Час забути про популярну на пострадянському просторі тезу, що ми нібито успадкували «найкращу освіту», а наші учні «розвиваються багатосторонньо». Участь України у міжнародному дослідженні PISA дозволить побачити себе у рейтингу більш ніж 70 країн світу й поставити нові, сучасні та амбітні цілі. Щоправда, потрібно бути готовими й до холодного душу, який гарантує PISA, демонструючи рівень освітніх досягнень школярів.
На початку листопада Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) погодила заявку України на включення її до складу країн, що братимуть участь у міжнародному дослідженні PISA (Programme for International Student Assessment) у 2018 році.
PISA вимірює знання та навички їх практичного використання з читання, математики та природничих наук серед 15-ти річних школярів. Як правило, прив’язка йде не до певного року навчання у школі, а саме віку, оскільки у 15 років школярі більшості країн OECD закінчують цикл обов’язкового навчання. А тест спрямований на те, щоб показати, як учні здатні використовувати отримані у школі знання у реальних життєвих ситуаціях.
Під час кожного оцінювання у фокусі один із предметів (у 2009 це було читання, 2012 – математика, 2015 – природничі науки, 2018 – знову читання). У 2012 році деякі країни брали участь у додатковому оцінюванні з фінансової грамотності та/або вміння вирішувати проблеми (problem solving). Школи, учні яких беруть участь у тестуванні відбираються за репрезентативною вибіркою (представляючи різні школи, місцевості тощо). Окрім безпосередньо тесту, учні заповнюють опитувальник, надаючи базову інформацію про себе, сім’ю, ставлення до навчання, досвід навчання у школі. Директори шкіл, відповідно, заповнюють опитувальник, надаючи базову інформацію про школу кожного учня, який бере участь в опитуванні. Таким чином, PISA дає можливість аналізувати результати тестування учнів, порівнюючи їх з даними щодо походження учня, його вмотивованості до навчання, характеристикою школи тощо.
Розробляти оцінювання почали в середині 1990-х, реагуючи, в першу чергу, на прагнення країн OECD отримувати регулярну вірогідну інформацію про стан освітньої системи, рівень освітніх досягнень учнів. За словами Андреаса Шлейхера, директора PISA, раніше міністри освіти могли оперувати сумами, які витрачаються на освіту і, таким чином, конкурувати за рівнем фінансування освіти, а не рівнем навчальних досягнень.
Запровадження глобального за масштабами охоплення країн дослідження PISA кардинально змінило кон’юнктуру конкуренції в освіті та змістило акценти в освітній політиці. За словами вже згадуваного Андреаса Шлейхера, “покращення національних стандартів в умовах глобальної економіки вже не є мірилом успіху. Адже змагання відбувається у глобальних масштабах”.
Перше дослідження PISA відбулось у 2000 році (взяли участь 32 країни) і відбувається кожні три роки (на тестування у 2015 році зареєструвалась 71 країна).
Попри те, що кількість країн, які беруть участь у PISA, зростає, а бути у числі першої ліги в рейтингу PISA – надзвичайно престижно, у даного міжнародного оцінювання є чимало критиків.
У травні 2014 року в The Guardian опубліковано відкритий лист викладачів, вчителів та науковців з різних країн світу до директора PISA, у якому автори гостро критикують рейтинг PISA, звертаючи увагу на те, що завдяки саме PISA надзвичайно зросла довіра до кількісних методів дослідження, трирічний цикл тестування сфокусував держави, що змагаються за місце у рейтингу, на короткострокових результатах освітньої політики, (для реалізації серйозних змін у освіті потрібні десятки років), “режим PISA” шкодить дітям та збіднює процес навчання, перетворюючи його на підготовку до тесту.
Безперечно, участь у міжнародних порівняльних дослідженнях брати потрібно. Це аксіома для сучасної держави, яка не хоче залишитись на маргінесі глобальних освітніх тенденцій.
І не тільки у PISА, а й TIMSS, PIRLS та інших міжнародних системах оцінювання.
Але важливо також усвідомлювати, навіщо нам PISA. Найбільш поширена відповідь на це питання – побачити, де ми є у цьому світі. Це може бути цікаво, але як застерігають вітчизняні та іноземні експерти, сумнівною буде користь від того, що ми просто подивимось на Україну у порівнянні з Гонконгом, Південною Кореєю чи Фінляндією – традиції та освітній контекст у цих країнах дуже різний і практично неспівставний з реаліями України.
Користь у міжнародних порівняльних дослідженнях може бути лише за умови систематичної участі та співставлення результатів й відслідковування прогресу України впродовж 3-4 циклів дослідження. Це дасть можливість вибудовувати освітню політику ґрунтуючись не на інтуїції, а на серйозній доказовій базі. Саме тому Україні так важливо у час, коли триває реформа вищої освіти, формується порядок денний для реформи загальної середньої освіти, інвестувати ресурси у незалежне, фахове оцінювання освітніх результатів.
Готуватись до PISA потрібно вже тепер. На думку міжнародного експерта з питань порівняльних досліджень, Альгірдаса Забульоніса, Міністерству освіти варто провести дослідження того, у якій мірі завдання тих предметів, що тестують, відповідають державним стандартам, навчальним програмам, методиці викладання, що практикується в українських школах. Навряд чи ми знайдемо значний збіг.
Готуючись до PISA, також треба усвідомити, що результати першого тестування можуть шокувати (принаймні, так було зі всіма пострадянськими країнами і з деякими європейськими – наприклад, Німеччиною) і що найголовніше – не сприймати PISA як фетиш. Георгій Касьянов, директор Інституту розвитку освіти, висловлює застереження щодо загрози використання результатів PISA у політичних маніпуляціях для цькування опонентів. “PISA – це не про успіх чи провал, це не політичний фестиваль або спосіб демонстрації чиїхось успіхів чи прорахунків. PISA – один із інструментів для розуміння того, де ми у світі і що потрібно робити для реформування освітньої системи”. Також треба розуміти, що участь у PISA – це тривала, скрупульозна, рутинна робота: підготовка, участь, аналіз і заходи, базовані на даному аналізі.