«Без комунікації ніхто не дізнається про книги»
Щоразу, як ми займаємось просуванням нової книжки, ми завжди думаємо, як зробити так, щоб людям було цікаво. Ми маємо проблему в Україні – люди не читають. Книжки не дарують як подарунки, освіта і література не цінуються і, звісно, держава нічого не робить для того, щоб допомагати книжкам. Ми все це знаємо і повинні прийняти це як факт, тоді стає трохи краще. Я ставлю перед собою завдання – зробити так, щоб мої книжки були цікаві і потрібні. Тому ми на роботі витрачаємо багато часу на маркетинг і піар. Вони є частиною нашої роботи – від створення ідеї і до її продажу. Без комунікації, без того, як ми розповідаємо про наші книжки людям, мені здається, що ніхто і ніколи не дізнається про них. Вони будуть людям просто не потрібні.
На мою думку, книжки в Україні часто невеселі і нецікаві. Те, як подається інформація – нецікаво, анотації пишуться нецікаво, і розповідають про книги люди теж нецікаво. Навіть якщо книжки дуже класні. Тому ми хочемо, щоб люди були в захваті від того, що ми робимо і щоб вони побачили один уривочок про нашу книжку і вже хотіли її цілком прочитати. Я весь час дивлюся, як роблять книжки у світі і мене це дуже надихає.
Книжка не є сталим форматом. Книжка – це будь-що, що ви можете зробити. Це необов’язково висока література чи non-fiction. Книжка для дітей необов’язково має бути з картинками. Наприклад, відомий американськи стенд-ап комік Бі Джей Новак написав дитячу книгу «The Book with No Pictures». Це його перший авторський досвід – і книжка стала бестселером The New York Times, її дуже люблять діти. Вона їм цікава, не дивлячись на те, що там лише слова. До того ж, вона змушує батьків комунікувати з дітьми, тому що батькам треба читати її так, щоб дітям справді було цікаво. В нашу еру картинок, ґаджетів і телефонів це дуже важливий і класний момент, коли є доказ, що можна просто словами комунікувати з дітьми і просто словами заохотити їх полюбити читати. Після такої книжки вони будуть любити читання все життя.
Скоро Різдво і у мене в голові кружляє думка зробити акцію, щоб люди дарували один одному книжки. Я ще не знаю, як її втілити та реалізувати, але це насправді проблема і люди не вважають, що книжка є доречним та достойним подарунком.
Я повністю захоплена проектом Buro 24/7 з Катею Бабкіною і Марком Лівіним , #bookchallenge_ua, в якому вони повинні прочитати дику кількість книжок (кожен по 200) за рік. Я в захваті. Я знаю, що у проекта зараз божевільно успішна статистика. Це дуже круто, що багато людей відгукуються. Але навіть мої читаючи друзі цинічно кажуть, що це нікому не треба і ніхто це не прочитає. Я вважаю, що цинізм треба відкладати в сторону і робити все можливе, щоб люди захотіли читати будь-які книжки.
Що робимо ми?
Ми у видавництві «Основи» видаємо дуже багато non-fiction. Єдине, що ми робимо із художньої літератури – це класика. Я цим втішена, тому що сама дуже люблю non-fiction і люблю речі, які створені на перетині популярної і високої культури. У той же час, дехто з книжкової сфери любить казати, що видання, які ми робимо, розраховані на ідіотів. Не знаю, чому так думають, але книжки можуть бути просто fun, якими б вони не були – це може бути просто весело. І будь-що з будь-якої сфери можна перевести в книжковий формат, а будь-яку книжку можна подати так, щоб це було цікаво.
Книжка може бути більш пізнавальною, ніж айфони, айпади, будь-які інші гаджети. Є у книзі велика цінність – її можна читати самому, класти на полицю, дарувати іншим або давати комусь почитати. Мені здається, що треба частіше давати читати книжки іншим людям, бо тут є дуже приємний людський момент комунікації.
Дуже потрібно комунікувати з читачами. Це треба робити в сучасному форматі, в сучасному вигляді. Лише так можна до них достукатись. Особливо в наш час і особливо в Україні, де люди не читають і не хочуть читати.
Останні декілька років я намагаюсь зі своїми колегами і співробітниками дуже активно залучати всі ці технології і методи у нашій роботі. Зараз недостатньо сказати, що книжка хороша, недостатньо сказати, що це Гоголь. Цього недостатньо, бо людям все одно, їм це нецікаво. Їм треба розлучитися з грошима і витратити їх на нашу книжку. Тому ми робимо цікаві кампанії до кожної нашої книжки. Це не лише питання «аби нашу книжку купили», нам просто подобається, коли є інтерес до літератури. Хоча це функція, яку, певною мірою, повинна виконувати держава, та вона на це неспроможна.
Під видання «Розстрілянне відродження» ми зробили класну акцію. Це наша альтернативна шкільна серія. Це вибрані письменники, вибрані твори зі шкільної програми і те, що у неї не увійшло. Це цікавий і драматичний період з дуже класними прикладами української літератури. У нас була акція для презентації цієї книги у квест-кімнаті, яку на місяці зробили кімнатою «розстріляного відродження». На один день ми запросили журналістів і до нас прийшло 8-10 камер. Це був шалений успіх, тому що люди зазвичай перемикають канал, коли мова йде про книжку, тому телевізійники мало звертають увагу на такі теми і затягти сюди без грошей телебачення дуже складно. Таким чином, люди по всій Україні побачили, що є акція присвячена книжкам, що книжка це, виявляється, цікаво і потрібно. Я сподіваюсь, що у когось у голові відгукнеться бажання просто поцікавитися тим, що таке ці книжки і може будуть читати трохи більше.
Ми не обмежуємося однією книжкою, нам справді хочеться зробити комплексно презентацію видання, і ми хочемо весело провести час, зацікавити читачів і з будь-якого видання зробити подію. У нас була окрема акція і під вихід книги Гоголя. Відомі люди читали уривки з «Вечера на хуторе близ Диканьки».
Ми весь часом хочемо показати, що стоїть за тим, як робляться книжки. Це також може бути цікаво людям, це цікава сторона видавничої справи. Це також спонукає людей до читання.
Ми зробили спеціальний проект «Розстріляне відродження». Регулярно на сайті ТСН з’являлася додаткова інформація про одного з авторів цього періоду. Це невідома історія цих митців. Що ми зробили? Перед тим, як вийшла однойменна книжка, ми пішли в архів КДБ і знайшли усі розсекречені матеріали, які є присвячені нашим авторам. Ми відсканували всю цю інформацію, відібрали її і зробили проект, де можна прочитати біографію авторів, зануритися у їх життя і прочитати секретні файли. Там неймовірна інформація – що забороняли письменникам, наприклад. Я дуже сподіваюся, що вчителі покажуть це дітям в школах. Для них це дуже сучасний, простий, мінімалістичний метод пізнання інформації, розуміння авторів «Розстріляного відродження». Тому що те, як вчать дітей в наших школах, може лише назавжди відбити бажання читати. Українську літературу так точно. І ми були захоплені тим, що людям це стало цікавим.
Ми декілька років видаємо «Awesome Ukraine» – наш альтернативний путівник-довідник Україною. Кожен розворот – це окрема тема про нашу країну. Тут їжа, культура, місця, історія. У нас є такий самий путівник Києвом. Зараз робимо ще про Одесу та Львів. Я давно мріяла зробити це у форматімобільного додатку, щоб іноземці могли скачати його або купити книжку. Це доказ того, що можна існувати на різних платформах. Ми в жодному разі не хочемо відмовлятися від книжкової версії, але це ще один спосіб заохотити людей до читання.
Як заохотити людей? Необхідно починати з дітей, бо вони не читають, як не читають і їх батьки. У школах робиться все так, щоб люди не читали, не цікавились літературою. Зараз у нас виходить «Кайдашева сім’я» – один із класичних українських творів. Там дуже багато гумору, а теми, які там підіймаються – вічні. Ми знайшли фантастичного ілюстратора Лєру Схемку і вона зробила божевільні колажі. Для багатьох наших українських вчителів це шок, жах. Вони цього не розуміють, їм вже не подобається. Але нам все одно, тому що ми отримуємо відгук у дитячої аудиторії. Ми певною мірою відчуваємо себе підлітками, тому ми і будемо мати контакт з майбутнім і теперішнім поколінням. І коли вони побачать нашу «Кайдашеву сім’ю», то не будуть вважати, що українська література це «фу», і що це вони читати не будуть. Вони будуть!