Новий навчальний рік для шкіл Закарпаття буде випробуванням. У тому сенсі, що на останньому ЗНО область показала погані результати: кожен сьомий учень – закарпатець «провалив» тестування (хоча треба сказати, що цього року порівняно з попередніми роками, в регіоні була найбільша кількість «200-бальників»; в основному, такі показники у випускників ужгородських шкіл). Експерти визнають: це пляма на іміджі області, проблему треба вирішувати.
У школах, де учні показали найменший рівень знань (а левова частка цих закладів освіти працює в районах, де проживають нацменшини, зокрема, угорці), оголосили про позапланові перевірки під час навчального процесу та атестацію вчителів. Але чи змінить це ситуацію? Які причини такої кризи в освіті? Та як повернути справу на краще – про це ми запитали в експертів.
З ДЕСЯТИ «БІГУНІВ» ОСТАННІМ НА ФІНІШ ПРИЙДЕ ЗАКАРПАТТЯ
– Що б там не казали, ЗНО віддзеркалює реальний рівень освіти на Закарпатті. Причин у ситуації, що склалася, декілька, – аналізує Олесандр Гаврош, письменник, журналіст. – Перша – те, що на Закарпатті проживає, в основному, сільське населення. Загальна ситуація в Україні приблизно така, що 2/3 населення областей живуть у містах. На Закарпатті ці 2/3 – сільські мешканці. Звісно, культурні запити відрізняються у дітей з міста і з села. Учень Ужгородської гімназії має набагато більше зацікавлень та способів цей інтерес задовольнити, ніж мешканець села з Ужгородського району.
Друга причина – 2/3 цього сільського населення Закарпатців ще й жителі гірських сіл. Де одна школа, часом, «девятирічка», де рейсовий автобус їздить двічі на день, де нема Інтернету. Це група населення з ускладенними побутовими умовами. Простіше кажучи, житель села Порошково з Перечинщини має значно менше можливостей купити комп’ютер, ніж його однолітки із долинянських сіл біля Мукачевого чи Ужгорода.
Третя причина – великі компактні групи меншин. Мова йде про угорців, румунів. Це такі собі культурні гетто, які ведуть досить закритий спосіб життя. Представники цих меншин погано знають українську мову, але вони не налаштовані вивчати її і знати добре, бо їхні сили направлені на те, щоби виїхати вчитися до Угорщини.
Ну, й четверта причина – це слабкість самого університету (мова – про Ужгородський національний), який готує кадри для шкіл краю. Рівень підготовки мав би бути значно кращим. Мій син поїхав навчатися до Львова, але спілкується з однокласниками, які вивчають ті ж комп’ютерні системи в Ужгороді. Він каже, що тут студенти вчать застарілу інформацію.
Закарпаття історично не мало потужних культурних чи освітніх центрів. Ще 150 років тому Олександр Духнович писав друзям, щоб не висилали йому книжки для громадських бібліотек, бо «тут їх нікому читати». Культурний рівень населення, на жаль, не найкращий. Узагалі, закарпатці у більшості обивателі, яких цікавить здебільшого те, що в кишені. А інтереси батьків формують інтереси дітей. Тому й такі результати.
Але трагедії у цьому нема. Це ситуація задана. Є десять бігунів, один із них прийде на фініш останнім. Цей останній бігун в освіті – Закарпаття. І так поки що й буде. В силу об’єктивних причин.
– Якщо бути ідеалістами – як можна змінити задану ситуацію, не завжди ж пасти задніх…
– Значить, треба посилювати університет, який кує кадри для освіти краю. Якщо там не буде хабарництва, якщо буде актуальний матеріал для вивчення, сучасна методика, з роками матимемо зміну в ситуації. А також треба сказати, що найкращі студенти завжди «тікають» до вузів Львова та Києва. Тут залишаються ті, хто залишаються…
БАТЬКИ НА ЗАРОБІТКАХ, А ДІТИ – З БАБУСЯМИ-ДІДУСЯМИ ОСВІТОЮ НЕ ПЕРЕЙМАЮТЬСЯ
– На мою думку, велику роль у переліку причин, які до такого стану освіти призвели, має блат в учительському середовищі, – коментує Сергій Федака, професор Ужгородського нацуніверситету. – Блат занижує вимоги до знань учня, завищує результати його знань. Радив би керівникам освіти на це звернути увагу – адже маємо наслідки.
Інша причина – високий відсоток трудової міграції, внаслідок чого діти залишаються з дідусями-бабусями, іншими родичами, які не надто переймаються їхньою освітою. Плюс – фактор кількості сільського населення. Необхідно проаналізувати проблеми сільської освіти. Бо такі показники ЗНО, звісно, пляма на іміджі області, з цим треба боротися. Для того, аби заохотити учнів до навчання, пропонував би певне преміювання: склав ЗНО на 200 балів, отримав премію – від райвідділу чи міськвідділу освіти наприклад.
ЦЕ НЕ МІСЦЕВА ТЕНДЕНЦІЯ, А СВІТОВИЙ ПОКАЗНИК. ПРОСТО МИ ПЕРШІ, ХТО РЕАГУЄ НА ЦЕ
А Федір Шандор, відомий на Закарпатті гід та громадський діяч, завідувач кафедри на факультеті туризму в УжНУ, вважає, що ніякого поганого іміджу Закарпаттю провальне ЗНО не створює.
– Закарпаття – найближча область до Европи. І те, що молодь не хоче вчитися і має погані результати на ЗНО – не лише місцева тенденція. Така ж ситуація у Словаччині, Угорщині, Франції. Просто в Україні ми – перші, хто реагує на цю тенденцію. До Києва ще не дійшло. Закарпатці усе сприймають прагматично. Оскільки вчитися нецікаво, плюс – наявність диплому не дає гарантії отримати добре оплачувану роботу, то учні й не хочуть витрачати на це свій час. Трагедії у цьому нема.
Нам треба просто перелаштувати систему. А наші педагоги не встигають за зміною потреб учнів. Якщо в Інтернеті вони знайдуть більше інформації, яка їх цікавитиме, ніж на уроці, вони підуть у соцмережі, а не на урок. Це цивілізаційний виклик – і вчителі мусять перелаштуватися. Справилися з ним у США та Англії – це єдині країни, де нема «провальних» показників на загальних іспитах. Чому? Тому що там система інша – багато побудовано на самоосвіті. Це раз. Згадаймо Стіва Джобса, який не мав вищої освіти, згадаймо Білла Гейтса, який узагалі не вчився. А друге – це розвинена система курсів. У США сприяють розвитку курсів для учнів і студентів. А в нас? От хлопець би вчив, наприклад, філософію, але його цікавить усього лише філософія Європи, а він мусить слухати курс із загальної філософії Америки, Європи, Сходу…
Так само й викладач: він читає геніально три-чотири лекції з курсу, але мусить викладати студентам весь – бо інакше не матиме ставки. Ця система себе вижила, а ми й досі за нею працюємо – і хочемо результатів. Усі жаліються, й усі продовжують за нею працювати. Для абітурієнта: якщо хочеш бути на рівні, займайся самоосвітою. Шукайте курси в Інтернеті – безкоштовні чи платні. Й отримуйте ті знання, які вас цікавлять. Така практика, застосована широким загалом, покращить і дану ситуацію зі ЗНО.
ШКІЛЬНУ ОСВІТУ РОЗГЛЯДАЮТЬ ЛИШЕ ЯК АДМІНІСТРАТИВНИЙ РЕСУРС НА ВИБОРАХ
– Ще торік, проаналізувавши результати ЗНО за 2013-ий, виявив, що Закарпаття має найгірші в країні показники. Тобто, це тенденція, яка триває роками, – говоритьВолодимир Мерцин, громадський діяч, директор видавничих проектів «Хто є хто на Закарпатті». – Виклав свої міркування і пропозицію проаналізувати причини цього стану на власній сторінці в Фейсбуці. На мою пропозицію та відкритий лист, під яким підписались авторитетні закарпатці – випускники наших шкіл, влада не відреагувала.
Тільки після того, як до листа долучились і депутати обласної ради, на засіданні освітянської комісії було розглянуто питання низьких результатів ЗНО в Закарпатті. Хоча керівництво департаменту освіти наполягало не приймати до уваги результати ЗНО, було прийнято рішення провести аналіз даної ситуації. Я навіть отримав попередню згоду фахівців узяти участь у такому дослідженні. Однак новопризначеним начальником департаменту освіти ОДА став єдиний із депутатів, хто відмовився підписати відкритий лист – Михало Мотильчак. Рішення освітянської комісії, природно, виконано не було.
Цьогорічних повних аналітичних даних поки немає. Утім, навіть за тими, що є (кількість шкіл, де більше 10 учнів не набрали мінімальних балів, та деякі результати щодо золотих медалістів) можна зробити висновок – ситуація катастрофічна. На мій погляд, головна причина незадовільного стану шкільної освіти в Закарпатті – небажання регіональної влади працювати над виправленням ситуації. Шкільну освіту розглядають, як адміністративний ресурс на виборах і в політичній боротьбі, як ласий шматок при поділі бюджетних коштів, а також як ресурс для корупційних діянь та непотизму.
Поки регіональна влада не зрозуміє, що шкільна освіта це майбутнє краю, це наші фахівці в різних галузях, ніяких змін на краще у якості шкільної освіти в області не буде. Свої конкретні пропозиції я викладав у проекті мікростратегій «Мегабренд Закарпаття», де зокрема стосовно шкільної освіти, запропонував зробити Закарпаття базовим регіоном для напрацювання принципово нових підходів у галузі (гірше ж не буде – давайте експериментувати). Щось подібне реалізується у Київській області під кураторством нашого авторитетного педагога В.Співаковського.
Також слід підвищити якість підготовки та вдосконалення вчителів у закарпатських вузах. Було б добре створити додатково в регіоні чотири гімназії за рахунок обласного бюджету (поки в області одна така гімназія – в Ужгороді, яка, зокрема, дає «200-бальників» на ЗНО). Також владі необхідно всіляко сприяти відкриттю в Закарпатті приватної школи. Низька якість шкільної освіти напряму впливає і на небажання найкращих випускників закарпатських шкіл учитись у вузах краю – закономірно, що якість підготовки студентів у вузах погіршується. А це все – прямі втрати робочих місць і дохідної частини бюджету області. Крім того, абсолютна більшість талановитих студентів додому працювати не повернеться. На мій погляд, наша влада поки щоусіма цими категоріями мислити не готова.