Та українська політична дійсність пропонує досить яскраві приклади такої взаємодії і її відсутності. Робота комітету Верховної Ради і міністерства може бути як прикладом ідеального екіпажу, так і нереспектабельних ВІП-розборок, об які розбиваються надії громадян. І тут справедлива стара формула: наше життя і наші реформи – це те, що ми робимо кожного дня. Ми вирішили поділитися з вами своїми спостереженнями.
Спочатку – про хороше.
КВІТ-ГРИНЕВИЧ: СЛУЖИЛИ ДВА ТОВАРИШІ…
Складай ми підручник для українського політичного класу з назвою “Як поводитися з партнером по уряду/парламенту”, то прикладом вдалого політичного тандему навели б голову парламентського комітету з питань освіти Лілію Гриневич та міністра освіти Сергія Квіта.
Це співробітництво не народжує скандали, напевно, тому Гриневич – Квіт не є любимцями ефірів. Але ця взаємодія породжує результат.
Базовий закон “Про освіту” розроблявся спільно і проходив загальну презентацію за участю міністра та голови комітету (прийнятий у вересні минулого року). Таким же поетапним було обговорення законопроекту “Про професійну освіту” та законопроекту “Про наукову і науково-технічну діяльність”. При цьому, тандем Гриневич-Квіт стояв перед тими ж проблемами, що й інші політики та адміністратори. Вони керували освітою і створювали законодавство, коли у базі були вже за три альтернативні законопроекти з цієї ж сфери, на обговоренні лунало різноголосся експертів. У боротьбі за реформи в освіті на загальних круглих столах, парламентських та комітетських слуханнях, засіданнях також стикалися консерватори, радикали і ретрогради. Сергію Квіту доводиться проводити свої заходи в умовах жорсткого опору ректорів і викладацьких команд, які працювали в умовах корупції. Та й усі вищезазначені законопроекти стосувалися таких чутливих сфер, як адміністрування галузі, зміни у початковій і середній школі, зміна укладу життя в академічному середовищі, вони порушували питання наукових дослідницьких лабораторій вищої школи та інфраструктури профтехучилищ.
Але все ж процес триаває. І все тому, що гучна реформа освіти перебуває в руках двох досвідчених регентів: профільного комітету та міністерства, які мислять не в дусі суперництва, а живуть у парадигмі ” виграв ти – виграв я”. Результат? Виграє суспільство.
– Підкажіть колегам: як вам вдається не сваритися з профільним комітетом і його головою, народним депутатом Лілею Гриневич? – запитали ми у міністра освіти Сергія Квіта по мобільному телефону.
– У нас довга історія відносин, – сміється міністр, – У період Януковича Києво-Могилянська Академія, якою я керував, судилася з міністерством Табачника, і Лілія Михайлівна завжди підставляла нам плече. Але головне – ми однодумці й вихідці з одного професійного середовища. У нас спільні цінності, склалося спільне коло експертів, яким ми довіряємо, наші загальні концепції та погляди на розвиток освіти формувалися не один рік і проговорювалися нами раніше. Все це створює передумови для успішного співробітництва.
Щоб парочка не здавалася такою «солодкою», ми ретельно шукали хоч одну ложечку дьогтю: гуглили запит зі словами “Гриневич критика міністерства освіти”. Але, на жаль, остання критика міністерства стосувалася періоду Табачника.
КВІТАШВІЛІ-БОГОМОЛЕЦЬ: А КІШКА ОТ ПРОБІГЛА – І АГА…
Взаємодія міністра охорони здоров’я Квіташвілі і голови профільного комітету Богомолець запам’ятається громадянам, як перманентний скандал. Скандал без дотримання будь-якої політичної, людської та професійної етики.
Конфлікт із міністром охорони здоров’я Олександром Квіташвілі, що вилилився у публічну площину, Ольга Богомолець вважає “битвою світоглядів”, хоча спочатку її ніщо не віщувало.
Відкриваючи у січні комітетські слухання на тему реформи охорони здоров’я, Богомолець заявила, що, на щастя, часи, коли профільний комітет конфліктував із міністром, уже пройшли. Тоді у це охоче вірилося, бо обидва вищі керівники охорони здоров’я були делеговані на його реформування найбільшою парламентською фракцією “БПП”, а медреформа була одним із пунктів коаліційної угоди.
І міністр Квіташвілі, і голова комітету у присутності медичної громадськості тезисно представили своє бачення реформ, яке тоді не викликало особливих дискусій.
Свої ідеї Богомолець оформила у яскраву презентацію під назвою “Реформа охорони здоров’я: 25 кроків до щастя”. Вона містила перелік із 25 пунктів “покрокового створення системи охорони здоров’я” із зазначенням строків виконання, які повинні були привести до загального благоденства лікарів і пацієнтів.
Представляючи свою програму, Богомолець одразу попередила: щастя настане тільки у тому випадку, якщо всі “кроки” зробити одночасно, інакше нічого не вийде. Але вже перший пункт: “Децентралізація влади, адміністративно-територіальна, податкова та судова реформи”, на виконання якого голова комітету відвела, не уточнюючи кому, сім місяців, викликав сумніви в реалістичності програми. Надалі голова комітету в ефірах згадувала свою січневу презентацію як завершений і схвалений комітетом документ і дорікала міністру за те, що, мовляв, на парламентських слуханнях були визначені 25 пріоритетних кроків, які потрібно зробити, щоб за два роки перейти до страхової медицини, але жоден із них міністерством не зроблений.
Тим часом міністр Квіташвілі, який теж, мабуть, вирішив, що комітет схвалив його реформаторські ідеї, оскільки заперечень вони не зустріли, зосередився над їхнім втіленням.
Якщо коротко, суть ідей міністра полягала у тому, щоб надати медустановам більшої самостійності, у тому числі організаційної і фінансової, – вони могли б стати автономними державними і комунальними підприємствами, які могли б мати власні рахунки в банках, відмовитися від принципу фінансування ліжко-місць і перейти на оплату медпослуг, щоб таким чином підготувати систему до страхової медицини. Квіташвілі аргументував це тим, що зараз практично весь бюджет охорони здоров’я йде на утримання застарілої інфраструктури – 40 млн квадратних метрів лікарень, у той час як на якості лікування це не відбивається, а пацієнти змушені платити за нього з власної кишені.
– Той шлях, який ми запропонували, вже пройшли всі пострадянські країни, – наголосив міністр.
Але у боротьбі за медреформу Квіташвілі увійшов у клінч з тими, з ким спочатку збирався реформувати українську медицину. Профільний комітет звинуватив його у спробі довести до банкрутства лікарні і віддати їх у руки олігархів, фракція “БПП” – у втраті контролю над галуззю.
Подана міністром 2 липня заява про відставку, за його розрахунками, повинна була розчистити шлях медреформі. Але депутати, мабуть, вирішили затіяти довготривалу гру, бо міністерські законопроекти у вересні комітет відхилив, претензії до міністра залишилися, за відставку Квіташвілі з чотирьох спроб не набралося голосів, а народний депутат Мусій відкликав поданий ним альтернативний проект медреформи на доопрацювання.
На думку Квіташвілі, у випадку з профільним комітетом неприязнь до нього превалює над державними інтересами, оскільки на медреформу в Україні давно чекають. Шляхів подальшої взаємодії з цим складом комітету він не бачить, тому заяву про відставку не відкликає і заявляє, що й після неї буде просувати свої ідеї.
“Варяга” з Грузії також дивують особливості української політичної культури: коаліція не підтримує закони, які пропонує створений нею ж уряд, його запрошують звітувати в парламенті, але при цьому слухають дві-три людини, на засіданні профільного комітету йому не дають слова.
– За такого підходу медреформи в Україні не буде ще 20 років! – заявив Квіташвілі, залишаючи засідання комітету, що відхилив міністерські законопроекти.
– Те, що запропонував міністр, – це грузинська модель, коли всі лікувальні установи пустили під приватизацію, – продовжує наполягати Богомолець. – Так, у нас багато лікарень і ліжок багато, і щойно ми імплементуємо європейські клінічні протоколи лікування, їх стільки не буде потрібно. Але у нас у жодному районі немає хоспісів для онкохворих, немає інтернатів для пацієнтів із хворобою Альцгеймера.
Регулярно лаючи міністра, нардеп Богомолець заявляє, що не хоче очолити МОЗ, оскільки у вертикалі Кабміну немає “доброї волі до прозорої роботи”, а у Верховній Раді немає “прозорості та усвідомленої більшості, яка хоче будувати економічно ефективну та соціально-відповідальну державу”.
– Моя присутність у ВР зараз більш важлива, ніж у МОЗ, – впевнена глава профільного комітету.
Один з авторів матеріалу побував практично на всіх комітетських засіданнях, які проходили у присутності міністра охорони здоров’я. Те, що відбувається там, часом нагадувало продумане і свідоме знущання, коли міністру не давали можливості відповісти на закиди й обвинувачення, а якщо він і отримував слово, то його аргументи не вислуховували, і естафета тих же звинувачень передавалася наступному нардепу.
На останньому засіданні комітету Ольга Богомолець виступила з ідеєю провести парламентські слухання з питань реформи охорони здоров’я, які допоможуть прийняти правильне рішення і розпочати реформування галузі.
– Це означає, що Комітет з питань охорони здоров’я бере на себе відповідальність за затвердження плану і стратегії реформ незалежно від того, хто стане міністром охорони здоров’я, – заявила Богомолець.
Чи буде це “25 кроків до щастя-2”, ми скоро дізнаємося…
ПРЕТЕНДЕНТИ НА КОНФЛІКТ – ЯРЕСЬКО ТА ЮЖАНІНА
Перераховані ситуації – найяскравіші, але не єдині, де можливий конфлікт. Потенційною гарячою точкою є також пара Мінфін – податковий комітет парламенту. Глава Мінфіну Наталя Яресько та голова парламентського Комітету з податкової і митної політики Ніна Южаніна мають різні уявлення про податкові ставки. І хоча різкого і емоційного зіткнення поглядів не сталося, але обережний обмін критичними зауваженнями триває.
Голова податкового комітету встигла сказати, що концепція реформи Мінфіну не містить ніяких ставок, ніякого зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, комітет як законодавчий орган має пряме право бути ініціатором своїх ідей і викласти їх у вигляді законопроектів, а потім серйозно говорити з цих позицій з урядом.
Топ-менеджери, які відають грошима і податками, навряд чи будуть голосно лаятися. Але доказом їхньої плідної співпраці стане підтримка парламентом податкової реформи.
ХХХ
Якщо користуватися кінематографічними аналогіями, то будь-якій парі «чиновник-нардеп», «міністр-голова комітету», якій просто суворо делеговано обов’язок співпраці і в якої вона поки що не виходить, ми б порадили переглянути мюзикл “Чикаго”. Пам’ятаєте героїнь Рене Зеллвегер і Кетрін Зети Джонс, які до кінця життя животіли б у дешевому шинку, якщо б, наплювавши на амбіції, не почали танцювати в парі. “Я не можу сама”, – переконувала Кетрін Рене, відбиваючи чечітку і показуючи, яким прибутковим може стати дует. Наприкінці фільму ми бачимо чудову, розкішну сцену концертного залу і публіку, що в захваті аплодує їм. Подивіться, що може дует.
А це ж лише танці. Уявляєте, на що здатен злагоджений дует у політиці? Запитайте у Квіта та Гриневич.