шкільних курсів письма, читання, математики, малювання, фізкультури тощо. У період дошкільного дитинства дитина має навчитися відчувати і сприймати світ у його багатогранності, міркувати, висловлювати власні судження, розуміти стани, настрої, наміри як власні, так і інших людей, проявляти ціннісні ставлення до світу речей, мистецтва, природи, людських стосунків, праці, почуттів тощо, а головне — навчитися застосовувати все це в щоденній життєвій практиці. Хіба це не навчання й не виховання? Звісно, розвивально-виховний аспект є домінуючим в освіті дошкільнят, проте без грамотно організованого навчання він нездійсненний. Ось чому освітній процес у дошкільному навчальному закладі має інтегрувати в собі реалізацію розвивальних, виховних і навчальних впливів. Забезпечується це й усіма чинними комплексними й парціальними програмами, у яких автори передбачили триєдині (навчальні, розвивальні,
виховні) освітні завдання за кожним змістовим напрямом роботи з дітьми.
— Як, на Вашу думку, можна підвищити пре- стижність професії вихователя?
— Це запитання ставлять перед педагогами вже не одне десятиліття поспіль. Актуальне воно і в наш час, оскільки на тлі сформованого в побутовій свідомості людей переконання «краще там, де більше платять» виховательська праця, дійсно, виглядає непривабливо. Проте цю професійну сферу обирають та залишаються в ній працювати ті, хто відчуває в собі високе покликання, хто готовий взяти на себе особливу відповідальність за дитяче здоров’я й ніжну душу, просто любить дітей серцем, а не через гаманець.
Прикро, що через фінансову недооціненість цієї праці останнім часом менше молодих людей обирають спеціальність «Дошкільне виховання» під час вступу до вишів, іще менше випускників педагогічних коледжів, інститутів, університетів «доходять» до робочих місць за цим фахом. Губляться педагогічні таланти, руйнуються чиїсь мрії. І в результаті ми, напевно, недоотримуємо нових прогресивно налаштованих новаторів-науковців, управлінців, методистів, вихователів. Водночас економічна скрута стала випробуванням для покликання тих, хто вже закріпився у професії вихователя, пересвідчився у правильності обраного життєвого шляху, і тих, хто попри низьку платню залишив попередні робочі місця, отримав другу освіту і присвятив себе вихованню найменшеньких. Складаємо їм щиру шану! Питання гідної оплати праці вихователів має вирішуватися на рівні Уряду, постійно вивчатися та ініціюватися перед ним нашим профільним Міністерством, профспілкою працівників освіти, іншими громадськими організаціями.
— А окрім економічної привабливості професії, які ще можуть бути способи підвищити престижність професії вихователя?
— Це насамперед формування позитивного і привабливого образу ПЕДАГОГА у свідомості української молоді, що вирішує для себе проблему «ким бути?». Формувати відповідне розуміння професії вихователя треба й у свідомості нинішніх і майбутніх батьків, які повинні довіряти майстрам дошкільної освіти, і взагалі у громадській думці, яка озвучується через засоби масової інформації, публічні виступи посадовців, відомих
персон із великої науки, шоу-бізнесу, політики тощо.
Серед цих способів назвемо насамперед такі:
••неформальна професійна орієнтація старшокласників;
•• популяризація професії засобами радіо, телебачення, Інтернет-ресурсів, друкованих періодичних,
навчальних, науково-популярних видань сучасних наукових психолого-педагогічних, медичних, соціальних досліджень і прогресивного досвіду надання дошкільної освіти на базі дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх навчальних закладів, через соціально-педагогічний патронат тих дітей, які з різних причин не можуть відвідувати дитячі садочки, у формі інклюзивної освіти дітей із особливими освітніми потребами та родинного виховання із залученням висококваліфікованих «домашніх» педагогів (гувернерів);
•• активізація діяльності консультативних центрів, пунктів на базі дошкільних закладів, місцевих управлінь освіти;
••ширше залучення батьківської громадськості до справи організації та управління діяльності дошкільних закладів не лише на засадах громадського контролю і спонсорства, а дедалі більше як партнерів, суб’єктів освітнього процесу, повноправної ланки у тріаді «діти-батьки-педагоги»;
••організація і проведення силами місцевих органів влади масових заходів-презентацій здобутків дошкілля свого краю за участі кращих педагогів, батьків із дітьми, підприємців, журналістів. Це можуть бути фестивалі, конкурси, виставки, майстер-класи, благодійні ярмарки й концерти, клуби вихідного дня — таких форм популяризації ідеї дошкільної освіти, ключової фігури в ній — вихователя — у «скарбничках» наших практиків є чимало;
••продовження традиції проведення подібних заходів і на всеукраїнському рівні. Яскравим прикладом став організований Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти під орудою Міністерства освіти й науки України у 2013 році Всеукраїнський конкурс професійної майстерності педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів, який виявив і показав усій країні сузір’я педагогічних талантів, зрощених на ниві дошкільної освіти, та їхні освітні інновації;
••напевно, модернізації потребує й система підготовки й перепідготовки кадрів для дошкільної освіти у вищих навчальних закладах та інститутах післядипломної педагогічної освіти, щоб майбутні фахівці не розчаровувалися в обраній професії, а практики з оновленим ентузіазмом надалі сіяли розумне, добре, вічне, переконуючи суспільство в цінності своєї праці реальними результатами. Узагалі, найкращим аргументом у дискусіях про престижність професії вихователя має стати не рівень зарплатні, не кількість розроблених
освітніх інновацій, виданих посібників і публікацій, відзнятих репортажів, проведених масових заходів, не дані про скорочення плинності кадрів у дошкільних закладах, а головний показник ефективності функціонування системи дошкільної освіти — фізично і психічно здорова, емоційно й соціально благополучна дитина як життєрадісна, життєздатна, життєтворча особистість.
Підготувала Галина Харук