Дорослі розмови з дітьми. Сексуальне виховання в новій українській школі

Ще в далекому 1934 році наша держава відзначилася сумнівним світовим рекордом. 6-тирічна харків’янка Ліза Пантуєва стала наймолодшою породіллю у світі. Дівчинка була «жертвою любові» власного дідуся-моряка, який наглядав за нею, поки батьки були на роботі. Ліза змогла виносити повністю здоровий плід, проте внаслідок обриву пуповини дитина загинула під час пологів. Справа в тому, що тоді на території СРСР застосовувати Кесарів розтин було майже забороною, через украй високу смертність внаслідок таких маніпуляцій. Тому дівчинка змушена була народжувати самотужки й майже зробила це … На той момент маленька дівчинка не розуміла, що з нею відбувається, а власні дії дідусь пояснював як своєрідну таємну гру. Чи можна було б уникнути цієї ситуації за умови правильного статевого виховання? І хто саме повинен взяти на себе таку функцію: батьки, учителі чи лікарі?

За даними Міністерства охорони здоров’я України, торік матерями стали 118 дівчаток до 14-ти років; віком від 15-ти до 17-ти років — народили понад 5 тисяч сімсот дівчат. Лікарі наголошують, що незнання небезпек раннього статевого життя, про яке потрібно говорити в школі, призводить до ранніх вагітностей, абортів та невиліковних захворювань. Їхня кількість щороку зростає.

В українських школах, на відміну від європейських, сексуальне виховання не виокремлюють в самостійну дисципліну. Ще у 2013 році заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України Борис Терещук в одному з інтерв’ю радіо «Свобода» зазначав, що сексуальне виховання в українській школі — це складова обов’язкового предмета «Основи здоров’я».

«Основи здоров’я» вивчають із 5-го по 9-й клас. У межах такого курсу в 5-му класі дітям розповідають про основи фізичного розвитку та статеві ознаки: первинні, вторинні; у 6-му та 7-му класах – про гендерну політику, а у 8-му класі розглядають питання про ранні статеві контакти, інфекції, сім’ю, шлюб та готовність до дорослого життя; 9-класники вчать про фізіологічну та соціальну зрілість.

Особлива роль у статевому вихованні учнів належить урокам біології, на яких формують уявлення про розмноження і розвиток живих організмів; статеве й нестатеве розмноження; органи розмноження (будова чоловічих і жіночих статевих органів); дітородну функцію людини; вплив нікотину, алкоголю та наркотиків на спадковість; спадкові захворювання; ембріональний розвиток, гігієну вагітності; вікову періодизацію розвитку дитини; статеве дозрівання і відхилення у статевому розвитку; ранні статеві контакти та їхні шкідливі наслідки; статеву гігієну тощо. Проте загалом сексуальне виховання повинно бути інтегроване в усі шкільні дисципліни: музику, літературу, історію тощо.

Унаслідок суцільної інформатизації суспільства ранніми статевими контактами цікавляться навіть діти 5-го класу. Проте вони не мають можливості дістати якісну достовірну інформацію, оскільки в шкільній програмі ці питання не передбачено, батьки не готові з ними розмовляти, а на просторах Інтернету складно знайти роз’яснення, адаптовані для дитячого віку. За словами психолога Зої Максимової, діти не спроможні через свій вік засвоїти й правильно зрозуміти величезний обсяг інформації з Інтернету або від старших товаришів. Тому пояснювати дитині питання статевого виховання повинен учитель або психолог.

Сексуальне виховання — процес цілеспрямованого впливу на особистість для формування культури статево-ролевої взаємодії, здорового ставлення до статі й сексуальності, уміння переживати й усвідомлювати власні фізіологічні та психологічні особливості відповідно до усталених у суспільстві норм і правил.

Відповідно до реформ сучасної української освіти школярі переходять до 12-річного навчання. Тобто, унаслідок нескладних математичних розрахунків усвідомлюємо, що випускниками нової української школи будуть 18-річні юнаки та дівчата, більшість з яких вже матимуть досвід статевих стосунків. Такий факт робить питання сексуального виховання у школі ще актуальнішим.

Сексуальне виховання за своїм змістом в Україні здебільшого має морально-етичний характер  і не зачіпає питань розвитку репродуктивної системи людини, її сексуальності. Воно переважно дотримується «моралізаторської» стратегії, згідно з якою сексологічна інформація, якщо не замовчується, то зводиться лише до питання, кого і чого повинні боятися діти (уникати незнайомців, остерігатися гомосексуальних домагань тощо). Із погляду психології, подібна тактика сексуального виховання призводить до тотального придушення сексуальності в житті дитини. Звідси широкого розповсюдження набула позиція педагогів і батьків: «застерігати», «не допустити», «вберегти», «змусити», «засудити» тощо. Життя засвідчило неефективність подібного стилю статевої соціалізації, адже сексуальні інтереси, потреби, потяги особистості заборонити неможливо.

Сутність сексуального виховання не в тому, щоб йти за статевим розвитком школярів, а щоб випереджувати його, формувати той морально-психологічний і емоційно-естетичний базис, без якого статеві переживання і стосунки неминуче ускладнюють життя людей, призводять до непотрібних помилок.

Сексуальне виховання повинно сприяти розвиткові в молодих людей таких поглядів на сексуальність, які допоможуть їм зберегти власне здоров’я. Юнаки й дівчата повинні набути навички приймати відповідальні рішення щодо власної сексуальної поведінки, сформувати власні принципи й розуміти, що вони завжди можуть відмовитися від сексуальної активності, якщо їх щось не влаштовує.

Як зазначав доктор психологічних наук Леонід Михайлович Зюбін, «перший сексуальний контакт молодої людини до вступу в шлюб виникає
в чотирьох ситуаціях:

1. дійсно сильний потяг до людини, в основі якого нерідко може лежати істинне юнацьке кохання;
2. властиве вікові прагнення до самостійності, незалежності, прагнення пізнати «заборонений плід»;
3. зневажливе ставлення до норм поведінки, до моралі, порад і вимог старших;
4. спокушання неповнолітньої особи дорослою людиною».

Сексуальне виховання повинно орієнтуватися на вікові психолого-фізіологічні особливості статевого дозрівання учнів. Знання педагогами проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змогу ліпше зрозуміти стан особистості школяра й педагогічно доцільно вибудовувати відносини з ним, організовувати виховний вплив.

Молодший шкільний вік — період від сформованої статевої ідентичності до початку статевого дозрівання (від 6-7 до 11 років). Протягом такого періоду відбувається перехід від адаптації до індивідуалізації. Хоча на цей вік випадають критичні періоди багатьох аспектів гормональної, фізіологічної і психологічної статевої диференціації.

Особливості статевого розвитку демонструються поведінкою та захопленнями учнів. Так ігри й заняття хлопчиків — війна, спорт, космос, пригоди, «чоловічі» гуртки за інтересами. Хлопчики зачитуються героїчними творами, захоплюються пригодницькою, військовою, детективною тематикою і наслідують своїх героїв. До того  ж  вони часто переймають зразки грубої «мужності»: пробують курити, вчаться по-особливому спльовувати, ходити «особливою» чоловічою ходою, тримати руки в кишенях тощо. Дівчата  ж обговорюють літературних і реальних «принців» і «лицарів», починають збирати портрети артистів, співаків і в когось з них «закохуються», заводять перші зошити, куди записують цікаві пісні, вірші, що часто здаються дорослим примітивними.

Основні завдання сексуального виховання:

• формування здорового способу життя, прищеплення навичок особис-
  тої гігієни, зокрема й гігієни статевих органів;
• вироблення вміння оцінювати власний стан, свої сексуальні вияви, здійснювати контроль над ними;
• подолання шкідливих звичок, профілактика сексуальних збочень
  і правопорушень, статевих ексцесів;
• організація статевого самовиховання школярів;
• формування у підлітків і молоді відповідального ставлення до власного тіла, фізичного й репродуктивного здоров’я;
• профілактика ранніх сексуальних контактів, корекція ризикованої і суспільно небезпечної сексуальної поведінки, формування навичок безпечної поведінки в міжстатевих стосунках;
• виховання моральної відповідальності за власну поведінку в міжстатевих стосунках;
• виховання вміння кохати, бути коханим і на такій підставі будувати здорові сексуальні відносини;
• дестигмація осіб із нетрадиційною сексуальною орієнтацією;
• виховання у школярів моральної стійкості до різних розбещувальних впливів.

За дослідженнями психологів, 10-річні хлопчики більш екстравертні, а дівчата більше лейфотичні. Хлопчики порівнюючи з дівчатами — активніші й наполегливі, більш напружені й схильні до ризику, менш чуттєві, мають менший рівень самоконтролю. Статеве виховання у такий період повинно здійснюватися за умови більш глибокого проникнення в характер особистості хлопчика й дівчинки, а не безстатевої особистості взагалі «учня».

Зміст статевого виховання в молодших класах охоплює такі питання як поняття родини, місце родини в суспільстві, права й обов’язки членів сім’ї, сімейні традиції, статеві розходження в природі й у людському суспільстві.

Етап навчання в основній школі збігається із підлітковим періодом розвитку (11 (12) — 16 (17) років). У підлітків починає виявлятися потяг до представників протилежної статі. Прагнення таке спочатку має дещо безглуздий, неусвідомлений характер, поступово трансформуючись у статевий потяг. У цей час активізують діяльність залози внутрішньої секреції, що виробляють гормони. До цього часу переважно вже сформовані статеві органи й залози, та внаслідок гормональних сплесків виникає певний дисонанс у фізіологічному та психологічному дозріванні.

Підліткам варто надати інформацію про статеве дозрівання, про його природу й особливості перебігу, про основні відхилення в такому процесі та про неоднакові темпи його розвитку в різних підлітків, а також знання про менструацію та її фізіологічне значення.

Статеве дозрівання дівчаток і хлопчиків проходить по-різному. У дівчаток у ньому можна виокремити два періоди: перший – швидкий розвиток молочних залоз і статевих органів з одночасним прискореним ростом тіла. Такий період завершується початком менструації. Другий період містить завершення перебудови жіночого організму, уповільнення росту тіла й початок формування умов для зачаття у внутрішніх статевих органах. Змінюється і характер дівчат. У хлопчиків виокремлюють три періоди статевого дозрівання, що закінчується до 16-18 років із виникненням кадика, огрубінням рис обличчя, мутацією голосу, збільшенням м’язової сили, характерною чоловічою статурою.

Період від дитинства до юнацтва минає досить швидко, а тому зовні дорослий юнак має ще чимало рис дитини, особливо в характері.

Слід зазначити, що дозрівання статевих органів у чоловіка й жінки відбувається значно раніше, ніж з’являються умови для створення родини.

Основним завданням статевого виховання в підлітковому віці є подолання відчуження і негативних реакцій дівчат і хлопців, розвиток у них потреби в спільній діяльності й здатності взаємно враховувати й поважати їхні статеві особливості. Важливо в такому періоді організовувати спільні заходи (походи, екскурсії, спільні роботи в школі тощо), що давали би можливість підліткам переконуватися у наявності позитивних якостей у кожного школяра й необхідності рівних дружніх відносин між хлопчиками та дівчатами.

Етап навчання у старшій школі збігається із періодом юнацтва, хоча за сучасною психологічною класифікацією вікового розвитку 18-річні школярі все ще є підлітками (тинейджерами). Такий період характеризується завершенням фізіологічних та психологічних трансформацій. Учні старшої школи стають емоційно стабільнішими, здатними до співпереживання та романтичних стосунків.

У процесі статевого виховання старших школярів варто враховувати, що в такому віці завершується формування особистості, становлення життєвої позиції. У цей період статеве виховання повинно передусім спрямовуватися на адаптацію школярів до соціальних відносин у дорослому житті. Варто підготувати школярів до самостійного життя та створення родини.

Тож спробуємо узагальнити, про що слід говорити з учнями в межах сексуального виховання:

Сексуальне насилля — будь-яка примусова сексуальна дія або використання сексуальності іншої людини.

Емоційне насильство — постійна або періодична словесна образа, погрози, приниження людської гідності, звинувачення в тому, у чому людина не винна, демонстрація нелюбові, неприязні. До такого виду насильства належить також постійна брехня, до людини ставлять вимоги, що не відповідають її можливостям.

Сексинг — обмін повідомленнями відвертого характеру, часто з прикріпленими відвертими фотографіями.

Гендерна рівність — це рівні права й можливості для жінок та чоловіків у суспільстві, однакові умови для реалізації прав людини, участі в національному, політичному, економічному, соціальному та культурному розвитку, отриманні рівних винагород за результатами праці.

Інвективна лексика — це вербальний або невербальний (непристойні жести, пози) замінник фізичної агресії, своєрідний емоційний розряд, до якого люди вдаються під час сильного психологічного напруження. Інвективна лексика часто має сексуальне підґрунтя.

Статеве виховання варто здійснювати з використанням усіх традиційних методів педагогічного впливу, не ототожнювати його з особливим, а тим паче таємним і непристойним. Варто враховувати, що виховання ґрунтується на інформації, що одержує дитина. Така інформація може мати словесну чи наочно-образну форму. Ефективною у вихованні буде та інформація, що не вимагає чіткого запам’ятовування, а засвоюється на емоційному рівні.

Педагоги повинні усвідомлювати, що в розмові з учнями з питань сексуального виховання немає нічого соромітницького. Щось «неприс-тойне» у слові «стать», у сфері міжстатевих відносин можна знайти лише в тому разі, якщо попередньо це «непристойне» спеціально туди вкласти. Оскільки продовження роду неможливо без поділу людей на дві статі: чоловічу й жіночу, і визначених відносин між ними, то перебування чогось «непристойного» у сфері міжстатевих відносин рівносильне відмові від самого себе.

 Найчастіше сварки та конфлікти між чоловіком і дружиною спричинюють:

• Незадоволена потреба рівності, оскільки кожен партнер хоче домінувати, вирішувати всі важливі сімейні питання.
• Неадекватна самооцінка одного чи обох членів подружжя.
• Незадоволена потреба в міжособистісному спілкуванні.
• Психологічна чи фізіологічна несумісність партнерів, що має природний (вроджений) чи соціальний характер.
• Недоліки й дефекти виховання, які породжують егоїзм, надмірну критичність до себе чи партнера.
• Нерівномірний розподіл обов’язків у родині.
• Незадоволені матеріальні потреби одного чи обох партнерів, що породжує надмірні претензії.
• Порушення сімейної етики, що демонструється у ревнощах чи зраді.
• Незадоволення сексуальних потреб.
• Різні вектори у вихованні дітей.
• Неадекватне ставлення до родичів партнера.

Одночасно з формуванням в учнів знань про особливості їхнього статевого дозрівання та про сексуальність обов’язковим компонентом сексуального виховання повинна стати підготовка до сімейного життя, яка складається з таких елементів:

• Загально соціальна підготовка до сімейного життя, яка пов’язана з вихованням правильного розуміння дорослості, відповідальності за власні вчинки, ознайомлення з особливостями сучасної сім’ї, її значенням у житті людини та суспільства.
• Моральна підготовка до сімейного життя, яка передбачає виховання готовності будувати сім’ю і рис сім’янина.
• Психологічна підготовка до сімейного життя, яка покликана сформувати спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів
  і внутрішніх станів, уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, виховання таких якостей як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, уміння поступатися.
• Правова підготовка до сімейного життя, яка має ознайомити школярів з основними положеннями сімейного права, порядком укладання шлюбу, його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів.
• Господарсько-економічна підготовка до сімейного життя, яка покликана виробити психологічне завдання щодо необхідності ведення домашнього господарства, домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов’язків щодо ведення домашнього господарства між усіма членами сім’ї, подолання хибних уявлень про поділ домашньої праці на чоловічу
  й жіночу.
• Естетична підготовка до сімейного життя, яка спрямована на формування уявлень про естетичну культуру сім’ї та культуру міжстатевих стосунків, виховання у школярів поваги до сімейних традицій, усвідомлення необхідності примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята. У процесі підготовки до сімейного життя молодь має опановувати знання щодо попередження кризових ситуацій у сім’ї, особливо на початку подружнього життя. Так у процесі статевого виховання варто вирішити ряд конкретних педагогічних завдань, до яких належать:
• виховати почуття відповідальності у відносинах між представниками чоловічої і жіночої статей;
• виховати прагнення мати міцну, здорову й дружну родину, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, народження дітей і почуття свідомого й відповідального ставлення до їхнього виховання;
• виховати вміння розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до людей загалом, а також як до представників чоловічої і жіночої статей;
• виховати відповідальне відношення до власного здоров’я та здоров’я інших людей;
• сформувати переконання про шкоду й небезпеку ранніх статевих зв’язків.

Ефективність статевого виховання учнів залежить від дотримання таких умов:

• варто розпочинати статеве виховання дітей із дошкільного віку для запобігання формуванню у них викривлених уявлень про статеві стосунки між людьми;
• обов’язкове врахування умов сімейного виховання, особистого прикладу батьків;
• відповідність змісту, засобів, форм виховання віковим та статевим особливостям учнів;
• використання реальних прикладів із життя, уникання зловживання ілюстраціями з творів мистецтва для формування реальної картини відносин;
• відповідність компетентності вихователів потребам сучасного суспільства: педагоги повинні мати авторитет серед учнів, їхні життєві принципи не повинні йти всупереч принципам суспільства загалом та вихованців зокрема.

Використані джерела:

• Васил’єва В. Є. Про фізичний розвиток дітей та підлітків. М., 1969.
• Види насильства та їх наслідки URL: http://qoo.by/3TuW.
• Вовчик-Блакитна М. В. Сімейне виховання: юнацтво. К.: Рад. шк., 1982.
• Гендерна рівність в суспільстві URL: http://qoo.by/3TuX.
• Дьоміна І. С. Етика та психологія сімейного життя. К.: Рад. шк., 1985.
• Зацепін В. І. Про життя сімейне. М., 1987.
• Осокіна М. В. Фізіологія розвитку дитини. М,. 1973.
• Подростковая беременность в Украине: статистика шокирует. URL: http://qoo.by/3TuT.
• Сексуальне виховання у школах є і повинне бути. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/25077491.html.
• Сексуальне виховання учнівської молоді. URL: http://qoo.by/3TuR.
• Сексуальне насилля. URL: http://qoo.by/3TuV.
• Статеве виховання школярів: особливості, специфіка, поради. URL: http://qoo.by/3TuQ.
• Статеве виховання і підготовка до сімейного життя. URL: http://qoo.by/3TuS.
• Сучасна освіта. URL: http://qoo.by/3TuL.

Світлана Дмитренко, методист НМЦ природничо-математичних дисциплін та технологій

Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка

газета “Здоров’я та фізична культура”, №3 березень 2018