Філософія гри

Чому у всіх людей слово «гра» викликає насамперед приємні асоціації? Ніколи не замислювалися над цим? Ігри заворожують, захоплюють, вводять нас в особливе світовідчуття. Вони розривають монотонне протягом часу, будять емоції, розфарбовують життя яскравими фарбами. В ігри грають і діти, і дорослі. Цілі країни, часом, виявляються втягнутими у велику гру. Але що, власне, ми називаємо грою? Відповідь на це запитання шукали багато вчених та суспільних діячів.

«Гра, термін, що позначає широке коло діяльності тварин і людини, що протиставляється зазвичай утилітарно практичній діяльності і характеризується переживанням задоволення від діяльності».

Філософський енциклопедичний словник

«Гра — один із видів діяльності, значущість якої полягає не в результатах, а в самому процесі. Сприяє психологічній розрядці, зняттю стресових ситуацій, гармонійному включенню у світ людських відносин. Особливо важлива для дітей, які через відтворення в ігровому процесі дій дорослих і відносин між ними пізнають навколишню дійсність. Гра слугує фізичному, розумовому і моральному вихованню дітей».

Галина Коджаспірова

«Гра — форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально-закріплених способах здійснення предметних дій, у предметах культури і науки».

Психологічний словник / під ред. А. В. Петровського та М. Г. Ярошевського, 1990

«Гра — це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поведінкою».

Герман Селевко

«Гру не можна заперечувати. Можна заперечувати майже всі абстрактні поняття: право, красу, істину, добро, дух, Бога. Можна заперечувати серйозність. Гру — не можна».

Йохан Хейзінга

«У великій грі, яка зветься життям, найнещасливішими виявляються ті, хто боїться ризикнути стати щасливим».

Гійом Мюссо, «Я не можу без тебе»

«Гра — це природний механізм пізнання світу».

Вадим Демчог

«Життя — гра з мінливою системою правил».

Андрій Шемякін

«Ігри дітей — зовсім не ігри, і правильніше дивитися на них як на найзначніше і глибокодумне заняття цього віку».

Мішель де Монтень

«У грі дітей є часто сенс глибокий».

Фрідріх Шиллер

«Для дітей ігри — важливі заняття. Грають тільки дорослі».

Анрі Барбюс

На дитячу гру можна дивитися по-різному. Але є закони, що не підкорюються нічиїм бажанням. Відповідно до одного з них, якщо якась стадія розвитку не пройдена повністю, то наступна буде протікати спотворено. Дитинство — час гри, і якщо блокувати ігрові здібності дитини, не даючи їй награтися, то на наступних етапах розвитку вона буде догравати недогране, замість того, щоб йти вперед.

Педагоги і психологи, побачивши в грі потужний потенціал для подолання кризових явищ в освіті, уже багато років успішно використовують її у своїй діяльності. Деякі країни навіть визначилися з напрямом: Америка, наприклад, «спеціалізується» на ігрових методиках навчання, Франція — на «jeu dramatique», в Ізраїлі взагалі педагоги без знання ігрових технологій не допускаються до роботи з дітьми.

Психологи здавна вивчають ігри дітей і дорослих, відшукуючи їх функції, специфічний зміст, порівнюючи з іншими видами діяльності. Необхідність у грі іноді пояснюють як необхідність дати вихід надмірній життєвій енергії.

Гра — це діяльність, яка відрізняється від повсякденних буденних дій. Людство знову і знову створює свій вигаданий світ, нове буття, яке існує поряд зі світом натуральним, світом природи. У книзі «Ігри та люди» французький письменник, філософ, соціолог Роже Кайуа виокремлює такі ознаки, які об’єднують усі види діяльності, що позначаються словом «гра». Це діяльність:

1. Вільна: гравець не може бути до неї примушений, інакше гра тут же втратить свою привабливість.
2. Відокремлена: вона обмежена точними часовими і просторовими, заздалегідь визначеними межами.
3. Невизначена: її розвиток і результат не можна заздалегідь передбачити; у гравця завжди є ініціатива і певна свобода прояву винахідливості.
4. Непродуктивна: не створює ні продукту суспільно-цінного, ні матеріальних благ, ні будь-яких нових елементів, окрім перерозподілу власності всередині групи гравців.
5. Регламентована: підпорядковується умовам, які відміняють звичайні закони і тимчасово вводить нову, єдину силу — правила гри.
6. Ілюзорна: супроводжується специфічним відчуттям другорядності реальності або повної нереальності відносно повсякденного життя.

Гра протікає заради неї самої, задоволення, що виникає в самому процесі виконання ігрової дії. Гра — це діяльність, яка зображує ставлення особистості до світу, що її оточує.

Гра відтворює стабільне й інноваційне в життєвій практиці і, отже, є діяльністю, у якій стабільне відображають саме правила й умовності гри — у них закладені стійкі традиції і норми, а повторюваність правил гри створює тренінгову основу розвитку дитини. Інноваційне йде від установки гри, яка сприяє тому, щоб дитина вірила або не вірила у все, що відбувається в сюжеті гри. Олексій Леонт’єв довів, що дитина опановує більш широким, безпосередньо недоступним їй колом дійсності, тільки в грі. Бавлячись і граючи, дитина знаходить себе й усвідомлює себе особистістю.

Для дітей гра — сфера їх соціальної творчості, полігон її громадського і творчого самовираження. Гра надзвичайно інформативна і багато «розповідає» самій дитині про неї. Гра — спосіб пошуку дитиною себе в колективах товаришів, загалом у суспільстві, людстві, Всесвіті, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, сьогодення і майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню.

Гра — унікальний феномен загальнолюдської культури, її витік і вершина. У жодному виді діяльності людина не демонструє такого самозабуття, оголення своїх психофізіологічних, інтелектуальних здібностей, як у грі. Гра — регулятор всіх життєвих позицій дитини. Природа гри така, що в ній дитина — учень і вчитель одночасно.

Матеріал взятий з книжки “Гра. Освітня технологія в теорії та практиці”

Видавництво “Шкільний світ” підготувало серію книжок із застосування гри на уроках. Обирайте свою:

Серія “Дидактика+гра”