Все просто: корені й крони дерев утримують та поглинають воду під час дощів або танення снігу. Після цього ж повільно і акуратно вивільняють її — унаслідок лісові річки та озера наповнюються нею за певний час. Більше того, ліси випаровують частину води і підвищують проникність ґрунту, завдяки чому вода не стікає до водойм відразу. А робить це поступово, на відміну від рівнинної місцевості. Є дані, що вирубка десятої частини лісів планети могла б спричинити на третину більше повеней.
У лісах вологи в ґрунт проникає багато. Там вона повільно рухається у напрямку до найближчої водойми впродовж 2—3 тижнів. Чим глибше воді вдасться проникнути у лісовий ґрунт, тим нижче за течією річки вона з’явиться. Вона проходить довший шлях і витрачає на це більше часу. Якщо порівняти однакову кількість опадів у рівнинній річці і лісовій, то у останній рівень води зростатиме повільніше і не призведе до затоплень, як на рівнині.
Восени насиченість вологою лісового ґрунту набагато більше, ніж навесні. Це пояснюється рясними опадами у вигляді дощів.
Лісова річка може отримувати воду з кількох джерел. Зазвичай річки живляться опадами, дощовою водою, талими сніговими, льодовиковими та підземними водами. Багато річок дістають воду з підземних джерел. Це підземне живлення.
Живлення лісових річок нічим не відрізняється від живлення інших водойм у даній місцевості. Воно зазвичай є мішаним: талі снігові, дощові або підземні води. Проте більшість річок насичується водою від талого снігу. Звідки річка у той час отримає більше води — залежить від місцевості. Наприклад, на півночі країни у річок наполовину снігове живлення, а дощове і підземне відповідно 20 і 30 %. У центральній частині — живлення талими водами зростає, а підземними — зменшується до 10—15 %, дощового майже немає.