Умикай критичне мислення. Як розпізнати фейки?

Усі піклуємося про якість води, продуктів харчування, стан здоров’я, намагаємося вести здоровий спосіб життя. Але не часто замислюємося, чи є якісною і здоровою інформація, яку «споживаємо» — у соціальних мережах, онлайн-медіа, з телебачення й радіо. Щодня в стрічці новин можна спостерігати безліч вірусних фотографій, які поширюють у мережі
Інтернет зі швидкістю світла. Або інтригувальні заголовки, під якими виявляють вигадані новини. Чимало з них ви, напевно, бачили і, можливо, навіть їм повірили. Ці фото чи новини нічого поганого не мають, навпаки, деякі з них навіть є досить кумедними, але коли придумані «новини» починають поширювати люди, не спромігшись зазначити джерело або подивитися, що це за джерело, жарт перетворюється на фейкову новину. І часто придумані новини бувають дуже схожими на реальність.

Нині у світі інформації надзвичайно багато. Так багато, що розподілити її на хибну й правдиву дуже складно. Фейки
з’являються для когось обдурити, заплутати, приховати справжні дані. Навіть джерела, які не хочуть обманювати людей, можуть ґрунтуватися на підроблених новинах, тому що дезінформацію поширили в інформагенства, на телеканали або
звучить з вуст компетентних осіб. Одним словом, деякі брешуть не через те, що хочуть обдурити, а тому що самі обмануті.

Пригадайте експеримент Інституту розвитку регіональної преси про фальшивий прес-реліз про небезпеку кульових блискавок, який інститут розіслав редакціям ЗМІ. Текст ніби підписала неіснуюча у світі Всесвітня організація управління океану й атмосфери (NASA). Мета провокації Інституту — перевірити, як українські ЗМІ дотримують професійних стандартів і перевіряють інформацію, яка до них потрапила.

Як виявляється, дотримують так собі, тому що новина поширилася з такою самою блискавичною швидкістю через дві сотні ЗМІ, не кажучи вже про групи у Фейсбуці. Перевірка фактів належить до обов’язків журналіста в серйозному виданні, але всі помиляються. А от в Інтернеті, де створюють інформацію всі, і далеко не професіонали, у яких є посадові інструкції і прописаний фактчекінг, псевдоавторів є безліч.

Що із цим робити? Не вірити всьому, що бачите в Інтернеті, а ще краще завжди перевіряти певний факт. Далі поговоримо про те, що таке дезінформація та «ефект Земмельвайса», що таке фейки, боти і тролі в соціальних мережах, а також як захистити себе від неправдивої інформації та не поширити в соціальній мережі фотографію чи новину, які можуть вплинути на репутацію як директора, так і вчителя.

Дезінформація та «середній потенціал» України

Нещодавно вчені Оксфордського університету відшукали докази пропагування, припинення інакомислення й маніпуляцій громадською думкою в соціальних мережах у 70-ти країнах світу. За інформацією Оксфордського Інтернет-інституту (Oxford Internet Institute), у 2017 р. таких країн було 28, у 2018 р. — 48. За прогнозами дослідників цей показник у наступні роки лише зростатиме.

У 2019 р. у 26 країнах світу інформаційне пропагування використовували з цілями: порушення основних прав людини (в Азербайджані, Китаї, Кубі, Єгипті), для дискредитації політичних опонентів (Іран, Казахстан, КНДР, Катар, Росія) і тиску на громадську думку (Саудівська Аравія, Судан, Сирія, Таджикистан, Таїланд, Туреччина, ОАЕ, Узбекистан, Венесуела, В’єтнам,
Зімбабве).

На думку авторів дослідження, кампанії з поширення дезінформації в Україні мають «середній потенціал» і послідовну стратегію, адже в таких кампаніях задіяні штатні співробітники, які працюють протягом року. У жовтні цього року в Україні відбувся 10-й Український форум з управління Інтернетом IGF-UA. Темою одного з дискусійних майданчиків була «Дезінформація, довіра і відповідальність платформ». Під час експертної дискусії голова правління Української фундації безпекових студій Юлія Каздобіна зазначила, що важливо розрізняти два різні терміни — дезінформація й мізінформація: «Під дезінформацією ми маємо на увазі неправдиву інформацію, яка розповсюджується з певною метою (дуже часто, щоб вплинути на людину, яка буде її отримувати). А мізінформація — це неправдива інформація, яка розповсюджується не для того, щоб вплинути, а для того, щоб якимось чином привернути увагу».

«Звичайно, ми бачимо, що дезінформація є проблемою, але я не думаю, що вона може вирішитися блокуванням. Потрібно людей навчати, пояснювати. Можна дитині закривати розетки, щоб вона не пхала в них пальці, але якісніше буде навчити її цього не робити, бо вона може піти до сусідів і нашкодити собі там. Більш сталий підхід — показувати, що це небезпечно», — наголошує експерт Школи цифрової безпеки DSS380 Павло Бєлоусов.

Керівник програм нових медіа «Інтерньюз-Україна» Віталій Мороз також зазначає, що ефективнішим способом є розвиток медіаграмотності. Водночас він зауважує, що цей процес є дуже тривалим і щоб змінити навички людей у розрізненні якісних і неякісних джерел, потрібні роки.

Засновниця проєкту «По той бік новин» Альона Романюк зазначає, що люди не хочуть нічого чути про медіаграмотність, це дуже складний термін, окрім того, вони схильні вірити ресурсам, які поширюють фейки, навіть після надання фактів. «Ми поширюємо списки сайтів-сміттярок, яким вірити не варто, це квазіжурналістика, порушення стандартів. Окрім того, ми публікуємо списки сайтів, на яких немає джинси і яким можна вірити. Але є така річ, як “ефект Земмельвайса” — ідеться про те, що люди хочуть вірити тим фактам, які їм подобаються. І коли ти їм приносиш перевірену інформацію, на яку витратив певну кількість часу, отримав десятки відповідей від державних органів влади, люди не хочуть у це вірити, вигадуючи різні теорії змови», — розповідає Альона Романюк. Вона наголосила на тому, що в Україні немає зайвих 20 чи 30 років для того, щоб люди почали критично сприймати інформацію, бо в нас триває війна, і інформаційна війна також.

Фейки, факти та раціо

Термін «фейкові новини» (fake news) увійшов у широкий ужиток після президентських виборів у США, коли Дональд Трамп уперше звинуватив американських журналістів у «поширенні фейків». У 2017 р. видавництво Collins назвало «fake news» поняттям року. Однак те, що з уст американського глави держави звучить часто як фан (fun stories — жарти), насправді, є дієвим засобом інформаційної війни.

В інтерв’ю для MediaSapiens заступниця головного редактора фактчекінгового (fact-checking — перевірка фактів) видання StopFake Вікторія Романюк зазначає, що фейк (fake) — це заздалегідь неправдива інформація, метою якої є «спотворення» певного факту, думки і штучне формування в аудиторії ставлення до певного явища або події.

За її словами, фейки є досить емоційними, зазвичай вони створені на сюжетах, які «працюють» з основними цінностями й потребами людей — тим, що стосується кожного з нас. Наприклад, питання добробуту, здоров’я, війни й миру, майбутнього. Саме тому фейки нас і вражають, адже людина здатна сприймати інформацію емоційно й раціонально, та коли «вмикаються» наші емоції, то раціо «вимикається».

Отже, щоб певне повідомлення максимально вразило слухачів, його емоційно забарвлюють. Тому фейки зазвичай містять обурливу або душевну історії-розповіді, яскраву картинку (шокувального фото, веселого мему тощо), яка зосереджує увагу, а також гучного заголовку, який не завжди відповідає змісту повідомлення. Вікторія Романюк уточнює, що фейки часто не містять фактів, оскільки факт — це та реальність, яку не можемо спростувати або сумніватися, адже це те, що точно відбулося насправді. Факти можуть бути підтверджені офіційною документацією, очевидцями подій, науковими доказами тощо. А судження — це cуб’єктивна думка певної особи.

Брехливі новини створюють не на фактах (як це має бути в якісній журналістиці), а на судженнях, тож під виглядом факту нам презентують емоційну розповідь журналіста або якогось невідомого експерта, чи взагалі людини-аноніма. Одним із найпоширеніших явищ є маніпуляція заголовком, — розповідає Вікторія Романюк, адже нині нас оточує значна кількість інформації. Дивимося телебачення, слухаємо радіо й одночасно переглядаємо новини в телефоні або на комп’ютері, а в такому режимі якісне та ґрунтовне сприйняття інформації неможливе. Не читаємо повідомлення повністю, не
аналізуємо їх, наше «споживання» інформації й мислення стало кліповим.

Зміст і враження від новини формується лише від побаченого заголовка, тому маніпулятори й автори неправдивих новин пропонують нам гучні меседжі в заголовках — «Шок! Сталася біда!», «Готуйтеся, нас зливають» тощо. Такі заголовки часто взагалі не мають суттєвого змісту, тому Вікторія Романюк рекомендує, перш ніж поширювати інформацію, завжди прочитувати її до кінця й запитати себе: чому я бачу цю новину (як вона в мене з’явилася)? Чи це не є рекламний текст? Хто надіслав це повідомлення (друг, невідома особа, надійшла анонімна рекламна розсилка)? Чи відповідає заголовок змісту? Зазвичай у фейкових новинах заголовок не відповідає змісту, це новина «порожня», у ній немає ані фактів, ані покликання на джерела.

Потім потрібно зрозуміти, чи є в новині факти, що містить повідомлення (офіційну інформацію чи судження невідомих осіб). Якщо це офіційна інформація, то чи є лінки на джерела? Якщо матеріал — це інтерв’ю з експертом, запитайте себе, хто він такий, чи ця особа є компетентною. Нині за часів соцмереж усі називають себе експертами, але далеко не всі мають право коментувати певні питання. Тож потрібно обов’язково перевірити, ім’я експерта в Інтернеті. Якщо він постійно дає аналогічні коментарі, але не є професіоналом у певній галузі, не працює у спеціалізованій установі, — це вже привід замислитися. Можна зайти на його сторінку в соціальній мережі, подивитися, про що він писав, про що повідомляв раніше. Ставити собі всі ці запитання — найефективніша зброя, якою можна захистити себе від фейків, — вважає Вікторія Романюк.

Соцмережі — рай для ботів і тролів

Соціальні мережі дають можливість фейкам поширюватися дуже швидко, — зазначає Вікторія Романюк. Через незнання й під впливом емоцій самі зазнаємо впливу маніпуляторів і поширюємо сумнівні новини. У соціальних мережах працює безліч підставних комунікаторів-провокаторів (ботів і тролів), які поширюють брехню і провокують нездорове спілкування. Боти — це певна технологія, яка за допомогою спеціальних програм здійснює комунікацію в соціальних мережах.

Тролі — це спеціально навчені люди, які за гроші провокують і підбурюють громадян під час дискусій у соцмережах.
Як розпізнати троля? Зайшовши на його сторінку, ви відразу побачите, що вона «нежива». Сторінка звичайної людини містить чимало персональної інформації, особистих думок і вражень з фотографіями, коментарями й записами. У тролів такої особистої інформації немає, тож сторінка такого суб’єкта комунікації містить перепости різних публікацій про їжу, котиків, зображення гарних дівчат, інколи бувають пости про політику. Фотографія на аватарці найчастіше також несправжня, її легко відшукати в Інтернеті.

Нині чимало тролів, які маскуються під патріотично налаштованих громадян України, — зазначає Вікторія Романюк, такі «патріоти» ставлять собі на аватарку український прапор або вишиванку тощо. Коментарі таких людей є часто грубими, агресивними, вони провокують суперечки, використовуючи лайливі слова, і в цих коментарях зазвичай безліч граматичних помилок. Це свідчить про те, що авторами можуть бути іноземці, які використовують Google Translate.

Тому експертка з медіакомунікацій радить критично ставитися до друзів у соціальних мережах і не додавати підозрілих незнайомців. Також для поширення фейків використовують різноманітні групи й пабліки за інтересами. Мета таких груп — об’єднати людей, які мислять однаково і прагнуть спілкування. Але в таких групах активно починають діяти особи, які мають особистий інтерес, зацікавлені провокувати негативні емоції й поширювати фейки. Підставні учасники таких спільнот «підливають масла» в обговорення, публікують брехливі новини, які містять гучний заголовок, емоційний зміст, але жодних фактів і підтверджень, і, звісно, супроводжені яскравою картинкою, зробленою у фотошопі. Вікторія Романюк зазначає, що брехню можуть поширювати з різних причин: політичних, економічних (задля трафіку) і релігійних (яскравим прикладом була історія з Томосом, коли чимало різних релігійних організацій не нехтували брехнею).
Особливо яскраво релігійний аспект виявляється у східних країнах, й історія з ІДІЛ це демонструє. Окрім того, метою
фейку може бути просування себе — selfbranding.

У нас є таке явище, як лідери думок, які, маючи значну кількість підписників, стають джерелом неправди. Потрібно розуміти, що світ медіа дуже корисливий, а наша увага — основна здобич медіатехнологів, тому слід бути критичними, вдумливо читати матеріал, очистити свій персональний простір від сумнівних осіб (друзів у соціальних мережах), брудних
ЗМІ й навчитися володіти собою й не піддаватися на провокації. Побачивши емоційне повідомлення, полічіть до 10,
видихніть, проаналізуйте, і лише тоді, коли текст проаналізовано, поставлено всі критичні запитання, і ви зрозуміли, що це справді важлива інформація, обміняйтеся нею. У всіх інших випадках не поширюйте нічого взагалі, не приєднуйтеся до масового забруднення інформаційного простору.

«Це досить банально, але молоді потрібно читати книжки, а не постійно перебувати у Facebook та Instagram. Онлайн-середовище створює ілюзію того, що є свобода слова й нам доступна вся інформація, ми все знаємо, перед нами весь світ.
Це неправда, — упевнена Вікторія Романюк. — У потоці величезної кількості інформації ми не встигаємо її перевіряти, не занурюємося у глибинні змісти текстів, а лише клікаємо, перескакуємо від одного матеріалу до іншого. Нам лише здається, що ми знаємо все. Ця ілюзія якраз і допомагає нами маніпулювати. Але якщо ми вже використовуємо соцмережі, слід навчитися критично аналізувати медіаконтент і стримувати емоції».

Маркери маніпуляцій і можливих фейків у соцмережах:

• підозрілі акаунти, з яких поширюється інформація;
• неймовірна, шокувальна інформація;
• хвилеподібне поширення певного повідомлення;
• брак покликань на першоджерело.

Грай у гру — протидій маніпуляціям

У вересні 2018 року вірменська громадська організація Media Initiatives Center презентувала онлайн-гру The Adventures of Literatus, яку розробила компанія Koreez, що покликана навчити підлітків шукати й перевіряти інформацію, а також розпізнавати фейкові новини.

У грі йдеться про те, що Верітас (принцеса землі Інформії й гарантка правди та довіри) зникла. Поширюють чутку, що вона виходить заміж за сусідського правителя Маніпулуса, який давно хотів окупувати Інформію. Але коханий принцеси
на ім’я Літератус не вірить у це й вирушає на пошуки Верітас. Аби звільнити принцесу, він повинен пройти 10 рівнів випробувань, на кожному з яких потрібно перевіряти інформацію. «Гру присвячено перевірці інформації — фактів,
джерел, зображень. Вона допомагає гравцям опанувати ці навички, а також надає їм для цього різні інструменти та підказки. Діти навчаються перевіряти фотографії за допомогою зворотного пошуку в Google, порівнювати інформацію з невідомих джерел (наприклад, акаунтів у соціальних мережах) із надійними джерелами (професійними медіа, офіційними вебсайтами), вони вчаться працювати з картами… Вони навіть аналізують статті та пишуть листи в редакцію», — розповідає представниця Media Initiatives Center Лусіне Григорян. За її словами, гра спрямована на молодь віком 14—20 років (учнів і студентів).

Маркери маніпуляцій і можливих фейків у телесюжетах

• Неймовірні історії.
• Гостра та емоційна лексика.
• Невідповідність «картинки» і тверджень журналіста.
• Оцінювальні судження журналіста.
• «Свідчення очевидців», які неможливо перевірити.

Це вже не перша гра з медіаграмотності для молоді, яку презентує Media Initiatives Center. Організація також створила гру Mediabattle, яка перекладена українською мовою й називається «Медіазнайко». Також вони створили гру Tsantsar, присвячену онлайн- і цифровій безпеці. У грудні 2018 року Інтернет-видання Texty.org.ua разом із Інститутом масової інформації (ІМІ) також створили навчальну гру про маніпуляції у ЗМІ. Творці дали їй слоган: «Cтвори найгірше ЗМІ і стань популярним» і попередили про те, що будь-які збіги з реальними ЗМІ є випадковими.

З кожним кроком гравець дізнається новий «трюк»: як оформити видання на бабцю, засипати «зрадою», репостити дописи із соціальних мереж, підписувати героїв як «Вася П.», видавати пересічних громадян за експертів, вигадувати фейки й додавати в заголовки якнайбільше емоцій. Кожний з цих ходів дає гравцеві «Mаніпулятора» бали.

На екрані гри відображається, яка у створеного користувачем «медіа» кількість читачів залежно від того, наскільки вдалим виявився хід.

Розділяй і перевіряй

1 березня 2019 року відбувся всеукраїнський урок із пошуку фактів «Не віррр — перевіррр», який організовувала Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). У ньому взяли участь майже 8 тис. осіб у 400 різних локаціях по всій країні, разом із тим і в прифронтовому Краматорську.

Учителька української мови Тетяна Іванова працює у краматорській школі № 1 та вже два роки викладає основи медіаграмотності, а в масовому занятті взяла участь як координаторка: «Ми вчилися відрізняти факти від суджень на прикладі новин про зовнішнє незалежне оцінювання, перевіряли слова кандидатів у президенти. Дітям сподобалася вправа, де ми складали слогани, вийшло щось на кшталт “Мурчик — це велика зарплатня й дешева риба!”, “Тільки Барсик — тільки мир!”. Підлітки були як справжні політтехнологи».

В інтерв’ю для MediaSapiens вчителька розповіла, що намагається творчо урізноманітнити заняття, особливо любить запрошувати на свої уроки експертів із різних галузей, місцевих зірок, адже вони доводять ідею того, що у всіх нас різне
сприйняття світу, а увесь світ — це інформація. «…Скрипалька Марина Бондас заграла на нашому занятті — кожен уявляє свій музичний сюжет, унікальний. Потім Алан Маєр (Alan Meyer), художник, учить робити шаржі — так учимося толерантності й самоіронії. На іншому занятті фотограф розповідає, що селфі — це не тільки спосіб похизуватися, а й можливість для зловмисників дізнатися твоє місце проживання. Тож не слід викладати до соціальних мереж фотографії
з номерами будинків, помітними вивісками й так далі — щоб не стати жертвою, самостійно оберігати приватну інформацію», — розповідає Тетяна Іванова.

На уроках у старших класах учні намагаються тверезо відокремлювати емоційне забарвлення від самої новини, особливо під час новинних випусків. Учні розбирають, чому саме новини демонструють нам у такій послідовності, які емоції це має викликати в нас і навіщо. Учителька також демонструє учням, як розпізнавати приховану джинсу і хто може бути замовником. Загалом педагог намагається не відходити від офіційної програми, лише доповнює її, а в майбутньому планує серйозно взятися за фактчекінг. Тетяна Іванова зазначає, що її учням найбільше подобається шукати фейки. Вони шукали й розвінчували фейкові новини про рідний Краматорськ, а потім спробували самі вигадати фейкову новину.

Система протидії фейкам від Єврокомісії

18 березня 2019 року Єврокомісія запустила систему швидкого сповіщення про дезінформацію Rapid Alert System. Система сповіщення про дезінформацію — це цифрова платформа для обміну даними про фейки і для координації реакції на них. Учасниками цієї системи є представники як інституцій ЄС (Єврокомісії, Європарламенту, Ради ЄС), так і держав-членів об’єднання, призначені урядами кожної з 28 країн ЄС (співробітники різних міністерств).

За задумом Єврокомісії система виконуватиме три основні функції:
• обмін інформацією про поширення нових фейків (завдяки системі всі її учасники швидко дізнаватимуться про це);
• виявлення тенденцій створення й поширення дезінформації;
• координація реакції на кампанії з поширення фейків і обмін досвідом, які заходи з протидії дезінформації є найефективнішими.

У питанні протидії дезінформації є значні розбіжності між країнами ЄС, адже в деяких із них уже є прекрасно розвинені структури та інструменти для боротьби з фейками. За допомогою системи сповіщення в Єврокомісії хочуть посприяти загальному підходу до проблеми дезінформації.

Однак що саме держави-члени ЄС робитимуть з інформацією, отриманою з системи, — це вже їхня справа. У системі буде лише відкрита інформація. Обмін таємною інформацією відбувається іншими каналами, зокрема в межах підрозділу в зовнішньополітичній службі ЄС, який займається гібридними загрозами. Поки планують обмежити участь у системі лише країнами ЄС. Але до того ж робота відбувається у співпраці з країнами G7, з НАТО, з іншими партнерами. Певних обмежень у часі на існування системи не передбачено.

У Єврокомісії зазначають різницю між дезінформацією, екстремістським контентом і висловлюваннями, які спричинюють ненависть. Якщо останні два типи контенту заборонені законодавством, то поширення фейків — ні, тож влада не може заборонити дезінформацію чи якось за неї покарати. Натомість у ЄС говорять про викриття фейків (що не відповідає дійсності, з якого джерела вони походять, як їх створюють і використовують).

Створення такої системи було одним з основних елементів плану дій боротьби з дезінформацією, який Єврокомісія презентувала в грудні 2018 року. Якщо ця система спрямована на обмін інформацією, то виявленням фейків на рівні ЄС займаються робочі групи зі стратегічних комунікацій, які моніторять інформацію, яка походить з поза меж ЄС. Першу й найбільшу групу «Схід» (East StratCom) створили ще в 2015 р. для викриття фейків, поширюваних Росією. Грудневий план передбачає збільшення як бюджету, так і персоналу StratCom.

Окрім того, у ЄС підтримують неурядові організації, які займаються фактчекінгом. Єврокомісарка з питань юстиції Вера Юрова регулярно проводить зустрічі з громадянським суспільством і представниками онлайн-платформ, такими як Фейсбук і Гугл, де обговорює питання дезінформації та мови ненависті. У Єврокомісії спостерігають не за всією дезінформацією, основна увага — кампанії, які є умисними, скоординованими й мають чітку мету. Насамперед ідеться про спроби гравців із-за меж ЄС вплинути на демократичні процеси та інститути всередині об’єднання.

Як розпізнати й перевірити?

Міжнародна організація IREX створила ряд інфографік щодо розпізнавання фейків і опублікувала їх на своїй сторінці у фейсбуці. Одна з інфографік закликає Інтернет-користувачів розпізнавати маніпуляції та фейки в соціальних мережах (інфографіка 1) і рекомендує завжди перевіряти джерело новини в соцмережах — як давно зареєстровано сторінку, скільки в неї підписників, який загальний тон повідомлень.

Ще одна інфографіка спрямована на розпізнавання фейкової інформації на телебаченні (інфографіка 2) й рекомендує вчитися відрізняти факти від чуток, спостерігати за цитуванням підозрілої новини на інших телеканалах, зосереджувати увагу на авторитетності експертів, аналізувати, чи не замовчувалася в сюжеті інша загальновідома інформація та зосереджувати увагу на відповідність відеоряду твердженням журналіста. І ще одна інфографіка про те, як розпізнати
фейки в друкованих медіа (інфографіка 3).

Сайт Platfor.ma зазначає, що навичку розпізнавати неправдиву інформацію можна засвоїти за допомогою ресурсів із медіаграмотності, тож, насамперед, у пригоді стане інструкція Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA) з вісьмома стислими, але корисними порадами (інфографіка 4 ).

Використані джерела

1. Кавуненко Т. Фейки як загроза здоровому глузду та інструмент у битві наративів. Інтерв’ю з Вікторією Романюк. URL: https://ms.detector.media/ethics/manipulation/feyki_yak_zagroza_zdorovomu_gluzdu_ta_instrument_u_bitvi_narativiv/ (дата звернення:07.10.2019).
2. Ляшенко А. Факт чи фейк: як відрізнити правду від брехні у скаженому потоці новин. URL: https://platfor.ma/topic/fact-or-fake/ (дата звернення: 07.10.2019).
3. Маніпуляції та фейки в соцмережах. URL: https://www.facebook.com/irexinukraine/photos/pcb.215084216
   1647702/2150841118314473/?type=3&theater (дата звернення: 08.10.2019).
4. Маніпуляції на телебаченні. URL: https://www.facebook.com/irexinukraine/photos/a.162181477180457/2159491607449424/?type=3&theater (дата звернення: 08.10.2019).
5. Маніпуляції та можливі фейки у друкованих медіа. URL: https://www.facebook.com/irexinukraine/photos/ a.162181477180457/2236537226411528/?type=3&theater (дата звернення: 08.10.2019).
6. Рихліцький В. Як протидіяти дезінформації? Ключові тези дискусії про медіаграмотність. URL: https://ms.detector.media/ethics/manipulation/yak_protidiyati_dezinformatsii_klyuchovi_tezi_diskusii_pro_mediagramotnist/ (дата звернення: 08.10.2019).
7. Сімонова А. Все буде фактчекінг. Як вчителька у Краматорську навчає підлітків протистояти дезінформації. URL: https://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/vse_bude_faktcheking_yak_vchitelka_u_kramatorsku_navchae_pidlitkiv_protistoyati_dezinformatsii/ (дата звернення:08.10.2019).
8. У Вірменії створили онлайн-гру для підлітків, яка вчить медіаграмотності. URL: https://ms.detector.media/mediaprosvita/kids/u_virmenii_stvorili_onlayngru_dlya_pidlitkiv_yaka_vchit_mediagramotnosti/ (дата звернення: 07.10.2019).
9. Український форум з управління інтернетом. URL: http://igf-ua.org/ (дата звернення: 07.10.2019).
10. Фейки поширюють у 70 країнах. Україна має «середній потенціал» — дослідження. URL: https://ms.detector.media/ethics/manipulation/feyki_poshiryuyut_u_70_krainakh_ukraina_mae_seredniy_potentsial_doslidzhennya/ (дата звернення: 07.10.2019).
11. Шейко Ю. Для чого у ЄС запустили систему сповіщення про дезінформацію. URL: https://bitly.su/61Eaq (дата звернення: 07.10.2019).
12. Як розпізнати маніпуляції в соцмережах. Інфографіка. URL: https://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/yak_rozpiznati_manipulyatsii_v_sotsmerezhakh_infografika/ (дата звернення: 09.10.2019).
13. Як розпізнати маніпуляції на телебаченні. Інфографіка. URL: https://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/yak_rozpiznati_manipulyatsii_na_telebachenni_infografika/ (дата звернення: 09.10.2019).
14. Як працює Rapid Alert System, система протидії фейкам від Єврокомісії. URL: https://ms.detector.media/media_law/government/yak_pratsyue_rapid_alert_system_sistema_protidii_feykam_vid_evrokomisii/ (дата звернення: 08.10.2019).
15. Texty з ІМІ створили навчальну гру про маніпуляції в медіа. URL: https://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/texty_z_imi_stvorili_navchalnu_gru_pro_manipulyatsii_v_media/ (дата звернення: 08.10.2019).
    

Матеріал підготувала Наталія КОВАЛЬ