Соціально-емоційне навчання є доволі новим напрямом у сучасній освітології. Започатковане у 1990-х роках як спроба попередження або пом’якшення проблем із фізичним і психічним здоров’ям дітей, виправлення поведінкових відхилень, покращення емоційного стану та академічної успішності здобувачів освіти, корекції їх ціннісних установок тощо, соціально-емоційне навчання швидко набуває популярності, напрацьовує значний науковий спадок, розвиває і накопичує практичний досвід.
Особливо інтенсивно соціально-емоційне навчання поширюється протягом двох останніх десятиліть. З одного боку, соціально-емоційне навчання розвивається і поглиблюється завдяки міждисциплінарним дослідженням у сферах когнітивістики, педагогіки, психології, соціальних наук, медицини та нейронауки; з іншого боку, практика, а саме програми соціально-емоційного навчання для різних соціальних та вікових груп здобувачів освіти, дає поштовх для його подальшого розвитку, створює фундамент для поглиблених досліджень та умови для накопичення нових знань про соціально-емоційне навчання.
Джерела і дослідження, присвячені соціально-емоційному навчанню, доводять що у процесі формування компетентності, тобто набуття знань, вмінь, навичок, цінностей, поведінкових звичок і досвіду, необхідних індивіду для особистісного розвитку, благополучного життя, успішної кар’єри, органічно поєднуються академічне, соціальне та емоційне навчання.
Традиційне (класичне) академічне навчання – це наукове та повсякденне пізнання матеріального та нематеріального світу, яке базується на когнітивних (розумових) процесах, формує інтелект та розумові здібності, є основою для спеціальних (фахових) компетентностей.
Емоційне навчання як набуття знань, вмінь, навичок, досвіду, необхідних для формування емоційного інтелекту відбувається через розуміння власних сенсорних сигналів, почуттів, настроїв та вмінь впливати на них (контролювати, керувати емоціями); через усвідомлення власних прагнень, цінностей, можливостей і обмежень, а також завдяки розумінню емоцій інших людей.
Соціальне навчання проходить як набуття знань, вмінь, навичок, цінностей, поведінкових звичок і досвіду, необхідних для встановлення контакту та взаємодії з іншими людьми, розуміння їх настроїв, почуттів, цінностей; для успішної комунікації та уникнення конфліктів.
Метою соціально-емоційного навчання є розвиток соціально-емоційних компетентностей здобувачів освіти, що створює підґрунтя для особистісного розвитку, щасливого життя, успішної кар’єри осіб та економічного зростання і суспільного розвитку держави.
Соціально-емоційні компетентності також прийнято представляти як «життєві навички» (life skills), необхідні для благополуччя індивіда та суспільного розвитку.
Практичний досвід реалізації програм соціально-емоційного навчання демонструє, що від розвитку соціально-емоційних компетентностей виграє як окремий здобувач освіти, так і суспільство загалом, оскільки таке навчання одночасно покращує академічні досягнення учня (студента), допомагає виховати емоційно-стійкого, емпатичного (чутливого) і соціально-відповідального громадянина та сприяє суспільній злагоді, громадській безпеці, миру та стійкому розвитку.
Соціально-емоційне навчання практикують у різних країнах, які різняться рівнем соціально-економічного розвитку, мають відмінні релігійні, культурні та освітні традиції.
Проведення аналітичного дослідження за темою «Можливості для реалізації соціально-емоційного навчання в рамках реформи «Нова українська школа»» ініційовано ГО «Інститут лідерства, інновацій та розвитку» та здійснено у партнерстві з: ГО «ЕдКемп Україна»; ГО «Інститут розвитку освіти»; ГО «Ре: Освіта»; Інститутом вищої освіти НАПН України; Київським університетом імені Бориса Грінченка; Українським центром оцінювання якості освіти. Результати дослідження представлені у публікації: Аналітичний огляд «Можливості для реалізації соціально-емоційного навчання в рамках реформи «Нова українська школа» (Feasibility Study on Opportunities for SEL within New Ukrainian School Reform) / Гриневич Л., Дрожжина Т., Глоба О. та інші; за заг. ред. Л. Гриневич, С. Калашнікової. — Київ, «Видавнича група «Шкільний світ», 2021. — 312 с.
В аналітичному огляді представлені результати системного аналізу можливостей та стану запровадження соціально-емоційного навчання у рамках реформи «Нова українська школа». Розкрито розуміння соціально-емоційного навчання та його значення у розвитку сучасної освіти. З метою визначення умов, які сприяють реалізації соціально-емоційного навчання у системі освіти України, проаналізовано базові концептуальні, політичні, нормативно-правові та регулятивні документи, що визначають сучасний поступ загальної середньої освіти, вищої педагогічної освіти та системи підвищення кваліфікації вчителів.
Задля з’ясування специфіки сприйняття освітянами України соціально-емоційного навчання та визначення їхнього рівня готовності щодо реалізації соціально-емоційного навчання у практичній діяльності проведено всеукраїнське опитування серед керівників, учителів і психологічних працівників закладів середньої освіти, результати якого також презентовані в цьому аналітичному огляді.
Аналіз чинних стандартів вищої освіти, мережі закладів вищої освіти, що здійснюють підготовку вчителів, та освітніх програм вищої освіти відповідного спрямування дав змогу показати наявний потенціал для розвитку соціально-емоційної компетентності в здобувачів вищої освіти.
Висновки та рекомендації, представлені в аналітичному огляді, представляють інтерес для широкого кола користувачів, серед яких першочергово — управлінці та дослідники, які опікуються освітньою політикою, педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти та науково-педагогічні працівники закладів вищої освіти.
Дане дослідження свідчить, що паростки соціально-емоційного навчання вже існують в Україні. Соціально-емоційного навчання вимагає реформа «Нова українська школа», якій сьогодні бракує інструментів для розвитку соціальної, громадянської, культурної компетентностей, інноваційності та креативності, підприємливості, здатності критично та системно мислити, виявляти ініціативність, оцінювати ризики та приймати рішення.
Освітяни та заклади освіти, які визнають необхідність соціально-емоційного навчання, вже сьогодні можуть обирати між кількома програмами, які вже діють в Україні, або можуть створювати і запроваджувати власні програми, обираючи між різними концептуальними моделями, рамками соціально-емоційного навчання, звертаючись до відкритих освітніх ресурсів, напрацьованих багатьма країнами світу.
Починати соціально-емоційне навчання бажано у ранньому дитинстві, але як свідчить практичний досвід, практикувати соціально-емоційне навчання ніколи не пізно. Розвинення, удосконалення соціально-емоційних навичок потребують не тільки здобувачі освіти різних вікових груп, але вчителі, керівники шкіл та інших закладів освіти, посадовці, політики, багато інших категорій дорослих громадян України.
Світлана Калашнікова (від імені Авторського колективу)