Одинадцятикласник Коля Іванченко захопився хімією ще в 7 років. У власноруч створеній міні-лабораторії хлопчик виготовляв петарди. Замість окислювача він використовував сіль, а з батарейок робив гіпохлориднатрію. Потім змішував усе це докупи і вибігав на вулицю лякати пташок. Подорослішавши, Коля став вивчати «іншу» хімію.
Минулого року на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН школяр презентував абсорбент, який може врятувати Світовий океан від виливів нафти. І вже влітку цього року манівець представить свою роботу на міжнародному конкурсі I-SWEEP у США.
— У чому «полягає» суть твого винаходу?
— Я виготовив абсорбент на основі гірської породи перліт, яка є поширеним і дешевим гірським матеріалом в Україні. Таку технологію, як вспучення перліту, використовують вже давно.
Моя робота унікальна тим, що мій абсорбент забирає саме нафту з води. Якщо взяти старий абсорбент і кинути його у воду, то виникає проблема: вода більше заряджена і більше заходить у пори. Тому вона займає більше місця в порах, ніж нафта. Я вирішив, що потрібно обробити цю поверхню такою
речовиною, щоб суміш повністю відштовхувала воду, а нафта заходила в пори.
— Що це за речовина?
— Я обробив її спеціальним гідрофібізатором, по суті — силіконом. Я взяв трохи українського перліту й обробляв його цією речовиною. А потім перевірив. Головним було перевірити те, скільки нафти може поглинути цей перліт. Вийшов дуже гарний результат: 1 об’єм перліту вбирає 10 об’ємів нафти.
— Що утворюється після того, як абсорбент поглинає нафту?
— Потім на поверхні води утворюються такі собі нафтові грудочки, які, грубо кажучи, можна потім зібрати лопатою. Зрозуміла справа, що якщо їх не прибирати — то деякі речовини (такі як солі заліза, свинцю) почнуть розкладатись і вбивати все навколо. І до того ж у воду не проникає сонце. Зазвичай після очищення води утворюється плівка, а не грудочки. Хоча останні також трапляються — ось як у випадку з активованим вугіллям.
Справа у тому — щоб зібрати ці грудочки швиденько. Зараз використовують такий метод, як гравітаційна сепарація. Для цього привозять такий собі корабель, пускають здоровенний насос, він закачує воду з нафтою, нафта підіймається вгору, а вода вниз. Це довга і важка процедура. А ось мій абсорбент простіший у використанні. Його просто розсипали, зібрали і далі повезли на нафтопереробний завод. Там його розділяють методом крекінгу і використовують у промисловості.
— У чому перевага твого винаходу? Адже раніше також існувало чимало абсорбентів.
Нинішні абсорбенти поступаються моєму, оскільки вони збирають нафту лише з поверхні води. Мій абсорбент поглинає нафту не лише з поверхні, він заганяє її собі в пори, а відтак в змозі забрати якнайбільше. Якщо говорити у співвідношенні цифр, то 1 літр старого абсорбенту поглинає 6 літрів нафти, в той час як мій здатен забрати до 10ти. До того ж, звичайне вугілля потрібно ще активувати, а це складний і дорогий хімічний процес.
Мій метод — набагато дешевший.
Мій винахід дешевий, оскільки перліт — дешевий і його багато. Там, де є граніт, там лежить і перліт. Відтак його багато на Донеччині, Закарпатті тощо. Його легко добувати й обробляти. Найважча і найдорожча процедура — це термічна обробка.
— Де ти проводив дослідження свого абсорбенту?
— Я робив свої дослідження на базі КПІ. Мій науковий керівник там працює, у нього є лабораторія. На мою думку, він мені дав усе, що міг. У дослідженнях МАН теж існують певні обмеження. Приміром, працюючи над своєю роботою я хотів здійснити рентгеноскопію. Як з’ясувалося, манівці не можуть здійснювати такого типу досліджень. Тим не менш, дослідження у МАНі — це хороший старт. До прикладу, можна спробувати інші перліти,
дослідити їх щільність, пористість. Можливо, вони покажуть кращий результат.
— У майбутньому ти плануєш пов’язати своє життя з хімією?
— Я дуже люблю хімію, особливо органічну. Інші мої роботи теж спрямовані на очищення води — від нафти та інших шкідливих речовин. Мені дуже подобається займатися цим усім, тому в майбутньому я бачу себе лише хіміком. Окрім науки, я займаюся програмуванням. Хочу вступити до КПІ цього літа. Я чув про Самуїла Кругляка, який завдяки своєму винаходу отримав стипендію та грант на навчання в США. Я не роздумував над такою можливістю — переїхати за кордон. Але просто так переїжджати мені б не хотілося — лише за умови, що там я зможу займатись улюбленою справою.
— Чи пам’ятаєш ти, як це було — коли ти дізнався що їдеш представляти свою роботу в Америку?
— Коли в день захисту я дізнався, що їду в Нью Йорк, я дуже зрадів, звичайно. Ну, а потім нас, переможців, попросили зібратись у кабінеті й розповіли про незручні фінансові моменти. Мені так і сказали: «Шукайте спонсорів самі». З тих розмов я зробив висновок, що по суті ніхто не зацікавлений у тому, щоб ми полетіли на цей конкурс, і з грошима дуже проблемно. Я тоді дуже розізлився і засмутився. Тому коли мені подзвонила моя шкільна вчителька, я швидко їй сказав: «Усе розкажу потім». Відтак вона зробила висновок, що олімпіада пройшла невдало і я у вкрай депресивному стані. Про це вона розповіла в школі і коли я туди прийшов, то в них були такі дуже засмучені обличчя. Всі одразу почали мене заспокоювати. А я їм: «Ну я взагаліто в НьюЙорк їду». Всі одразу в захваті! Повели до директора, він мені руку потис. Я їм кажу: «Все круто, але спонсорів немає». А вони мені: «Нічого, знайдуться, будемо писати народним депутатам — і все вирішиться».
— Я гадала, що МАН покриває затрати на такі поїздки. Усі учасники оплачують собі дорогу та перебування за кордоном власним коштом?
— Справа в тому, що на конкурсі Intel ECO, де я захистився, гранпрі отримало 6 осіб на три конкурси — Intel ISEF (де все оплачується), ISWEEP (де оплачується лише переліт) і Genius, де не оплачується нічого. Хоча за рівнем престижності та важливості вони однакові, але для останнього не знайшли спонсорів. Тому мені так і сказали: «Шукайте спонсорів». Нині цим займається і МАН, і школа, ну, і я зокрема. Я пишу листи, які МАН буде надсилати певним спонсорам, які можливо, допоможуть мені. Також наш директор школи щось намагається «пробити» через районну адміністрацію.
— Який головний приз конкурсу I-SWEEP?
— За перше місце на конкурсі, куди я їду, можна отримати 5 тис. доларів, друге — 3 тис., третє — 1 тис. Всі, хто нічого не зайняв, отримують по 500 дол. Ну, мабуть, когось ще лишають вчитися — беруть собі мізки, так сказати.
— Окрім фінансових труднощів, як просувається підготовка до конкурсу?
— Щоб поїхати в штати, мені потрібно мати супровідника. Зараз розглядається кілька кандидатів зі школи.
Окрім того, зараз я перекладаю роботу англійською мовою. Мені потрібно зробити плакат, підготуватись до виступу. Насправді, питання англійською ставлять і тут, в Україні. Чесно кажучи, з англійською в мене так собі, але тим не менш — захиститись я таки зміг. Питання на захисті бувають різні — починаючи від тих, що стосуються теми твого дослідження, і аж до звичайних буденних речей — щоб перевірити рівень англійської мови.
Хоча лексика і складна, головне — це вміти пояснити суть свого винаходу простими словами. У МАНі нам обіцяли влаштувати онлайнуроки розмовної мови, але якось так і забулося про це.
— Хвилюєшся?
— Я брав участь у багатьох конкурсах, але досі щоразу хвилююсь. Дуже хочу побачити Штати. Кажуть, нам проведуть екскурсію на Ніагарський водоспад!
Спілкувалася Ілона ГРОМЛЮК
газета «Фізика» № 4, 2017