У СУЧАСНОМУ ЖИТТІ ПОТРІБНА ІНША ПЕДАГОГІКА
Основне завдання тьютора — допомогти дитині знайти себе. У цьому впевнений президент Тьюторської асоціації України Сергій Вєтров. За словами керівника організації, тьютори здатні допомогти сучасній школі мотивувати учнів до навчання, розкрити свої таланти та реалізуватися в житті. «Школа» поспілкувалася із Сергієм Вєтровим, який розповів, кому нині потрібні тьютори, що потрібно для того, щоб ця спеціальність з’явилася в державному класифікаторі професій, що дасть упровадження тьюторських технологій в освіту навчальним закладам і батькам. І головне — як ця незнайома досі Україні нова педагогічна спеціальність допоможе дітям не загубитися в сучасному світі, знайти своє покликання та досягти успіху.
Про суть тьюторства
— Чому тьюторство стало актуальним саме тепер? Адже раніше школи чудово функціонували без тьюторів.
— За останні 20 років у світі відбулися кардинальні зміни, життя стало дуже швидким. Знання, технології, інструменти в усіх сферах людського життя змінюються кожні 5 років.
Школа вчить дитину 11 років, далі — 5 років навчання в університеті. Це 16—17 років. За цей час у житті все зміниться щонайменше тричі. Діти приходять у школу, отримують «вчорашні» знання, а приходячи завтра, їм кажуть, що все вже інше. Їм потрібно переучуватися. Ніколи такого не було. Завжди життя було досить повільним і «вчорашні» знання були актуальні й «завтра». Тому для нашого сучасного життя потрібна інша педагогіка, інша школа. І в цьому сенсі система освіти в усьому світі опинилася у глибокій кризі. Ніхто не знає, чого вчити, оскільки ніхто не знає, що буде завтра.
І тоді виник запит на інноваційну освіту, завдання якої — навчити завтра самому отримувати нові знання. А для цього потрібні інші інструменти.
— Як навчити дітей самостійно здобувати знання?
— Щоб будь-яка діяльність була успішною, людина повинна розуміти, що вона робить і навіщо. Якщо вона цього не усвідомлює, то її можна лише змушувати.
Раніше дитина автоматично ставала суб’єктом освітньої діяльності, але з так званого «зовнішнього» боку — їй наділи ранець, показали розклад, приставили до вчителя і сказали: «Ти учень».
А чому учень мав стимул навчатися? Тому що бачив, що ті, хто добре вчився, обіймають високі посади, отримують хорошу зарплату, їх поважають. А тепер ми бачимо, що успішні не дуже чесні люди. І дитина не має стимулу навчатися. А коли стимулу немає, то й зовнішньої підготовки для усвідомлення замало.
Вихід знайшов у кінці XX століття французький філософ Мішель Фуко. Він прийшов до висновку, що суб’єктність має дві сторони: зовнішню і внутрішню. Внутрішня — це становлення суб’єкта. І вона виявилася нині актуальною. Як зробити так, щоб не зовнішні стимули, яви- ща, приклади говорили дитині, що треба вчитися, а якийсь її внутрішній позив? А він є, адже всі ми народжуємося з якимись талантами, бажанням бути успішними, реалізуватися.
І як же розкрити цей внутрішній мотив? Тьюторство — це якраз і є технологія, що дає змогу розкрити внутрішній мотив дитини, сформу- вати суб’єктність, тобто усвідомлене ставлення учня до навчання. Досі ця технологія була непотрібна, тому що достатньо було сформувати суб’єктність зовнішньої сторони. І це робили педагоги. А внутрішньою стороною переймається не педагогіка, а інша наука — антропопрактика.
— Хто такий тьютор і чим він відрізняється від учителя?
— Тьютор — це не педагог. Учитель несе в собі два зразки. Перший — він дає правильні знання і долучає до правильної культури. І другий — зразок дії.
Учитель навчає, як правильно вчиняти, як правильно діяти в житті. І це завжди важливо. А тьютор дає два інші зразки, які нині виявилися дуже актуальними. Перший — він навчає знаходити знання. Раніше це було не так важливо: тобі дали алгоритми, ти здобув якусь навичку, і вона буде для тебе корисною до кінця життя.
А тепер незрозуміло, які навички і знання будуть нам потрібні згодом. Нам самим доведеться їх знаходити. А як знаходити, учитель не навчить. Потрібен інший фахівець.
І другий зразок — самовизначення, уміння самому знаходити рішення в скруті. Учитель може про це розповісти, а як цього навчити, він не завжди знає.
Отже, виникла потреба в іншому фахівці — тьюторі. Учитель працює зі знаннями, культурою, а тьютор — із зацікавленнями дитини. Тому що лише «потягнувши» за дитячі зацікавлення, за захоплення й талант дитини, можна розкрити в ній потребу розвивати цей талант.
Для нашого сучасного життя потрібна інша педагогіка, інша школа. І в цьому сенсі система освіти в усьому світі опинилася в глибокій кризі. Ніхто не знає, чого вчити, оскільки ніхто не знає, що буде завтра.
Професія тьютора трохи близька до професії коуча. Коуч — це фахівець, який допомагає людині подолати якісь труднощі, проблеми. Тут дуже багато спільних інструментів, але трошки різні завдання. Коуч зазвичай працює з дорослою люди- ною, яка розуміє, що має труднощі, але не знає, як їх подолати. А тьютор працює з дитиною, яка не розуміє цих труднощів, не знає, яке запитання поставити тьюторові. І тьютор супроводжує дитину на цьому шляху, допомагає піти за самою собою.
— Хто може стати тьютором? Чи обов’язково це повинен бути педагог?
— Не обов’язково. Більш того, не кожен учитель може бути тьютором. І не треба, щоб усі ставали тьюторами. Передача знань і культури — це дуже важливе завдання. Тому в школі працюватимуть і вчителі, і тьютори, і вчителі з тьюторською компетентністю, які і знання дають, і вміють зацікавити дитину, і працюють із її індивідуальністю. Адже тьюторство — це реалізація принципу індивідуалізації.
— Не всі педагоги розуміють різницю між індивідуалізацією та індивідуальним підходом у навчанні.
— Принцип індивідуального підходу до навчання — один із найважливіших у традиційній освіті. Усі діти різні, і кожну дитину потрібно вчити з огляду на її особливості. А принцип індивідуалізації свідчить: крім того, що кожну дитину потрібно вчити по-своєму, ще й кожного потрібно вчити свого.
В ідеалі в кожної дитини повинна бути своя освітня програма: своя математика, хімія або література, які потрібні для розвитку її здібностей і талантів. Це непросто, адже одна річ — посадити 30 осіб у класі і вчити чогось одного за якийсь час, а зовсім інша — кожного індивідуально.
Завдання тьютора — допомогти дитині розкрити свій талант, свої зацікавлення, реалізувати їх. І далі, зачепивши за захоплення дитини, а вона завжди піде за своїм захоплен- ням, можна привести її до інших знань і предметів, які поки що їй нецікаві, і тим самим дати їй цілісне уявлення про освіту, а не вузько її розвивати.
Але без довіри тут нічого не вийде. Тому найперше, що повинен зробити тьютор, — домогтися довірчих відносин із дитиною. Поставити собі таку мету й потроху прямувати до неї. Ні панібратство, ні підлещування, а саме довірчі відносини.
Кому потрібні тьютори?
— Тьюторів потребують усі діти чи лише діти певних категорій?
— В ідеалі — всі. Адже кожна дитина має свої запитання — про сенс життя, про ставлення до навчання, до старших, до однолітків, особливо в юнацькому віці. І де ж дитина може знайти відповіді? У батьків? Так буває далеко не завжди. У приятелів? Вони не завжди можуть повести туди, куди потрібно? У книжках? Але не всі книжки хороші. Звичайно, джерела є. Але дуже важливо, щоб поруч була доросла, старша людина, якій дитина довіряє і з якою можна обговорити будь-які складні питання.
Але передусім тьютори потрібні особливо обдарованим дітям, які могли б краще реалізувати свій талант, дітям, які зазнають великих труднощів у навчанні й у житті, і дітям із фізичними відхиленнями й вадами, яким потрібен особливий підхід.
— Ті тьютори, які супроводжують дітей з особливими потребами, повинні мати спеціальну підготовку?
— Звичайно. Як і в будь-якій професії, у тьюторів є базова підготовка, загальна для всіх, і є спеціалізація. Наприклад, ми проводимо експерименти в Харківській державній академії культури, і там тьюторство застосовується в підготовці хореографів. Та й у будь-якій сфері, і в соціальній, і в освітній, і в культурній є ключове слово «супровід». Але важливо зрозуміти, що тьютор не кличе за собою. Він стоїть і чекає, поки дитина піде сама. І в цьому сенсі довірливе ставлення й увага тьютора до дитини — перше, із чого потрібно починати.
І коли тьютор побачив, що дитина чимось зацікавилася, він може до- помогти їй рухатися далі. Але тільки за запитом дитини. Тьютор каже: «Ходімо туди. Я бачу, що тобі там цікаво». Тут є тонка межа. Важливо не нав’язати дитині своє бачення її діяльності або життя. А далі почи- нає працювати технологія і конкретні дії.
— Скільки дітей може супроводжувати один тьютор?
— Це індивідуальна робота з кожною дитиною. І тут потрібно враховувати реальний обсяг роботи. Немає точних норм, але практики доводять, що тьютор може супроводжувати 7—10 дітей одночасно, якщо він матиме лише тьюторську роботу.
Якщо це вчитель із тьюторською компетентністю, то він щось додатково дає всім дітям свого класу або ж працює більш детально з окремими учнями. Тут може бути по-різному.
— Чи може хороший класний керівник бути вчителем із тьюторськими компетентностями?
— Називаймо речі своїми іменами: учителя — учителем, а тьютора — тьютором. Так, частково тьютор виконує функції класного керівника, почасти — психолога, вихователя. Тут розмита межа, це гуманітарна сфера. Але тьютор має основне завдання, яке виконує лише він — працювати із зацікавленнями дитини. І завдяки цим зацікавленням тьютор допома- гає дитині вийти на саморозвиток, на становлення дитини як суб’єкта. Коли дитина усвідомлено ставитиметься до навчання, не треба буде її змушувати, ставити двійки, викли- кати батьків, адже вона і так розумі- тиме, навіщо потрібно вчитися. І всі діти можуть зрозуміти, навіщо вони навчаються, треба лише допомогти їм.
Це і є людяне ставлення до дитини — допомогти їй зрозуміти, навіщо вона прийшла в цей світ, навіщо народилася, навіщо вона в школі… Без освіти обійтися не можна, але ж дитина цього не розуміє. Ми кажемо: «Роби, як я сказав!», «Я сказав, що це добре, — роби!», «Вчися. Це добре!». Але чому вона повинна нам вірити? А от «Роби разом зі мною», «Спробуймо зрозуміти, навіщо це» — це якраз робота над внутрішнім усвідомленням і це завдання тьютора. Тут інші інструменти, прийоми, методи. Тому це все і оформлюється в іншу професію.
— А що дає тьюторська технологія самій школі, зокрема вчителям і керівникам навчальних закладів?
— Найголовніша проблема школи — діти не хочуть навчатися. У технології класно-урочної системи не закладено мотивацію до навчання. Відомий педагог Шалва Амонашвілі казав, що в кожній дитині від природизакладено три прагнення: прагнення дорослішати, прагнення до свободи і прагнення до розвитку. Дитині дано енергію, щоб розвиватися, але саме в річищі свого таланту.
Як казав Микола Петрович Гузик, директор Авторської школи, усі діти талановиті, але таланти в них різні. За статистикою, дітей, які народжуються з академічним талантом, — 5—7%. І школа — для них. А 93% мають мистецький хист або золоті руки, їх цікавить інше, і вони реалізуються в геть іншій сфері, не в науковій, не в інженерній, не в академічній. Школа не дуже розрахована на таких дітей. Завдання школи — знайти ті 5—7% і відправити їх в інститути, тому що це майбутні вчені, інжене- ри, керівники, і їх треба зберегти. А решта піде на фабрики чи заводи.
Сергій Вєтров із Миколою Гузиком, директором Авторської школи
Якщо енергію дано дитині на розвиток її талантів, то вона може успішно й ефективно робити те, до чого має талант. Як зробити так, щоб вона крім таланту ще й загальну освіту отримала? Тут немає проблем, потрібно лише почати розвивати талант, додаючи знання, які стануть дитині в пригоді. А не навпаки: зараз ми тебе всього навчимо, а потім, коли ти виростеш, ти зрозумієш, що тобі треба, і будеш це робити. У цьому і проблема, і завдання. І саме тьюторство допомагає це завдання вирішити.
Коли дитина усвідомлено ставитиметься до навчання, не треба буде її змушувати, ставити двійки, викликати батьків, адже вона і так розумітиме, навіщо треба вчитися. І всі діти можуть зрозуміти, навіщо вони навчаються, треба лише допомогти їм.
— Чи не призведе поява тьюторів у школах до того, що батьки, які подеколи і так не надто звертають увагу на виховання та внутрішній світ дитини, м’яко кажучи, «покинуть» своїх дітей на виховання навчальним закладам та тьюторам?
— Це запитання до батьків. Чого вони хочуть? Ми всі обираємо свою долю. Тому що коли виростають діти, яких батьки не виховували, тоді ці діти не поважають батьків, не допомагають їм, і страждають самі батьки. Тьютор допоможе батькам правильніше, ефективніше навчати й виховувати. Може, частково тьютор і замінить батьків, і в цьому немає нічого поганого. Тут усе індивідуально. Але загалом тьютор допоможе у вихованні.
Тьюторство як експеримент
— У 2015 році МОН розпочало експеримент під назвою «Тьюторська технологія як засіб реалізації принципу індивідуалізації в освіті», що триватиме п’ять років. Розкажіть детальніше про цей експеримент.
— Мета експерименту — впровадити тьюторство в освіту України. Завдання нашої Тьюторський асоціації — розробити саму філософію й технологію тьюторства. Нам потрібно розробити модель професії тьютора, усі потрібні документи, нормативи, функціональні обов’язки та відпрацювати все це на практиці, оскільки за тьюторством, найпевніше, майбутнє.
В експерименті беруть участь 15 державних шкіл Київської, Тернопільської, Харківської та Дніпропетровської областей. Ми навчили вчителів цих шкіл тьюторства, тепер розробляємо модель упровадження тьюторства в навчальні заклади. Окремо проводиться робота щодо сімейної освіти.
Важливо розуміти, що тьюторство буде ефективним лише в тому разі, якщо дитина матиме право вибору. Поки права вибору в навчальній діяльності діти майже не мають. Є програма, і всі повинні її засвоювати. А якщо дитина хоче чогось більшого або іншого?
Сергій Вєтров, кандидат технічних наук, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка,
міжнародний експерт з Тьюторських технологій, керівник Всеукраїнського експерименту
«Тьюторство як засіб реалізації принципу індивідуалізації в освіті». Сергій Вєтров президент
Тьюторської асоціації України, створеної у 2011 році. Ця організація спрямована на впровадження
індивідуа- лізації в освіті та розвиток системи тьюторів (наставників) в Україні.
Очільник асоціації вважає, що по-справжньому вчишся лише тоді, коли навчаєш інших: «Я і мої колеги
намагаємося врятувати дітей, які потрапляють в жорна застарілої неефективної класно-урочної
системи. І надія тут лише на вчителя… Мій головний життєвий закон — вихід є завжди. У одних людей
вигляд прірви викликає ст ах,
у інших — бажання побудувати міст. Час будувати мости…».
От у позакласній та гурткової діяльності, у виховній роботі дитина має право вибору, і тьютор може допомогти їй обрати правильно й рухатися в потрібному напрямі. І це неминуче для навчальної діяльності. Ми до цього прямуємо. Щось буде обов’язковим для вивчення, а щось — на вибір.
Але як і що вибирати? Хто допоможе в цьому дитині? Учитель математики радитиме вчити більше математики, учитель історії скаже дитині, що в неї дар до історії. А хто стане не на сторону предмета, а на сторону дитини? Це інша позиція, і це тьюторство.
— У Росії професія тьютор з’явилася в реєстрі спеціальностей ще у 2008 році. Що потрібно зробити для того, щоб в українських педагогічних вишах теж навчали на тьюторів?
— Щоб ця професія з’явилася в реєстрі спеціальностей, мають бути розроблені всі нормативні документи, має бути визначено, хто такий тьютор, що він повинен робити, які його функціональні обов’язки, які критерії оцінювання його роботи. І коли це все буде оформлено, коли будуть центри й виші з підготовки тьюторів (а ми вже плануємо такий центр створити), тоді це розвинеться у професійну галузь.
— Як і де вчителі можуть нині навчатися на тьюторів?
— Якоїсь планової діяльності поки немає, але є невелика група фахівців, які можуть навчати тьюторства. Тьюторська асоціація вже це робить за заявками. Наприклад, керівники Новопечерський школи в Києві напередодні її відкриття звернулися до мене з проханням підготувати команду тьюторів.
Є й інші, які до нас звертаються. Це або разові «вступи в тьюторство», або розгорнуті курси. Ця робота щойно починається. Ми плануємо створити Тьюторський центр, і ро- бити це на постійній основі.
— Чи існує якась статистика щодо того, скільки наразі в Україні діє тьюторів?
— В Україні нині 35 членів Тью- торський асоціації. Ці люди вже стали професійними тьюторами, практикують тьюторство або розробляють теорії. Насправді тьюторів не набагато, але більше. Вони окремо розвивають тему тьюторства на інших майданчиках.
Зрозумійте, що для вас головне
— Які книжки про тьюторство ви б порадили прочитати педагогам?
— Як зазначив Шалва Амонашвілі, усі найкращі книжки з педагогіки — це художні твори. Не наукові праці, не монографії, а художня література. Саме там педагогіка. Педагогіку важко викласти науковими термінами, оскільки є гуманітарна складова.
Тому раджу насамперед прочитати книжку Ричарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон». Це книжка про тьюторство. Хто такий Джонатан? Це тьютор, який сам здобув, а потім передавав іншим відчуття свободи, індивідуальності, особистості. Ще книга Германа Гессе «Гра в бісер», у якій по суті головний герой — тьютор.
Також, одним із найвідоміших фахів- ців технології тьюторства є Світлана Михайлівна Ковальова.
— Що б Ви сказали вчителям, які спираються на зміни в освіті, тримаються за традиційні та застарілі форми навчання, і тим педагогам, які прагнуть щось змінити, хоч система не завжди цьому сприяє?
— Якщо говорити про тьюторство… Не хочете бути тьютором, відчуваєте, що це не ваше, — і слава Богу. Не треба робити те, що вам не цікаво. Робити потрібно лише те, що ви любите. Найголовніше, що ми можемо передати дітям, крім знань і навичок, — це бажання вчитися й розви- ватися. А якщо вчитель сам не розвивається, то він
нічого не передасть.
Учителем може бути лише та людина, яка сама навчається, яка сама учень. Так, учитель, який не навчається нового, передасть якісь знання, але учні вийдуть із класу і все забудуть. Хіба не буде прикро, що всі ваші зусилля будуть витрачені на те, що не залишиться з дитиною?
Так, знайдеться в класі двоє-троє учнів, яким потрібна ваша математика. А решта? Учитель математики не повинен учити математики, учитель літератури не повинен навчати літератури. Учні не будуть усі математиками чи літераторами.
Ви запитаєте: а як же навчальний план і програма? Так, це потрібно виконувати. Але вчити потрібно не математики, а математикою чогось іншого. Важливо навчити дітей розуміти себе, уміти знаходити інформацію, працювати в групі, обстоювати свою позицію за допомогою математики, яка є засобом, а не метою. А мета інша — допомогти дитині зрозуміти себе і стати щасливою. І такий учитель буде потрібен.
Важливо розуміти, що тьюторство буде ефективним в тому разі, якщо дитина матиме пр ва вибору в навчальній діяльності діти майже не мають.
Є програма, і всі повинні її засвоювати. А якщо дитина хоче чогось більшого або іншого?
Раніше ми всі, умовно кажучи, йшли однією доріжкою, а тепер життя змінилося, ми прийшли до роздоріжжя. І потрібно самому вибирати одну з доріжок.
Доріжка перша: діти не хочуть учитися, батьки погано ставляться до школи, невисока зарплата. Якщо складно — покиньте школу. Якщо ви не готові бути щасливими й успішними на цій роботі, візьміться за щось інше.
Друга доріжка: я людина маленька. Багато змінилося, треба бути творчим, цікавим, упроваджувати щось нове, та не хочу, не можу, тож робитиму, як завжди. Робіть, як завжди, але тут криється небезпека. Розуміючи, що дітям потрібна не лише ваша математика, що їм потрібно щось інше, але ви це їм не даєте, і, борючись із дітьми, ви рано чи пізно почнете фізично хворіти. Адже в цій дисгармонії людина не зможе перебувати довго.
І є третій шлях: змінюйтеся, вчіться, шукайте, по-іншому дивіться на світ. Це цікаво, педагог — це творча професія. Де взяти час? На головне ви завжди знайдете час, лишень зрозумійте, що для вас головне і навіщо ви прийшли в школу.
Бесіду вела Анастасія БУГАЙЧУК
журнал «Школа» № 4, 2017