Діяльнісний підхід до навчання — це не сукупність окремих освітніх технологій чи методичних прийомів. Це методологічна основа, на якій створюють різні системи навчання зі своїми конкретними технологіями, прийомами й теоретичними особливостями.
Діяльнісний підхід є альтернативним методу передачі знань та їх пасивного засвоєння,
дає змогу досягти освітніх цілей, що втілюють потреби суспільства й держави.
Автор обмінюється особистим досвідом застосування діяльнісного підходу під час
вивчення географії, природознавства та економіки.

Сучасні реформи в системі шкільної освіти потребують таких способів організації та підвищення результативності освітньої діяльності, які сприятимуть невпинному розвитку учнів і забезпечать переорієнтацію навчання від уявного набуття знань до справжнього розвитку вмінь.

Зокрема укладачі чинних шкільних навчальних програм зазначають особистісну орієнтацію їхнього змісту, пропонують чимало екскурсій, демонструвань, практичних і лабораторних робіт, лабораторних дослідів, виконання міні-проектів, написання есе тощо. Розділами програм передбачено проведення дослідницьких практикумів, досліджень, домашніх експериментів. Основним надбанням особистості має стати досвід реалізації певної діяльності.
У межах освітнього процесу учні повинні засвоювати знання в дії.

Діяльнісний підхід — це спрямованість освітнього процесу на розвиток ключових компетентностей та
наскрізних умінь особистості; застосування теоретичних знань на практиці;
формування здібностей до самоосвіти й командної роботи; успішна інтеграція в соціумі та професійна самореалізація.

Вивченням діяльнісного підходу займався широкий загал дослідників. Принципами розвитку проблеми стали дослідження фізіологів початку XX ст. — В. М. Бехтєрєва, І. П. Павлова, І. М. Сєченова та ін. Основні положення діяльнісної теорії розвитку психіки дитини та теорії навчальної діяльності розкрито в працях досвідчених радянських психологів А. В. Брушлицького, Л. С. Виготського та ін.

Ученими досліджено поняття «діяльність», її структурні компоненти, їхні властивості й умови взаємодії основних елементів системи. Для реалізації діяльнісного підходу в навчанні побудова змісту предмета й добір методики навчання мають забезпечувати зв’язок між способами діяльності учасників педагогічного процесу й засвоєними знаннями, формуванням теоретичного мислення, розвитком розумових сил і здібностей учнів і вчителів.

Діяльнісний підхід охарактеризовано через розроблені теорії та концепції:
• розвивального навчання (Д. Б. Ельконін і В. В. Давидов);
• поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна);
• формування перцептивних дій (А. В. Запорожець);
• проблемного навчання (психологи — Д. М. Богоявленський, Т. В. Кудрявцева; дидактики — М. О. Данилов, І. Я. Лернер).

---

Демократія не виникне само собою, а демократизація суспільства не відбувається без участі кожного. Школа — це модель суспільства й, говорячи про права людини, рівність і свободу, забуваємо про те, що часто в конкретній школі, конкретному класі дитина дотепер залишається одиницею «процесу», безликим об’єктом, який майже не говорить, бо не хоче говорити.

Спілкуватися з учнем, як із партнером, не опускатися, а піднятися на рівень дитини — мета багатьох освітніх інновацій. Лише поставивши дитячу особистість у центр усієї діяльності, зробивши її посередником у взаємодії суб’єктів навчання, побачимо очі, що блищать «жагою» відкриття, і переконаємося, що працювати потрібно лише так. Сучасні потреби суспільства, упровадження нового Державного стандарту загальної середньої освіти потребують організації освітнього процесу через особистісно зорієнтований, компетентісний, діяльнісний та проблемний підходи. Їх реалізацію забезпечують інтерактивні методи та прийоми кооперативного навчання, технології розвитку критичного мислення, проблемне навчання, метод проектів (схема 1).

Проектне навчання

Методика проектного навчання передбачає інтегрування знань та практичного досвіду. На мою думку, цінність цього методу полягає в тому, що, з одного боку, це форма діяльності учнів, яка спрямована на отримання практичного результату, а з іншого — це інтерактивна технологія, що створює умови для особистісної взаємодії (особливо стосується колективних форм роботи) (схема 2).

Доцільно застосовувати й особливі критерії оцінювання проектної роботи, а саме потрібно враховувати артистизм і виразність виступу, розкриття змісту проекту на презентації, використання засобів наочності й технічних засобів, оригінальність поданих результатів. Наприклад, під час вивчення природознавства в 5-му класі створюємо такі міні-проекти (за програмою), як «Видатні вчені-натуралісти», «Опале листя: користь чи шкода?», «Професія дощового черв’яка» тощо. Учні презентують підготовлені матеріали з певною часткою артистизму. Зміст програми з природознавства в 5-му класі поєднує емпіричну спрямованість до вивчення природи із засвоєнням елементами природничо-наукових методів пізнання на рівні окремих прийомів дослідницької діяльності. У межах природознавства поглиблюються знання учнів про різноманіття природних об’єктів, отримані в початковій школі, здійснюється систематизація знань про природні об’єкти та лень про взаємозв’язок між світом живої та неживої природи, між організмами, а також між діяльністю людини й змінами, що відбуваються в навколишньому середовищі.

Вивчення природи своєї місцевості, усвідомлення себе частиною цієї природи сприяє формуванню в учнів емоційно-ціннісного ставлення до природи. Такий зміст предмета відповідає як віковим особливостям дітей, так і екологічним потребам сучасного життя.

Засвоєння учнями окремих прийомів дослідницької діяльності є найсуттєвішою функцією природознавства
як пропедевтичного природничого курсу.

Більшість дитячих проектів є важливою складовою частиною наочно-методичного забезпечення шкільного кабінету географії та використовується як дидактичний матеріал — «Професії в розрізі природничих наук», «Тварини Австралії», «Історія пізнання Землі», «Сім природних чудес України», «Червона книга України».

Інтерактивні технології кооперативного
навчання

Парну та групову роботу організовують як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Для урізноманітнення форм перевірки домашніх завдань, повторення вивченого матеріалу, актуалізації та задля кращої результативності, потрібно практикувати роботу в парах, у малих групах. Цінність використання такого виду роботи полягає в тому, що учні не можуть «ухилитися» від виконання завдання, та водночас дає змогу суттєво зекономити час.

Найліпше організовувати заняття з використанням методів «Мозковий штурм» та «Прес», які дають змогу насамперед розпізнати кмітливих, ерудованих, допитливих учнів. Ці методи сприяють створенню чіткої та аргументованої думки в кожного учня, уміння говорити та переконувати, впливати на думку опонента. Інтерактивне навчання в поєднанні з традиційними формами роботи допомагають у формуванні географічної компетентності учнів.

Сучасне життя та соціальні тенденції заохочують учнів до самостійного навчання, умінь критично мислити, користуватися комп’ютером, прагнення до самопізнання та самореалізації в різних видах діяльності, засвоєння практичних умінь та навичок, що загалом є необхідним для життєвого та професійного вибору. У зв’язку з посиленням практичної спрямованості шкільної освіти у визначенні її результатів запроваджено компетентнісний підхід. Під час навчальних занять, позаурочних заходів потрібно викликати в учнів інтерес до предмета, забезпечити обізнаність у географічних закономірностях, учити учнів самостійно вирішувати конкретні географічні проблеми та практично застосовувати набуті знання, знаходити правильні рішення, бути творчою особистістю з притаманними їй способами
поведінки.

Доцільним є застосування інтерактивних технологій та прийомів під час проведення предметної декади, різноманітних позаурочних заходів:

•  групова робота та робота в парах (моделювання, випуск стіннівок, листівок);
• «Мікрофон» (географічні вікторини);
• «Коло ідей» (учнівська конференція);
•  рольова гра, імітація (географічна театралізація).

Важливим мотиваційним аспектом у вивченні природничих наук є залучення учнів до участі в конкурсах і дослідженнях. Це заохочує до наукової діяльності педагогів і вихованців. Наприклад, ураховуючи зміни ландшафтів нашої місцевості внаслідок втручання людини, кілька років поспіль учні й учителі нашої школи досліджували історію затоплених сіл Канівського водосховища. Результати спільної наукової роботи розкрито на шпальтах міських газет, телебаченні та презентовано на засіданнях круглого столу, у яких брали участь науковці Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», колишні жителі цих сіл, учні. Матеріали наших досліджень стануть цінними експонатами нового шкільного музею.

Цю роботу розпочато з 2004 року. У результаті досліджено п’ять затоплених сіл у Переяслав-Хмельницькому районі. Нині в місті створено громадську організацію «Старий Дніпро», яка систематизує всі дослідження з цієї теми й має на меті створити в нашому місті-музеїв ще один — присвячений затопленим селам. Школа співпрацює із цією громадською організацією, беручи участь у відповідних заходах. Нещодавно створено сайт, де виявлено результати цієї співпраці в рубриці «„За” і „Проти” під час створення водосховищ на прикладі Канівської водойми поблизу міста Переяслава-Хмельницького». Усі набуті знання із цієї теми активно застосовують під час вивчення відповідних тем у 6-х, 8-х і 9-х класах.

Цікавою й необхідною під час вивчення природничих дисциплін є туристсько-краєзнавча робота. За змістом ця діяльність не лише гармонійно «вплітається» у життя, а й сприяє згуртованості дитячого колективу, формуванню відповідальності, взаємодопомоги, самодисципліни, дбайливому ставленню до природних багатств
свого краю.

Розвиток природничих компетентностей
учнів

Поняттям «компетентність» українська освіта користується в значенні, запропонованому європейськими країнами. Вони визначають поняття компетентність як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як особистісно орієнтований та діяльнісний, адже може бути реалізований лише в діяльності. Перехід до нього означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у перенаправленні уваги з набуття нормативно визначених знань, умінь та навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі урахування затребуваності навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидко змінюваного ринку й мати сформований «потенціал» для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі.

Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високий рівень готовності випускника школи до успішної діяльності в різних сферах. На уроках економіки та під час вивчення курсу «Основи споживчих знань» потрібно виховувати грамотних споживачів і майбутніх господарів держави.

Поєднання самостійної практичної та інтелектуальної діяльності сприяє розвитку економічного мислення учнів, усвідомленому сприйняттю ними знань, соціальній адаптації. Вивчаючи географію своєї Батьківщини, мотивувати вихованців тим, що вони — майбутнє країни, і кому, як не їм, бути патріотами, грамотними громадянами, господарями у своїй державі, а також розбиратися у процесах глобалізації та національної ідентифікації.

Діяльність педагога, класного керівника покликана формувати в учня загальнолюдські цінності, здатність співпереживати, допомогти відкрити власний внутрішній світ, духовно зрости. Життя дитячого колективу залежить від
уміння класного керівника обрати доцільні форми організації класу, забезпечити стійкий психологічний клімат, заручитися підтримкою родини.

Ґрунтуючись на Основних орієнтирах виховання, напрямом своєї роботи обрала національне виховання — ціннісне ставлення особистості до суспільства й держави. Діяльність спрямовується на відродження народних традицій, звичаїв, вивчення сучасних проблем соціально-економічного розвитку рідного краю. Поряд із цим забезпечується реалізація завдань превентивного виховання, а саме — становлення в учнів навичок безпечної поведінки, особистої відповідальності за майбутнє, підготовку до активного дорослого життя.

Щоб досягти результату, заздалегідь планують проведення колективних творчих справ, бесід, заходів, зокрема:

• народознавчий конкурс ерудитів;
• КТС «Наші земляки»;
• КТС «Життя та побут України»;
• родинне свято «Україна — це я!»;
• бесіди «Я в колі сім’ї»; «Подивися на себе уважно»; «Безпека життя»;
• проведення одноденного походу з елементами орієнтування;
• екскурсії історичними місцями міста, області, країни.

Мотивація як чинник успіху навчальної
діяльності

Нині однією з актуальних проблем в освіті є брак в учнів мотивації до навчання. Мотивація — це надзвичайно важлива складова частина не лише навчання, а й будь-якої діяльності людини. Є мотив, то є й бажання виконувати й доводити до завершення цю діяльність. Без належної мотивації не працюватиме жодна педагогічна технологія. Для пізнання нового, потрібно зацікавити учнів не лише конкретним предметом, а й процесом отримання знань. Тоді навчання стає задоволенням.

На уроках потрібно створювати такі умови, щоб кожен міг сам набувати знання. Тому до кожного уроку вчителю потрібно готуватися, як до відкритого. Тяжка праця, але результат задовольнить. Проблема низького рівня знань учнів — це одна з проблем, що постає перед сучасною освітою. Скарги вчителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Відносини між педагогами та учнями нерідко переростають у конфліктні.

Ілюстрації, емоційна розповідь учителя — це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Одним із прийомів емоційного мотивування навчання є створення ситуації захопленості, тобто в складі навчального процесу мають бути захопливі приклади, досліди й парадоксальні факти. Посилений інтерес в учнів викликає аналіз уривків із художньої літератури, присвячених життю та діяльності видатних учених, громадських діячів. Наприклад, на уроках географії використання цікавих фактів із життя В. В. Докучаєва, В. Вернадського, на уроках економіки — А. Маслоу та ін. Завжди спрямовую учнів відшукати найцікавіші та найважливіші факти, які могли б бути для них взірцем.

Пропоную вчителям ознайомитися з методами візуалізації та активно застосовувати їх на уроках географії. Наприклад, застосовую метод «Кроссенс». Кроссенс — це головоломка нового покоління, яка поєднує найліпші якості певних
інтелектуальних розваг — загадки, ребуса, головоломки. Кроссенс є чудовим засобом розвитку логічного та творчого мислення учнів. Під час розгадування кроссенса розвиваються комунікативні й регулятивні вміння; навички роботи з інформацією; посилюється допитливість та мотивація до
вивчення предмета (додаток).

Людина народжена бути активною та діяльнісною. І коли немає позитивної діяльності, на її місце «приходить» інша — негативна, або саморуйнівна. Для формування навчальних мотивів важливе значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних суперечностей, використання різноманітних аналогій, створення ситуації успіху тощо.

Наприкінці семестру учні самостійно створюють та проводять як частину уроків, так і самі уроки. Залучення учнів до ситуацій поглиблює їхні знання з окремих питань та викликає нову «хвилю» інтересу до навчання. Часто спеціально організовую на уроках навчальні дискусії або завершую урок запитанням, що заохочує до пошуку чи творчості. Звичайно, в учнів виникає інтерес до глибшого вивчення цих питань. Як метод мотивації потрібно використовувати аналіз життєвих ситуацій (часто наводжу приклади з життя).

Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для учнів із низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому можна позбутися почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції.

Часто бал відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про його стимулювальне значення можна лише тоді, коли він викликає в учня бажання поглибити знання, формує в нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, адже гуманізація освіти «вимагає», щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, спричиненим необ’єктивним оцінюванням.

Успіх — це основне джерело мотивації учня до навчання. Лише успіх дає задоволення від діяльності й надалі приведе до кращих успіхів. Один раз досягнутий успіх забезпечить заохочення та бажання повторного успіху. Саме така самосвідомість й викликає мотивацію.

Проте використовувати лише мотиви пізнавального інтересу — недостатньо. Надзвичайно важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку й відповідальності в навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти
всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть із тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

Важливу роль у мотивації учнів до навчання відводять стилю спілкування вчителя з учнями під час уроку та в позаурочний час. Пріоритетним визначено демократичний стиль спілкування.

Неможливо оцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного заохочування позитивної мотивації учнів під час навчання. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні. Він учить їх через свій предмет філософії життя. Процес формування в учнів глибоких мотивів до навчання розраховано на творчість учителя, його постійне вдосконалення. Недаремно К. Ушинський писав: «Учитель живе доти, доки вчиться, щойно він перестає вчитись, у ньому помирає вчитель».

Використані джерела

1. Зайцев В. П. Практическая дидактика: учеб. пособ. Москва: Народное образование, 2000.
2. Муравьёва Г. Е. Проектирование технологий обучения. Иваново, 2001.
3. Петерсон Л. Г., Кубышева М. Д., Мазурина С. Е., Зайцева И. В. Что значит «уметь учиться». Москва: УМЦ «Школа 2000», 2006.
4. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: учеб. пособ. Москва: Народное образование, 1998.
5.  Степанов Е. Н., Лузина Л. М. Педагогу о современных подходах и концепциях воспитания. Москва: Педагогическое общество России, 2002. Кроссенс — асоціативна головоломка нового покоління. URL: http://natavikzu.blogspot.com/2014/12/blog-post.html (дата звернення 11.08.2018).

Додаток

Кроссенс — асоціативна головоломка нового покоління
Як використовувати?

Слово «кроссенс» означає «перетин значень» та придумане за аналогією зі словом «кросворд», яке в перекладі з англійської мови означає «перетин слів». Цей вид головоломки винайшли у 2002 р. Ідея належить письменнику, педагогу й математику Сергію Федіну та доктору педагогічних наук, філософу й художнику Володимиру Бусленку. Ідея кроссенса є простою. Це асоціативний ланцюжок, що має дев’ять картинок.

Зображення розташовують так, що кожна картинка має зв’язок із попередньою та наступною, а центральна — поєднує за змістом одночасно кілька картинок.

Завдання того, хто розгадує кроссенс, — відшукати асоціативний зв’язок між сусідніми (тобто тими, що мають спільний бік) картинками. Зв’язки в головоломці можуть бути й поверхневими, і глибокими. Розпочинати розгадувати кроссенс можна з будь-якої картинки, що розпізнається, проте центральним є квадрат під номером 5. Центральна картинка (за бажанням автора) може  бути пов’язана за змістом зі всіма зображеннями в кроссенсі. Однак зазвичай потрібно встановити зв’язки по периметру між квадратами 1—2, 2—3, 3—6, 6—9, 9—8, 8—7, 7—4, 4—1 («основа»), а також по центральному хресту між квадратами 2—5, 6—5, 8—5 и 4—5 («хрест»).

Отже, кроссенс є сукупністю дванадцяти (за кількістю сусідніх пар) асоціативних головоломок. Відповідь не завжди є однозначною, але в багатьох випадках ті, хто відгадують, відшукують однаковий ланцюжок асоціацій. Якщо образи на зображеннях є простими й логічними, то для розгадки кроссенса потрібно лише знання фактів. У такому разі правильна відповідь — одна, тематика — конкретна.

Під час створення кроссенса можна застосувати такий алгоритм:

1. визначити тематику (загальну ідею);
2. обрати 8—9 елементів (образів) щодо теми;
3. відшукати зв’язок між елементами;
4. визначити послідовність елементів за типом зв’язку «хрест» та «основа»;
5. зосередити значення в одному елементі (центр — 5-й квадрат);
6. виокремити відмінні риси, особливості кожного елемента;
7. дібрати картинки, що ілюструють обрані елементи (образи);
8. замінити обрані прямі елементи (образи) та асоціації непрямими, символічними картинками;
9. побудова асоціативного зв’язку між образами елементів.

Для полегшення створення кроссенса зручно спочатку кожен квадрат заповнити словом (словосполученням) з обраної теми, а потім замінити його асоціативною картинкою. Оскільки основне значення кроссенса — це певна загадка, ребус, головоломка, то він є гарною формою нетрадиційної перевірки знань із теми.

Застосування кроссенса на уроці є різноманітним. Його можна використати:

• під час формулювання теми й мети уроку;
• під час вивчення нового матеріалу як постановка проблемної ситуації;
• під час закріплення та узагальнення вивченого матеріалу;
• під час підбиття підсумку роботи на уроці, охопити як рефлексію.
• провести урок у формі кроссенса, тобто дев’ять елементів кроссенса можуть бути у формі структури уроку.
• можна запропонувати учням як творче домашнє завдання.

Для вчителя кроссенс — це:

• спосіб поглибити розуміння вже вивченого шкільного поняття (явища, теми);
• можливість продемонструвати неординарне практичне застосування знань та зв’язок вивченого з життям;
• можливість установити міжпредметні зв’язки з іншими шкільними дисциплінами.

Робота з кроссенсом відображає глибину розуміння учнями вивченої теми. Разом із тим, кроссенс сприяє:

•  розвитку логічного, образного й асоціативного мислення, уяви;
• вияву нестандартного мислення та креативності;
• розвиває можливість самовираження.

Для ефективного застосування методу «кроссенс», зокрема щоб охопити увесь необхідний обсяг матеріалу та поглиблено його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу:

• дати завдання учням для попереднього підготування — прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
• дібрати для уроку або заняття такий матеріал, який би давав учням «ключ» до засвоєння теми;
• дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно;
• на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) вправи;
• важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками виконання завдання, зокрема наголошуючи й на іншому матеріалі теми, не порушеному в кроссенсі;
• проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані із завданням.

Для контролю над процесом навчання за умов використання кроссенсів викладач повинен заздалегідь добре підготуватися:

• поглиблено вивчити та продумати матеріал, зокрема додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;
• старанно спланувати й розробити заняття — визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, створити критерії оцінки ефективності заняття;
• мотивувати учнів до вивчення через добір найцікавіших для учнів випадків, проблем;
• оголошувати очікувані результати (мету) заняття й критерії оцінки роботи учнів;
• передбачити різноманітні методи для зосередження уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії.

Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування цього методу відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть найменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають розпочинатися з позитивних зауважень. Коригування неточних і неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «можлива інша відповідь»… , «існує інша думка»…, «можна сказати (написати, зробити) інакше»… Передусім потрібно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

Методика перевірки навчальних досягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці взагалі майже неможливо. Цінності, особисте ставлення виявлятимуться в реальному житті; завдання учителя — дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.

Оцінюючи результати, потрібно враховувати такі умови:

• підтримувати баланс перевірки знань, навичок;
• застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінювання та взаємооцінювання учнів;
• обговорювати з учнями критерії оцінювання;
• ураховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.

Людмила ДЕРЕЧА, учитель географії, економіки та природознавства
Переяслав-Хмельницької ЗОШ I—III ст. № 1, Київська обл.

Читайте також у газеті “Краєзнавство. Географія. Туризм” № 17:

Методичні рекомендації щодо розвитку STEM-освіти в закладах загальної середньої та позашкільної освіти України у 2018/2019 н. р.

Інтегровані уроки: нове? Інформація для мотивації вчителів

Географічна карта та робота з нею. Урок, 8-й клас
Україна та міжнародні організації світу. Інтегрований урок-презентація (географія, англійська мова, історія)

Географічне пізнання Землі. Дидактичне наповнення уроку, 6-й клас