У статті представлено модель взаємодії сучасної сільської школи та сім’ї, обґрунтовано роль батьківської громади у підвищенні якості освітніх послуг завдяки впровадженню автономної управлінської діяльності. Розкриваються перспективи та пріоритети співпраці.
Нині школа перебуває «під перехрестям чотирьох вогнів: вимагають держава, батьки, діти, вимагає власна душа», як слушно зауважує швейцарський журналіст Урс Відмер. Усі ці вимоги вчитель зобов’язаний примирити між собою: держава наполягає на пунктуальному дотриманні навчальних програм, батьки прагнуть бачити своїх дітей геніями і вважають, що саме школа гальмує їхній розвиток, діти ж хотіли б лише бути самими собою, вивчати те, що їм до вподоби, мрія ж учителя — щороку випускати в життя прекрасно вихованих, освічених людей.
Система освіти — це сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які відповідно до Конституції та інших законів України здійснюють освіту і виховання її громадян. У статті 53 Конституції України зазначено: «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і післядипломної освіти, різних форм навчання…». Завдання системи освіти, її структура визначаються законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту». Сучасний стан освітньої галузі в Україні зумовлює необхідність модернізації системи державного управління освітою, зокрема й загальною середньою, формування ефективних механізмів державно-громадського управління освітою.
Таке управління нині актуальне й зорієнтовує освітній процес на постійний розвиток щодо подальшої демократизації, переосмислення ціннісних орієнтирів і ставить нові вимоги щодо результатів діяльності школи. Нові умови господарювання, євроінтеграційні процеси передбачають зміни в роботі керівника. Управління перестає бути винятково справою держави, воно стає більш відкритим.
Актуальною потребою є налагодження дієвих взаємозв’язків між усіма підрозділами системи управління закладу загальної середньої освіти та громадськими організаціями та передусім із батьківською громадськістю. Адже саме батьки — реальні замовники освіти, саме їхнє ставлення до школи і процесів, які в ній відбуваються, є найважливішим критерієм успішності її роботи. Це означає, що побудова співпраці з батьками — одне з найважливіших завдань школи. Адже неможливо уявити, що процеси модернізації та реформування дійсно відбуватимуться в шкільній системі без активного діалогу з батьківською громадськістю.
Сільська школа — навчальний заклад, який має власну специфіку. Це сукупність різних типів і видів загальноосвітніх закладів, різних за наповнюваністю, територіальним розташуванням, соціальним оточенням, національним складом. У своїй традиційній формі освіта на селі не може конкурувати з освітою міста. Відповідно до таких особливостей актуальною є потреба у створенні організаційно-педагогічних умов для формування різних моделей навчально-виховного процесу сільської школи.
У 2012 році у Степанівській ЗОШ І—ІІ ст. створено передумови для впровадження модульної технології як засобу організації соціально-педагогічної системи сучасної школи та розпочато дослідно-експериментальну роботу з теми «Використання модульної технології як засобу організації соціально-педагогічної системи сучасної сільської школи». Державно-громадське управління — один із модулів створеної моделі соціально-педагогічної системи сільської школи.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше теоретично обґрунтовано й розроблено структурну модель організації управління сільською школою на державно-громадських засадах, на основі специфіки освітньої системи окремо взятого населеного пункту; розроблено аспекти управління школою: цілетворчий, змістовий, діяльнісний тощо; визначено зміст діяльності керівника школи та громадських органів у процесі наділення правами управління сільською школою; описано форми співпраці суб’єктів громадського управління в процесі реалізації моделі.
Практичне значення отриманих результатів:
- розроблено і впроваджується модуль «Державно-громадське управління сільською школою» як один з аспектів соціально-педагогічної системи школи;
- створено план-проект експериментальної роботи з дослідження проблеми в Степанівській ЗОШ І—ІІ ст.;
- сформовано структурну модель державно-громадського управління сільською школою в окремо взятому населеному пункті;
- ця модель допомагає зберегти освітній простір села і надасть змогу застосувати її в типових умовах різних населених пунктів району, області.
Сучасній сільській школі нині доводиться вирішувати складні завдання, враховуючи і погоджуючи інтереси учнів, батьків, громадськості, місцевих органів самоврядування, можливості педагогічного колективу, традиції села, соціальне замовлення суспільства, джерела фінансування тощо. Кожен управлінець шукає шляхи ефективного та якісного надання освітніх послуг. А цей аспект потребує та якісного управління школою, і стратегічного бачення шляхів її розвитку, і прогнозування діяльності школи на перспективу.
Ключовою проблемою розвитку сільської школи є втрата управлінської та діяльнісної автономії. До того ж стрижнем європейської культури й освіти є ідея автономності особистості як мети виховання й освіти. Цю функцію сучасна сільська школа не виконує через певні причини.
Для управління сільською школою важливим є набуття вмінь самостійно приймати рішення, що стосуються різноманітних сфер навчально-виховної діяльності; самостійно й систематично продумувати практичну експериментальну роботу, оптимально використовувати можливості окремого навчального закладу.
Освітня система створюється з метою організації ефективної освітньої діяльності в межах села Степанівки. При цьому забезпечується рівний доступ дітей відповідного віку до якісної дошкільної та загальної середньої освіти за місцем проживання. Експериментальний майданчик при школі дає змогу ефективно використовувати творчий потенціал педагогів, працівників закладів культури, бібліотеки, батьківської громадськості. Раціональне використання коштів місцевого бюджету, спонсорської допомоги сприяє забезпеченню матеріально-технічного оснащення суб’єктів освітньої системи села.
У процесі створення концепції проведено аналіз суб’єктів освітньої системи, прогнозування її діяльності. Внутрішній модуль державно-громадського управління передбачає участь громади у процесах управління школою; надання різних видів допомоги та безпосередню участь у визначенні потреб школи, реалізації програм, спрямованих на вирішення проблем, тісну взаємодію, співпрацю, постійний діалог двох суб’єктів управління: державного і громадського.
Зупинимося на одній із форм державно-громадського управління — роботі з батьками.
Вищим колегіальним органом батьківського та громадського самоврядування в школі є загальні збори (конференція) учасників освітнього процесу. Конференції, зібрання (батьківські збори) проводяться з метою інформування громадськості про рішення й діяльність органів управління освітнім процесом, публічної доповіді про діяльність школи як соціально-педагогічної системи; виборів органів державно-громадського управління освітнім процесом.
Мета: ознайомлення з нормативно-правовими документами про навчальний заклад, основними напрямами, завданнями, підсумками роботи. Загальні батьківські збори проводяться два рази на рік. Тематика таких зборів має характер звіту про роботу школи за визначений період часу. На них виступають директор, його заступник, звітує про роботу батьківський комітет школи.
Річний звіт директора школи має особливе значення у забезпеченні відкритості й доступності інформації про діяльність системи освіти. Це аналітичний, публічний звіти перед батьківською та педагогічною громадою про стан і перспективи розвитку школи як соціально-педагогічної системи. Наприклад, навчальний заклад пройшов атестацію і хоче презентувати батькам досягнуті результати. Загальні батьківські збори використовуємо для демонстрації позитивного досвіду виховання в родині.
Так, наприкінці навчального року нагороджуємо родини, досвід виховання дітей у яких має позитивний характер.
У період між конференціями в ролі вищого органу державно-громадського управління виступає державно-громадська рада школи. Рада освітнього закладу збирається чотири рази на рік. До ради школи входять представники педагогічної, учнівської, батьківської громад, голова села, директор будинку культури, завідувач фельдшерсько-акушерського пункту, бібліотекар, керівник сільськогосподарського підприємства та ін.
Державно-громадська рада школи об’єднує зусилля педагогічного, учнівського колективів, батьків, громадськості щодо розвитку навчального закладу і вдосконалення навчально-виховного процесу, формує позитивний імідж школи та демократичний стиль управління, розширює колегіальну форму управління школою, підвищує роль громадськості у вирішенні питань, пов’язаних з організацією освітнього процесу.
Важливими є завдання ради — це підвищення ефективності освітнього процесу у взаємодії із сім’єю, громадськістю, державними та приватними інституціями, підтримка громадських ініціатив щодо вдосконалення навчання та виховання учнів, творчих пошуків і дослідно-експериментальної роботи педагогів.
Рада школи займається управлінськими проблемами, які раніше перебували в одноосібній компетенції директора. Вона представляє інтереси школи в державних і громадських органах, забезпечує соціальний захист неповнолітніх; визначає зміст, методи, форми організації навчання й виховання; установлює режим роботи школи; здійснює контроль за роботою, проводить атестацію педагогічних працівників, уносить пропозиції щодо присвоєння вчителям кваліфікаційних категорій; контролює витрати бюджетних асигнувань на школу, формує власний матеріальний фонд школи; заслуховує звіти про роботу директора та заступника, учителів, уносить пропозиції щодо продовження або припинення їхніх повноважень; захищає працівників школи й адміністрацію від необґрунтованого втручання у їхню професійну та посадову діяльність. Це величезне поле діяльності та достатньо можливостей вплинути на якість освітнього процесу з боку батьків зокрема.
За рішенням загальних зборів (конференції) у школі створено піклувальну раду. Піклувальна рада — це орган самоврядування, який формується з представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, навчальних закладів, організацій, окремих громадян із метою залучення громадськості до вирішення проблем освіти, забезпечення сприятливих умов ефективної роботи закладу загальної середньої освіти.
Основними завданнями піклувальної ради є співпраця з органами виконавчої влади, організаціями, установами, навчальними закладами, окремими громадянами, спрямована на поліпшення умов навчання та виховання учнів у школі.
Саме піклувальна рада є найдієвішим органом щодо вирішення питань зміцнення матеріально-технічної, навчально-виробничої, наукової, культурно-спортивної, корекційно-відновлювальної та оздоровлювальної бази навчального закладу, формування педагогічної культури батьківської громадськості.
Актуальною формою управління школою є участь у ній батьківських комітетів. Вони відбивають думку широких верств батьківської громади.
Метою діяльності комітетів є захист законних інтересів дітей в органах громадського самоврядування закладу, у відповідних державних, судових органах, а також надання допомоги педагогічному колективу в реалізації завдань загальної середньої освіти. Одним із завдань діяльності комітету є всебічне зміцнення зв’язків між родинами, навчальним закладом і громадськістю з метою виховного впливу на дітей.
Рішення батьківського комітету, які мають рекомендаційний характер, обов’язково розглядає адміністрація школи. Батьківський комітет дотримується статуту школи, захищає учнів від будь-яких форм фізичного та психічного насилля, пропагує здоровий спосіб життя. Керівник школи мотивує батьків до активної діяльності, доносить до них важливість участі в житті школи, в управлінні процесами, які в ній відбуваються.
Пріоритетним аспектом в організації роботи нашої школи з батьками є організація педагогічної просвіти з метою формування їхньої педагогічної культури. Зміст роботи щодо формування педагогічної культури батьків визначили як спеціально організовану діяльність із надання допомоги сучасній сім’ї у виконанні нею виховної функції.
Методологічним підґрунтям цієї педагогічної діяльності є право кожної дитини на батьків, які здатні забезпечити їй можливість всебічного розвитку й сімейного добробуту. Формування педагогічної культури батьків є частиною соціальної політики сучасного українського суспільства, оскільки послаблення інституту сім’ї — серйозна проблема соціальної політики держави. Важливе завдання школи, учителя — допомогти батькам у виконанні ними функції вихователів. Під цими функціями розуміється не лише створення гармонійних відносин між батьками й дітьми, а і їх передумов: певного способу життя і доброзичливих відносин усіх членів родини.
Отже, формування педагогічної культури сучасної сім’ї — це процес виховання і перевиховання дорослих: батьків, інших членів родини, навіть опосередковано дітей, який може бути корисним і необхідним і тим батькам, які не відчувають проблем, виховуючи своїх дітей.
Створений у школі лекторій для батьків об’єднує батьківську громадськість, зацікавлену в глибокому і ґрунтовному вивченні певної проблематики. Наприклад, за темами «Батьки — головні вихователі», «Можливості сім’ї в духовному розвитку особистості», «Здоровий спосіб життя сім’ї та фізичне виховання дітей» тощо.
Цінність лекції полягає в тому, що нею можна охопити практично всі проблеми сімейного виховання, з яких батьки мають обмежені знання, а їх вивчення не завжди посильне для самостійного опрацювання. У школі розроблено лекції за тематиками, їх зміст, складено списки рекомендованої літератури до кожної лекції — «Пам’ятки вчителю з організації лекції для батьків».
Педагогічна співпраця педагогів і батьків — могутня виховна сила. Чи вплине участь батьків в управлінні школою на якість освітніх послуг, поки що складно відповісти. Але впевнено можна сказати одне: у зв’язку з підвищенням інформаційної відкритості, прозорості системи освіти, робота з батьками вийшла на новий рівень.
Сучасні батьки прагнуть активно впливати на шкільне життя. Як наслідок, виникла соціальна потреба у співуправлінні школою. Якщо робота з батьками та її аналіз будуть проводитися в системі і не «на папері», то поступово це дасть позитивні результати: батьки з «глядачів» і «спостерігачів» стануть активними учасниками освітнього процесу, відповідальними замовниками змісту освіти та співвиконавцями замовлення.
Проаналізувавши практику взаємодії сучасної сільської школи та сім’ї, можемо зробити висновок:
- Серйозні зміни, викликані реформуванням суспільства, зумовили зростання потреби у взаємодії батьків і педагогічного колективу, рівня взаємних вимог батьків до школи, вчителів до батьків; рівня контролю батьків за освітнім процесом у школі; формування практики залучення батьків до керування закладом освіти.
- Нині необхідно зосередитись на розбудові превентивного виховного простору. Ця довготривала робота починається з виокремлення стратегічних векторів змін: упровадження ефективних моделей державно-громадського управління освітою та модернізація системи педагогізації батьків.
- Науковий підхід і практичний досвід засвідчують, що створення ефективної системи спільної роботи сім’ї та школи, використання інноваційних форм і методів роботи, запровадження психолого-педагогічної діагностики сприятиме передусім розвитку особистості дитини, формуванню в неї громадянськості та патріотизму, вмінню жити в гармонії з природою, громадою, родиною, із самою собою.
Тому розробка і впровадження альтернативних систем управління навчально-виховним процесом є проблемою, перспективною для дослідження і практичного застосування.
Людмила ДЗЕГА, директор Степанівської ЗОШ І—ІІ ст., Черкаська обл.
газета “Директор школи”, № 7-8 квітень 2018
