Статтю присвячено проблемі творчої активності як основного фактора розвитку обдарованої дитини; висвітлено загальну характеристику та основні компоненти творчої активності особистості; розглянуто комунікативну активність як прояв творчості.
Ключові слова: творча активність, творча особистість, комунікативна активність, обдарована дитина.
Відомо, що творча активність особистості — це інтегративна якість індивіда, представлена широким комплексом інтелектуальних, емоційних,характерологічних властивостей, що забезпечують можливість діяти творчо під час розв’язання будь-якої проблемної ситуації або навчального завдання і гарантують оригінальність, ефективність і позитивний результат творчої діяльності.
Аналіз поглядів різних науковців на творчість дає змогу встановити основні уявлення про творчу активність, її психічні основи. К. Платонов характеризує творчість як «мислення у його вищій формі, яке виходить за межі того, що потрібно для розв’язування задачі, що виникла вже відомими способами». На думку П. М. Теплова, «творчою діяльністю називається діяльність, що дає нові, оригінальні продукти високої суспільної цінності». М. Бердяєв розглядає творчість як «справу богоподібної свободи людини, розкриття в ній образу Творця».
К. Роджерс під творчим процесом розуміє «створення за допомогою діяльності нового продукту, що виростає, з одного боку, із унікальності індивіда, а з іншого — зумовленого матеріалом, подіями, людьми, обставинами життя».
Представники гуманістичного та екзистенціально-феноменологічного підходів у твор- чості вбачали передусім процес створен- ня, відкриття нового, розглядали творчість як глибинну потребу людини в самореалізації (К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей).
Р. Мей, не погоджуючись з теоретичними поглядами З. Фрейда на творчість як сублімацію, підтримував підхід К. Юнга, розглядаючи процес творчості як прояв «колективного несвідомого». Природу творчості вчений розумів як екзистенціальну зустріч художника або вченого зі світом, причому світ є сукупністю сутнісних взаємозв’язків, у яких проживає творча людина, причому в цій зустрічі зникає дихотомія суб’єкта та об’єкта.
Для вітчизняних науковців творчість пов’язана з постановкою та вирішенням нових завдань або зі знаходженням нових способів вирішення завдань, що розв’язувались раніше (В. О. Моляко, Я. А. Пономарьов, В. В. Клименко).
Мотиваційно-вольовий компонент — сформованість у дитини позитивних мо- тивів творчої діяльності, вольових рис особистості (цілеспрямованості, організованості, самостійності) та її ціннісних орієнтирів, що забезпечують включення у творчу діяльність. Змістовно-операційний компонент — сформованість активно-перетворювального ставлення дитини до власної діяльності, цілісність змісту, форм і методів творчої діяльності, її перспективність, цілісність, мобільність, результативність і надійність. Емоційний компонент — здатність особистості до активного творчого сприйняття навколишньої дійсності, уміння спілкуватися з іншими людьми (однолітками, пе- дагогами), у процесі якого відбувається налагодження позитивних контактів, зміна особистісних установок, прийняття колективних норм життєдіяльності. Самооцінний компонент — прагнення дитини до творчого пізнання своєї особистості, виявлення та розвитку власного творчого потенціалу, самооцінка своїх індивідуальних якостей, здатності до самовиховання, уміння аналізувати і реально оцінювати власні вчинки, визначати спрямованість і динаміку саморозвитку.
Тож ознаки творчої активності: новизна, оригінальність (творчий стиль, багатство інди- відуальної натури), комунікація (самовираження та самореалізація), ціннісність (соціальна й особиста), незапланованість, надситуативність, безкорисливість творчої діяльності тощо. Основою творчої активності дитини є виникнення й вирішення творчого завдання, проблемної ситуації, а джерелом — внутрішній саморух особистості до творчої самореалізації та самовдосконалення.
Формування творчої активності є процесом прогресивних змін особистості в часі і прос- торі, що відображається у кількісних, якісних і структурних творчих перетвореннях дитини як цілісної системи і полягає в керованому розвитку її творчих здібностей та інтелекту на основі пробудження інтересу до творчої діяльності, оволодіння методами творчого здобуття знань і їх творчого використання на практиці, формуванні культури інтелектуально-творчої праці та індивідуального стилю пізнавальної і творчої діяльності.
Як зазначає Фюргстон, «творчі здібності не створюються, а вивільняються». Тому основним завданням різних гуртків, школи, інших освітніх закладів є стимулювання обдарованої дитини до розвитку своїх здібностей, створення необхідних умов для реалізації її творчого потенціалу в житті, дати змогу вивільнити та розвинути свої творчі здібності.
Модель формування творчої активності обдарованої особистості має передбачати такі послідовні етапи: підготовчий → інтегрувальний → креативний (інфографіка).
Креативність — творчий дух, творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляють- ся не лише в оригінальних продуктах діяльності, а й у мисленні, почуттях і спілкуванні з іншими людьми. Я. А. Пономарьов вживає термін «креатив», маючи на увазі осіб, які проявляють високий рівень творчих здібностей. Звідси можна вважати, що креативність є відносно самостійним і одним із головних чинників обдарованості.
Розглянемо комунікативну активність як один з основних проявів творчої активності.
У дусі вимог часу, що спонукає до розробки психологічної системи стимулювання творчої активності на всіх рівнях буття особистості, потрібно її включати і в комунікативну сферу з виходом як на індивідуальний, так і колективний рівні.
Інфографіка
1. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП
- Формування у вихованців загального уявлення про творчу активність та її основні компоненти;
- досягнення прогностико-діагностичного рівня розвитку творчої активності на основі самопізнання та самовизначення особистості, готовність до переходу на рівень активного засвоєння нових способів пізнавальної і творчої діяльності;
- пробудження у вихованця пізнавального інтересу до творчої діяльності, корекція самооцінки внутрішніх творчих потенцій;
- сформованість уміння планувати та практично реалізовувати власну творчу ініціативу.
2. ІНТЕГРУВАЛЬНИЙ ЕТАП
- Досягнення вихованцями рівня активного засвоєння способів творчої діяльності та їх свідомого використання;
- подальше відпрацювання вихованцями практичних умінь самоорганізації, саморегуляції, самоконтролю і конкретних предметних умінь здійснення пізнавальної та творчої діяльності;
- розвиток творчих здібностей вихованців у різних формах творчої діяльності
3. КРЕАТИВНИЙ ЕТАП
Має на меті досягнення дітьми:
- стійкої творчої спрямованості у всіх видах діяльності; високого рівня розвитку мотивації творчої діяльності, що дає змогу особистості реалізувати свій творчий потенціал;
- розкриття неповторної індивідуальності вихованця, винятковості власної творчої діяльності, що має оригінальний перетворювальний характер.
Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні між ними інформацією пізнавального або емоційно-оцінного характеру.
Комунікативна творча активність особистості виявляється ще з раннього дитинства. Коли дитина починає спілкуватися з іншими, сфера її пізнавальної діяльності збагачується спонтанним і цілеспрямованим комунікативним творчим компонентом (В. О. Моляко).
У вік «чомучки» (три роки), дитина діє, користуючись словом як регулятором активності, ставить запитання. Вона свідомо протистоїть середовищу й батькам, вихователям, прагне самостійності; усвідомлює власний суверенітет; намагається підкорити своїй волі близьких і знайомих людей. Тепер для дитини слово — це дія. З цього починається творча людина (В. В. Клименко).
В. Сухомлинський
У дорослому віці комунікативна творча активність індивіда проявляє себе на рівні реалізації «потреби у пізнанні іншого й самопізнанні (перцептивна сторона спілкування), реалізації афіліативної потреби, у пізнанні справи, яку людина звершує — різні види діяльності, і професійної зокрема (інтерактивна сторона спілкування) тощо.
У процесі спілкування людина повинна вміти орієнтуватися в різних, нерідко суперечливих ситуаціях, знаходити моральні вирішення поставлених проблем, швидко реагувати та коректно й обдумано відповідати на висловлювання співрозмовника, володіти вмінням перебувати в ситуації «тут-і-тепер»; бути здатною не лише передавати інформацію, а й приймати її адекватно згідно з рівнем потреб партнера по спілкуванню; повинна характеризуватися вмінням володіти рефлексивними знаннями і вміннями; бути здатною до емпатії, ідентифікації; сприяти свободі вибору ступеня розкриття співрозмовника; уміти розбудовувати довірливі відносини; дотримуватися демократичного стилю ведення розмови; досягати соці- альної спільності під час збереження індивідуальності кожного з учасників комунікативного процесу. Усе це передбачає усвідомлений вибір індивідуальної поведінки, що потребує розвитку творчого мислення, усвідомлення цілей, завдань, мотивів, оцінювання не лише самих вчинків, а і їх наслідків.
Феномен комунікації є смислотворчим процесом для особистості, оскільки інформація, яка має життєвий смисл, не просто передається, а й трансформується і твориться, втілюючись у найрізноманітніших кодах — від генетичного до культурного. Звідси енергообмін, енергопотенціал у єдності з інформацією — це дві складові будь-якої комунікації, два універсальних вимірювання — інформативність (вибірність) та енергообмін (взаємність) комунікації будь- якого рівня (від генетичного до духовного).
Отже, для ефективного та всебічного розвитку обдарованої дитини важливо та необхідно стимулювати її до творчої активності. Для таких дітей потрібно постійно створювати активізувальні завдання відповідного рівня складності. Вони мають бути зорієнтовані на індивідуальні якості кожної особистості, стимулювати її пізнавально-розумову активність і творчість, розвивати творчу ініціативу та надситуативність, підсилювати самоактуалізацію в пізнанні, творчості, збуджувати інтерес до творчого світу і поглиблювати пізнавальну потребу та потребу у творчій самореалізації.
У роботі з обдарованими дітьми завжди необхідно створювати специфічну ситуацію успіху, що характеризується, з одного боку, психологічним комфортом, а з іншого — запитом на цих учнів з боку суспільства; створювати сприятливі умови та можливості для самовдосконалення, самоствердження та самореалізації
Використані джерела
- Гаврилюк В. Ю. Творча активність старшокласників як психолого-педагогічна проблема // Теоретико- методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. — Вид. 8. — Кн. 1. — Київ, 2005. — С. 95—100.
- Моляко В. О. Психологічна проблема творчого потенціалу // Актуальні проблеми психології: Проблеми психології творчості та обдарованості: Збірник наукових праць / За ред. В. О. Моляко. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. — С. 6—13.
- Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. У двох книгах. Книга 1. Соціальна психологія особистості і спілкування. — Київ: Либідь, 2004.
- Психологічна енциклопедія / Автор-упоряд. О. М. Степанов. — Київ: Академвидав, 2006.
Галина КИРИЧУК, практичний психолог-методист Вишнівської ЗОШ І—ІІІ ст. No 3, Київська обл.; Марія КИРИЧУК, студентка КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Газета «Психолог» № 1-2 2017