Її називали «першою леді американської пісні» та «королевою джазу». Протягом 59-річної кар’єри співачка записала понад 70 альбомів і продала понад 40 мільйонів копій своїх платівок, отримала 12 премій «Ґреммі», Національну медаль мистецтв від Рональда Рейгана та Президентську медаль свободи від Джорджа Буша-старшого. Газети писали: «Елла Фіцджеральд може заспівати навіть телефонний довідник». Себе вона вважала ще одним інструментом в оркестрі і говорила: «Коли я співаю, я подумки ставлю себе на місце тенор-саксофона».
Вуличні «концерти»
Американська джазова співачка Елла Джейн Фіцджеральд народилася 25 квітня 1917 року в Ньюпорт-Ньюс, штат Вірджинія, у родині з афроамериканським та ірландським корінням. Її батько Вільям і мати Темпі Фіцджеральд не були розписані офіційно. Батькові було 35 років, він працював водієм навантажувача, матері було 23, вона працювала у пральні.
У ранньому дитинстві її покинув батько, і Елла, у якої з’явився вітчим (португальський іммігрант Джозеф да Сілва), переїхала в Нью-Йорк разом із сім’єю, пішла в школу. Вона була зразковою ученицею, що справно відвідувала церкву, живою, веселою і товариською дівчинкою. У старших класах вона любила де-небудь у дворі або на вулиці давати «концерти», майстерно імітуючи перед однолітками голоси популярних співаків або разом зі своїм приятелем Чарлзом Гуллівером із захопленням танцювати наймодніші танці. Співаючи спірічуелс і госпели, як багато чорношкірих співачок того часу, дівчина розвивала свій музичний талант.
Вона хотіла стати танцівницею, також любила слухати джазові записи Луї Армстронга, Бінга Кросбі та «The Boswell Sisters», вечорами наодинці розучувала пісні з платівок. Її кумиром стала Конні Босвелл, у якої Елла перейняла манеру співу і деякі прийоми фразування. Як пізніше розповідала сама Фіцджеральд, мати «принесла додому запис Конні, і я просто закохалась в її голос; я намагалась співати якомога більш схоже на Босвелл».
Початок кар’єри
У 1932 році мати Елли померла внаслідок серцевого нападу. Для чотирнадцятирічної дівчинки це стало страшним ударом. Елла переїхала до тітки в Гарлем і тут, що називається, «зійшла з рейок»: кинула школу, впродовж дня проводила на вулиці, вечорами підробляючи танцями в навколишніх клубах, а в 1934-му і зовсім пішла з дому.
Невідомо, як склалася б її подальша доля, якби восени того ж року Елла не наважилася взяти участь в аматорському конкурсі «Amateur Nights», який регулярно проводив популярний коментатор і диск-жокей Ральф Купер в кінотеатрі «Аполло». Спершу дівчина планувала затанцювати, але в останню секунду вирішила заспівати як Конні Босвелл. Вийшовши на сцену в своїй єдиній сукні, вона зніяковіла і почала співати дуже невпевнено, а потім голос і зовсім зірвався. Досвідчений Купер жартома зупинив її, дав зібратися і оголосив знову.
Після того, як під акомпанемент оркестру Бенні Картера Елла заспівала «Judy» і «The Object of My Affection», зал вибухнув оплесками. Успіх був приголомшливий. Переможець визначався відповідно до реакції глядачів, і, коли ведучий оголосив ім’я Фіцджеральд, глядацька зала вибухнула оплесками. Елла посіла перше місце і виграла приз у 25 доларів, а також тижневий ангажемент в «Аполло».
У січні 1935 року Елла Фіцджеральд отримала можливість виступити з біг-бендом Тайні Бредшо в гарлемському Театрі опери. Тоді ж саксофоніст Бенні Картер, який був присутній 21 листопада 1934 року в «Аполло» і примітив молоду співачку, познайомив її з джазовим барабанщиком
і керівником оркестру Чіком Веббом.
Спочатку Вебб навідріз відмовився навіть прослухати цю довготелесу незграбну замазуру в чоловічих черевиках, що не відрізнялася привабливістю, і шкіра якої вже досить давно не знала води та мила. І тільки під натиском співака Чарлі Лінтона (Вебб уже з ним співпрацював), який заявив: «або ти її прослухаєш, або я йду», знехотя здався. Результат можна передбачити. Майже відразу ж після цього, у червні 1935 року, Елла записала з Чіком Веббом свою першу платівку, а в липні вийшла з оркестром на сцену пам’ятного їй «Аполло». Музиканти дивувалися бездоганному чуттю ритму, легкості і якоїсь особливої польотності її голосу, дівочій чистоті тембру, яку вона зберегла до глибокої старості, тому загальному відчуттю радості, яке випромінювала вся її істота під час співу, і її непідробній скромності.
Елла Фіцджеральд не отримала музичної освіти, вона жодного разу не відвідала урок співу і їй було не потрібно розспівуватися перед виступами. Вона мала мецо-сопрано, але могла співати як вище, так і нижче. Діапазон її голосу складав три октави: від ре-бемоль малої октави до ре-бемоль третьої октави. Американський письменник, журналіст і музичний критик Вілл Фрідволд писав, що, на відміну від багатьох інших співаків, Елла Фіцджеральд мала справді унікальний і цінний голос, звучання якого можна було назвати найкращим й ідеальним серед тих, які коли-небудь чула людина. На думку Фрідволда, навіть якщо б вона нічого не робила зі своїм голосом, він все одно б залишався солодким, чистим і прекрасним.
Першою піснею, яка принесла Фіцджеральд найбільшу популярність, на той момент стала «A-Tisket, A-Tasket» — імпровізація на тему дитячої лічилки, яку співачка записала спільно з Елом Фельдманом у 1938 році.
Після виходу платівки із записом «Mr. Paganini» Елла стала привертати увагу вже не тільки як солістка оркестру Чіка Вебба, а і як співачка Елла Фіцджеральд сама по собі. Її запрошує у своє радіошоу Бенні Гудмен, вона працює з Тедді Хіллом, але знову повертається до Вебба, з яким залишається до самої його смерті. Елла ніколи не забувала, що саме він дав їй шанс, узяв під своє крило і зробив з нікому не відомої гарлемської дівчини знамениту співачку.
Чік Вебб помер 16 червня 1939 року. Його колектив був перейменований на «Ella and Her Famous Orchestra», Фіцджеральд стала керівницею біг-бенду. Разом із музикантами вона записала понад 150 композицій. Утім, на думку журналістів з «The New York Times», «більша частина з них не являла собою нічого особливого, це була посередня поп-музика». Оркестр припинив своє існування у 1942 році.
У творчому пошуку
У 1942 році Елла Фіцджеральд вирішила розпочати сольну кар’єру і підписала контракт зі студією звукозапису «Decca Records». Менеджером Фіцджеральд став Мілт Геблер, у ролі імпресаріо виступав Норман Гранц. Завдяки зусиллям останнього Елла почала часто з’являтися на джазових концертах, які проводилися в рамках «Jazz at the Philharmonic». Невдовзі Гранц став менеджером Фіцджеральд, однак записуватися на його лейблі вона почала лише через 10 років.
Елла з головою поринула в напружений творчий пошук, намагаючись знайти свій власний шлях в джазі, по-справжньому увійти в нього. Та до кінця війни вона була аж ніяк не джазовою співачкою, а всього лише дуже знаменитою поп-зіркою. Шлях Елли Фіцджеральд до джазу був складним і довгим. Бажання співати джаз, виражати себе в імпровізації з тією ж легкістю і свободою, які були доступні лише інструменталістам – все це прийшло до неї набагато пізніше.
Вирішальний вплив зробило інтенсивне спілкування з музикантами – не тільки Армстронгом, Еллінгтоном, Бейсі, а й тією джазовою молоддю, що, як і вона, напружено шукала нові шляхи.
Поступово Елла ставала (навіть зовні) іншою співачкою. Вона вже не хотіла бути всього лише виконавицею чиїхось пісень. Не задовольняла її й можливість майстерно наслідувати імпровізації інших.
Вона хотіла імпровізувати сама, бути рівноправним партнером у тому запаморочливому змаганні, яке становить глибинну сутність мистецтва джазової гри. І вона стала такою. До середини 1940-х років це був зрілий і впевнений у своїх силах художник, якому є що сказати
і який знає, як це зробити, із діапазоном голосу три октави.
Зоряний час «першої леді джазу»
Тим часом у джазовій музиці відбулись значні зміни — ера свінгу дійшла кінця, знизилась популярність біг-бендів. У кінці війни з настанням ери нового, нетрадиційного джазу, ери бібопа настав і зоряний час Елли Фіцджеральд.
Ґрунтуючись на його принципах, Елла, як колись Армстронг, рішуче стерла межу між голосом і інструментом і зробила скет (вид імпровізованого джазового вокалізу, в якому голос використовується для імітації музичного інструмента) не тільки повсякденним допоміжним прийомом, але найважливішим стилеутворюючим принципом джазового вокалу, довівши його віртуозну техніку до меж досконалості.
Надалі це стало однією з її візитівок. Як пізніше говорила Елла, вона «просто намагалась копіювати звучання духових інструментів оркестру».
У 1947 композиція «Oh, Lady Be Good!» закріпила за Фіцджеральд статус однієї з найкращих джазових вокалісток. Відтоді почалася тріумфальна хода «першої леді джазу» по континентах.
Фіцджеральд виступала на концертах «Jazz at the Philharmonic» аж до 1955 року, пізніше вона залишила студію «Decca». Менеджер співачки Норман Гранц спеціально для неї створив лейбл «Verve Records». Сама Фіцджеральд говорила про цей період як про ключовий в її кар’єрі: «Я виявила, що співаю лише бібоп. Я думала, що цього було достатньо, що від мене вимагалось лише прийти куди-небудь на концерт і виконати боп. …Я усвідомила, що окрім бопа є й інша музика… Норман запропонував спробувати що-небудь нове, і в результаті ми випустили «The Cole Porter Songbook». Це був вирішальний момент у моєму житті».
У 1956 році побачив світ альбом «Ella Fitzgerald Sings the Cole Porter Songbook», який став першою з восьми платівок-пісенників, записаних Еллою в період з 1956 по 1964 рік. Кожен такий пісенник являв собою збірку пісень певного автора, композитора чи поета. Серед цих записів Фіцджеральд були як класичні джазові стандарти, так і менш відомі раритетні композиції. Серія «Songbook» у підсумку виявилася найуспішнішим комерційним проектом Фіцджеральд і принесла їй величезну популярність.
За словами колег, ніхто не працював так напружено, як вона, особливо в найпродуктивніші 1950-70-і роки. Хоча вже у 1960-х стала мільйонеркою і могла б спокійно і з комфортом відпочивати. Але без музики для неї просто не було життя.
У 1972 і 1983 роках Фіцджеральд також випустила платівки «Nice Work If You Can Get It» і «Ella Loves Cole», присвячені творчості Джорджа Гершвіна і Коула Портера відповідно.
Елла Фіцджеральд регулярно протягом 40-45 тижнів на рік гастролювала і давала концерти по всій Америці і за кордоном. Організатор виступів Норман Гранц сприяв тому, що Елла стала однією з найуспішніших концертних співачок.
Студію «Verve Records» придбала компанія «MGM» у 1961 році за 3 мільйони доларів, і з 1967 року MGM перестала укладати контракти з Фіцджеральд. У цей період Елла експериментувала у різноманітних музичних жанрах, відійшовши від класичного джазу. Так вийшли збірки урочистих пісень, традиційних різдвяних пісень, альбом в стилі кантрі, а також серія з шести записів-попурі.
Неочікуваний успіх концертного альбому 1972 року «Jazz at Santa Monica Civic’72» надихнув Нормана Гранца заснувати «Pablo Records» — перший лейбл після продажу «Verve Records». Фіцджеральд записала близько 20 платівок для цього лейблу. Запис живого виступу 1974 року «Ella in London» був сприйнятий дуже тепло і його вважали одним із найкращих записів Фіцджеральд.
Місію виконано
У середині 1970-х років критики помітили погіршення вокальних даних співачки, вона почала використовувати коротше і гостріше фразування, голос став жорсткішим. Серйозні проблеми зі здоров’ям заважали її творчій діяльності (у 1986 році співачка перенесла операцію на серці, зір стрімко погіршувався — катаракта розвинулась ще у 1972 році). У 1990 році Елла знову потрапила до лікарні під час гастролей у Голландії. Через проблеми зі здоров’ям Фіцджеральд була змушена припинити студійну діяльність у 1991 році, її останній виступ відбувся у 1993 році в Сан-Франциско.
У 1993 році через наслідки діабету лікарі ампутували Фіцджеральд обидві ноги нижче колін. Після чергової госпіталізації у 1996 році вона провела останні дні життя у своєму будинку в Беверлі-Гіллз, пересуваючись за допомогою інвалідного візка. Співачку оточували її родичі, в тому числі син Рей і 12-річна онука Еліс. У ті дні вона говорила, що «хотіла лише вдихати свіже повітря, слухати спів птахів і сміх Еліс».
15 червня 1996 році Фіцджеральд померла в Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, у віці 79 років. Елла Фіцджеральд була народжена для того, щоб співати, і вона сповна виконала свою місію до останнього подиху.
Талант цієї співачки складно переоцінити. Повторити досконалість її джазового вокалу, експресію душі і тонкощі почуттів неможливо. А в дуеті з Луї Армстронгом звучить просто незабутньо.
Разом з Луї Армстронгом вокалістка випустила 3 студійних диски. Два складаються з джазових стандартів, а третій — це арії-аранжування з опери «Поргі і Бесс» Джорджа Гершвіна (1957). Одне з найбільш яскравих аранжувань – «Summertime» («Колискова»).
У 2001 році запис був введений у Зал Слави Ґреммі (Grammy Hall of Fame) — спеціальна нагорода, якою нагороджують тільки ті записи, які вийшли не менше ніж 25 років тому і які мають історичну цінність. Цей альбом був визнаний найуспішнішою обробкою опери в стилі джаз.
Хіт «Summertime» Елла Фіцджеральд співала і соло. Сингл в її виконанні увійшов у світову скарбницю джазового мистецтва.
Використані джерела
- Елла Фіцджеральд. URL: http://uk.likefm.org/artist/Ella%20Fitzgerald
- Елла Фіцджеральд. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Елла_Фіцджеральд
- Первая леди джаза Элла Фицджеральд. URL: http://vmiremusiki.ru/ella-ficdzherald.html
- Фіцджеральд Елла. URL: http://ua.bio-graf.ru/f/ficdzherald-ella-biografiya.html
- «Summertime». История шлягера. URL: http://www.liveinternet.ru/users/2496320/post196172340/
- «Summertime»: прекрасная песня в исполнении королевы джаза Эллы Фицджеральд и Луи Армстронга. URL: http://xochu-vse-znat.ru/razvlecheniya/summertime-prekrasnaya-pesnya-v-ispolnenii-korolevy-dzhaza-elly-fitsdzherald.html
Лариса ГАЛКІНА, заступник директора з ВР,
учитель музичного мистецтва
Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи І—ІІІ ст. № 16 ім. М. О. Кириленка, Київська обл.
газета “Шкільний світ”, №5 березень 2018
