Що таке емпатія? Як емпатія пов’язана з мотивацією? Як розвивати емпатію в дітей… На всі ці та багато інших запитань читач знайде відповіді в цьому матеріалі. Починаючи з теорії і закінчуючи чіткими практичними вправами, авторка передає зміст поняття «емпатія», його особливості, переваги, доцільність та багато іншого.
Особливості емпатійної взаємодії
Краса і Благо — ось основа цілісної духовної людини, — зазначав відомий італійський мислитель Фома Аквінський ще у XVIII ст., говорячи про благо як людинолюбство, творення добра, повагу до людської гідності. Усі ці специфічні людські доброчинності сучасна психологія об’єднала узагальненим поняттям — гуманність. Можна підсумувати, що гуманістична складова духовності — це сукупність таких психічних утворень та особистісних
характеристик, які виявляються в ставленні людини до будь-яких форм життя як найвищої цінності, а також діях та вчинках, спрямованих на його збереження та підтримку.
Розглянемо гуманне ставлення як систему настановлень особистості на живі об’єкти довкілля (людей, тварин, рослин), яка ґрунтується на загальнолюдських духовних цінностях — любов, доброта, доброчинність. Гуманне ставлення екстеріоризується у формі безкорисливого сприяння життю іншої людини, живої істоти, а також через повагу до внутрішнього світу людей, втілення у взаємини з ними добра, співчуття, доброзичливості. Гуманне ставлення вимагає від особистості високого рівня розвитку вольових якостей, вмінь та навичок, без яких неможливе здійснення гуманних вчинків. Гуманний вчинок ми розглядаємо як безкорисливу дію щодо інших осіб (істот), мотивом якої є потреба людини у створенні сприятливих умов для їхнього позитивного емоційного стану та життєдіяльності.
Гуманістичний світогляд у поєднанні з розвиненими гуманістичними потребами є основою для формування орієнтацій людини на емпатійну взаємодію з іншими особами. Результати аналізу психологічного змісту компоненту гуманістичного складника духовності свідчать, що кожен із них пов’язаний із певними проявами емпатії. Цей факт зумовив необхідність здійснення теоретичного дослідження феномену емпатії для визначення його психологічної сутності як структурного елемента духовності та з’ясування функціональних зв’язків з іншими її складниками.
З’ясовано, що початкове використання терміну «емпатія», який з’явився в психології на початку двадцятого століття, було пов’язано з процесом естетичного сприймання творів мистецтва, об’єктів природи. Ішлося про почуття, що виникали у вигляді співпереживання героям театральних вистав, кінофільмів, образам живопису. Лише згодом емпатію почали розглядати як здатність людини емоційно відгукуватися на переживання та почуття реальної особи. Цей факт має виняткове значення для дослідження емпатії в структурі духовності, оскільки, згідно з нашою концепцією, системоутворювальним складником духовності є естетичне світосприйняття. Відтак, чітко окреслено синергетичні зв’язки естетичного складника духовності з емпатією, а отже — і з гуманістичним складником загалом.
У дослідженнях проблеми емпатії провідні науковці виокремили два основних напрями: когнітивний та емотивний.
Представники когнітивного напряму розуміють емпатію як інтелектуальний процес пізнання іншої людини через аналіз її особистісних якостей. За такого підходу емпатію визначають як усвідомлення внутрішнього світу іншої людини (Карамуратова Р., 1986). Серед прихильників цього напряму існує погляд на емпатію як на інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої людини (Ковальов А., 1975, Шибутані Т., 1969). Представники другого напряму трактують емпатію як емоційний стан, що виникає в людини як відгук на переживання іншої особи, як здатність перейматися емоційним станом іншої людини (Гаврилова Т., 1975; Пашукова Т., 1985; Рузська А., 1975).
Чимало психологів розглядають емпатію як процес, у якому інтелектуальні й емоційні сторони складають органічну єдність (Бодальов О., 1975; Ковальов А., 1975; Селіванов Р., 1984).
Емпатійна взаємодія виникає в разі наявності трьох основних її чинників.
1. Емпатогенна ситуація, тобто ті обставини, які спричинили в певної особи (істоти) особливий емоційний стан та потребу в підтримці з боку іншої особи.
Такі ситуації можуть бути як психотравмувальними, так і приємними. Відповідно, емоції носять негативний або позитивний характер.
2. Об’єкт емпатії, тобто особа (істота), яка потребує підтримки або сприяння.
3. Суб’єкт емпатії, тобто особа, у якої виникають певні переживання щодо об’єкта емпатії, а також є здатність надати відповідну підтримку.
Отже, здатність до емпатії вимагає розвиненості багатьох сфер психіки людини. І рівень розвитку їх у кожної людини свій, отже й різна здатність до емпатійної взаємодії. А за допомогою яких засобів її розвивати — тема наступної розмови.
Для того щоб сформулювати завдання з розвитку емпатійності, необхідно чітко диференціювати зміст таких понять, як «гуманний вчинок» та «моральний вчинок. На відміну від моральної дії, мотиваційну основу якої складає дотримання (виконання) прийнятих у даному суспільстві моральних норм та правил, психологічним підґрунтям емпатійних (гуманних) вчинків є гуманні потреби. Моральні й гуманні вчинки відрізняються своїми психологічними механізмами. Так, моральний учинок здійснюється внаслідок вольового акту, тоді як гуманний вчинок детермінується співпереживаннями, співчуттями.
Основні завдання розвитку емпатійності.
1. Розвивати здатність до ідентифікації себе з об’єктом емпатії. Це сприятиме глибшому усвідомленню того, що інша людина (істота) потребує підтримки так само, як і суб’єкт.
2. Дати знання про невербальні «сигнали» з боку об’єкта емпатії про потребу в сприянні (вираз обличчя, міміка, пози, жести тощо).
3. Навчити засобам сприяння та підтримки відповідно до ситуації.
4. Розвивати здатність визначати справжні мотиви своїх дій та рівень власної спроможності сприяння.
5. Формувати гуманістичну мотивацію емпатійних вчинків.
Стає зрозумілим, що одне із центральних місць у психології емпатійності посідає мотивація. Мотивацію ми розглядаємо як сукупність спонукальних чинників (мотиви, потреби, бажання, інтереси), яка визначає активність особистості, спрямованість її діяльності та пов’язана з антиципацією (передчуттям, передбаченням) задоволення від цієї діяльності.
Слід зауважити, що одна й та сама діяльність може бути полімотивованою, тобто зумовленою декількома мотивами. Не дивно, якщо різних людей спонукають до певної діяльності їхні індивідуальні мотиви. Цікавим є той такт, що в однієї й тієї самої людини діяльність може виникати внаслідок декількох мотивів водночас. Наприклад, один школяр допомагає бабусі поратись у городі, аби старенька не перевтомилася. Інший робить те саме,
бо батьки наказали. Третій, любитель природи, отримує задоволення від роботи з рослинами. Проте наведені мотиви можуть бути поєднані й в одного учня.
Рівень мотивацій прямо пропорційно корелює з кількістю спонукальних факторів (потреб, бажань, інтересів тощо). Декілька мотивів, що спонукають людину діяти, складають певний мотиваційний комплекс (систему мотивів). Мотиви, що постійно актуалізуються та мають істотний спонукальний вплив,
дістали назву дієві мотиви. Існують мотиви, які не мають суттєвого впливу на активність людини або не виявляються зовсім, проте можуть бути актуалізовані. Такі мотиви набувають спонукального значення за певних обставин, значущихдля людини (О. Леонтьєв, 1975).
Наприклад, школяр не виявляв інтересу до квітникарства. Проте бажання виростити для мами до 8 березня її улюблену квітку виступило дієвим мотивом. Учень потайки, заради сюрпризу для близької людини, із задоволенням доглядав кімнатну рослину протягом усієї зими. Мотиви, які актуалізуються за певних обставин, називають потенційними мотивами. Розглянемо детальніше ті види потенційних мотивів, актуалізація яких
сприятиме формуванню емпатії.
Здійснюючи психолого-педагогічне управління становленням процесів, що пов’язані з мотивацією, слід зважати на такий феномен, як мотивування. Як уже йшлося, мотиви спонукають до виконання людиною певних дій, діяльності. Річ у тім, що мотиви можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Наприклад, дошкільня стверджує, що прагне йти до школи, тому що там буде цікаво отримати безліч нових знань. Проте вже за кілька тижнів перебування у школі дитина не має бажання вчитися. Що ж відбулося? Причини небажання вчитися, звичайно, можуть бути різні. Проте в даному випадку дитиною був усвідомлений мотив навчання, який формувався у дитячому садку, а справжніми були приховані мотиви (бажання мати ранець, обіцянка батьків подарувати комп’ютер, прагнення стати школярем або навіть те, що в школі не примушують спати вдень).
Отже, мотивування — це раціональне пояснення людиною причин власних прагнень, дій, вчинків. Проте, як стає очевидним із наведеного прикладу, усвідомлювані й приховані мотиви не завжди збігаються. Що молодша дитина, то менше вірогідності, що вона справді усвідомлює свої справжні мотиви. Цей факт свідчить про необхідність допомогти дітям усвідомлювати мотиви їхніх власних намірів, дій, вчинків. З віком виникає інша проблема, що пов’язана з мотивуванням. Коли учні навчаються усвідомлювати справжні мотиви своєї діяльності, трапляються випадки навмисного, цілеспрямованого їх приховування. Наприклад, школяр пояснює свою діяльність по догляду за деревом на шкільній ділянці мотивом любові до природи. Водночас, справжнім і усвідомленим мотивом його дій є прагнення винагороди (схвалення з боку вчителя).
Основні чинники підвищення рівня мотивації
1. Загальна кількість мотивів.
2. Спонукальна сила кожного з мотивів.
3. Актуалізованість ситуативних факторів (вплив інших людей, альтернативні пропозиції, зміни життєвих обставин тощо).
Кожен окремий психолог (педагог) може якнайдоцільніше підібрати виховні засоби, форми, прийоми відповідно до індивідуальних особливостей своїх вихованців або групи дітей загалом. Ми сфокусуємо вашу увагу на тих методах роботи, які є орієнтовними та можуть скласти підґрунтя для їх творчої трансформації психологом. Ефективним прийомом формування емпатійності в будь-якому віці, а особливо в молодшому, є позитивне підкріплення, яке дістало в педагогіці назву заохочення. Заохочення — це певні приємні для людини соціальні схвалення наслідків, результатів її дій, діяльності. Вони можуть мати форму вербальної похвали, матеріальної винагороди тощо. Заохочення підсилює почуття задоволення людини (дитини) від процесу результатів) діяльності. Отже, позитивне підкріплення може збільшити спонукальну силу дієвих мотивів, а також перетворитися на стимул до виконання дій.
Виховний епізод з практики вихователя дошкільної установи. Дві дівчинки, Наталка та Марійка (четвертий рік життя), грали м’ячем. Наталка швидко побігла за іграшкою і впала, почала плакати, не підводячись. Її маленька подруга розгублено дивилася, не знаючи, як вчинити. На допомогу прийшла вихователька. Вона запропонувала Марійці разом з нею допомогти Наталці підвестися та заспокоїти її лагідними словами. Побачивши, що Наталка вже усміхається і готова продовжити гру, Марійка задоволено подивилася в очі виховательці.
Якби виховний епізод на цьому був завершений, його можна було б охарактеризувати як використання прийому «зразок», тобто вихователь демонстрував, як саме потрібно вчинити в подібній ситуації. Проте педагог продовжила виховний процес, виконуючи завдання з формування емпатійності. Вона здійснила позитивне підкріплення, не тільки схвалюючи дії Марійки, а й вказуючи на їх позитивний вплив на нормалізацію емоційного стану Наталки. Звичайно, схвалення виховательки викликало задоволення в Марійки. За наявності зв’язку «діяльність — задоволення» існує значна вірогідність того, що в майбутньому дитина подібно діятиме за власною ініціативою. Позитивні емоції посилюють інтерес до діяльності, викликають бажання її виконувати. Отже, підсилюється мотивація.
Проте використовуючи прийом заохочення, варто пам’ятати, що потреба в схваленні може перетворитися на основний, а іноді і єдиний мотив. Для того щоб запобігти цьому небажаному психологічному ефекту позитивного підкріплення, доцільно здійснювати такі виховні впливи:
а) пояснити дитині гуманістичну мету дій (діяльності, вчинку);
б) звернути увагу на позитивний вплив її дій для іншої людини (дитини, істоти);
в) допомогти усвідомити, що в разі її невтручання ця ситуація могла б мати негативні наслідки для емоційного комфорту або життєдіяльності людини (іс-
тоти), якій дитина надала підтримку (пташки могли б загинути, якби їх узимку не нагодували; хлопчик застудився б, якби йому не допомогли підвестися зі снігу тощо).
Засоби та інструментарій формування емпатійності
Методи та форми взаємодії з учнями, метою яких є формування дбайливого ставлення до природи, зазвичай визначає вчитель. Проте результати педагогічної роботи будуть значно успішнішими, якщо учнів залучатимуть до тих видів діяльності, яким вони самі віддають перевагу. Недооцінювання цього моменту може істотно знизити ефективність виховних впливів.
Інтерактивні методи розвитку емпатійності
Ігрова вправа «Перевтілення»
Завдання: розвивати здатність «входити» у внутрішній світ іншої людини (істоти) та здатність до співпереживання; вчити засобам експресивної демонстрації емоційних станів; сприяти розвитку уявлення.
Вправу проводять з невеликою кількістю учасників (не більше 7), решта групи чи класу спостерігає за виконанням та оцінює образність перевтілень.
Вступне слово ведучого (психолог чи педагог)
Чи замислювалися ви колись над тим, що саме відчуває, переживає, думає, бажає інша людина або жива істота? Давайте спробуємо. Я запропоную кожному з вас певний образ, а ви ніби станьте ним на декілька хвилин. А потім по черзі розповісте всім нам, про що ви думали, як почувались, що робили, чого бажали?
Орієнтовні образи для виконання вправи:
1. маленький горобчик, що випав із гнізда;
2. хлопчик, що заблукав у лісі;
3. собака, який загубився на великій людній вулиці;
4. рибка, яку упіймали в річці та переселили до акваріуму;
5. хвора старенька, яка вийшла з дому, щоб іти до лікарні, та не знала про ожеледицю;
6. учень, який отримав відмінну оцінку;
7. дівчинка, якій уперше подарували велику гарну ляльку.
Оповідання «Дивовижний сніжок»
Завдання: виховувати небайдужість до тих, хто потребує допомоги; формувати готовність до гуманних вчинків.
Оповідання читають (або розповідають) фронтально усій групі або класу. Дітям дають настанову на те, що після прослуховування буде бесіда за змістом оповідання.
Зміст оповідання
Того року зима видалася лютою та сніжною. Роман повертався зі школи додому, ідучи, натягував каптур куртки на в’язаний капелюшок. Він трошки заздрив меншому брату Івану, який зараз насолоджувався теплом домівки, бо молодші класи в такий лютий мороз заняття не відвідують.
Яскраве січневе сонце підсилювало білизну снігу, не випромінюючи бажаного тепла. Раптом Роман помітив якусь дивну невеличку грудку, яка темною плямою виділялася на холодному білосніжному килимі. Нахилившись, хлопчик зойкнув: то був замерзлий горобчик. Маленька істота мала жалюгідний вигляд: очі заплющені, лапки піджаті. «Чи живий ще?» — промайнула думка в Романа. Йому пригадалися розповіді товаришів про те, як замерзлі птахи поверталися до життя, коли їх зігрівали…
Обережно піднявши горобця, хлопчик заховав його під куртку й мерщій подався додому. Малий Іванко дивився «телик» і не звернув жодної уваги на повернення брата. Роман лише скинув куртку і, тримаючи пташку між стуленими долонями, вмостився на кріслі.
— Що там у тебе? — нарешті малий помітив брата.
— Сніжок із морозу приніс, — пожартував Роман, притискаючи пташку до грудей.
— А що це ти з ним робиш — з тим сніжком? Він же розтане, — здивувався Іван.
— Може й так, — з надією відказав старший брат.
Хвилини сприймалися Романом, як години. Аж ось теплі руки хлопчика відчули слабкі рухи пташки. Роман трохи розтулив долоні й побачив маленькі блискучі перелякані оченята горобчика.
— Не бійся, — хлопчик намагався заспокоїти пташку. Але звук людського голосу, що знаходився так близько, ще більше налякав маленьку істоту: горобець щосили змахнув крильцями й вилетів з Романових долонь.
Ще довгий час Іванко розповідатиме друзям історію про те, як його старший брат врятував від морозу «дивовижний сніжок».
Запитання для бесіди
1. Як ви думаєте, чому Роман підібрав пташку?
2. Як би ви вчинили, якби опинилися в подібній ситуації?
3. Хто може розповісти про подібний випадок із власного життя або з життя добре знайомих людей?
4. Чому люди мають допомагати живим істотам?
Ігрова вправа «Мавпочки»
Завдання: учити засобам візуальної діагностики емоційних станів інших людей за їх мімічним та пантомімічним виявленням; розвивати спостережливість, уважність щодо зовнішніх проявів емоційних станів; розвивати міміку обличчя, виразність рухів, жестів, що відповідають певним емоціям.
Обладнання: картки або фото із зображенням дітей, людей, що переживають певні емоції, за кількістю учасників гри.
Кількість активних гравців 5—7, решта дітей спостерігає та оцінює виразність «мавпочок».
Ведучий нагадує дітям про таку особливість мавп, як схильність до наслідування рухів, жестів, міміки обличчя. Частина учнів, яким роздано картки або фото, мають уважно роздивитися, визначити, що переживає людина, яка на зображенні, та спробувати, наче «мавпочка», відтворити вираз її обличчя, позу, жести. Решта учнів намагається вгадати, що саме передає «мавпочка». Виграє той, хто був найкращою «мавпочкою», тобто правильно визначив і відтворив емоційний стан людини з фото.
Методи роботи з учнями молодшого та середнього шкільного віку
Вправа «Добери відповідне слово»
Завдання: формувати позитивноемоційне ставлення до дітей, людей, рослин, тварин; збагачувати словниковий запас дітей епітетами; утворювати асоціативні зв’язки між об’єктами позитивного ставлення та епітетами, що їх характеризують.
Обладнання: картки за кількістю учасників з рядом епітетів та порівнянь.
Орієнтовний підбір епітетів: безпорадний, симпатичний, веселий, усміхнений, розумненький, гарненька лялечка, пухнастий, м’якенький, лагідний, ароматний, ніжний, тендітний, маленький дзвоник, лісовий красунчик, справедливий, чуйний, дбайливий, щирий.
Вправу проводять з усім класом. Кожний учень отримує картку з епітетами. Учням дають завдання вибрати із запропонованих слів такі, якими можна охарактеризувати:
1. маленьку дівчинку;
2. цуценя;
3. квітку конвалії;
4. маленького хлопчика;
5. улюбленого вчителя.
Ігрова вправа «Зіпсоване люстерко»
Завдання: розвивати експресивність (міміку обличчя, жести, рухи); вчити розпізнавати емоцію за її зовнішніми проявами.
Учні утворюють коло. Один учасник демонструє сусіду за допомогою експресивних засобів певну емоцію. Той визначає вголос, яку саме емоцію передано, і сам передає по колу іншу емоцію, і так до першого гравця.
Правила гри: урізноманітнювати, не повторювати міміку, пози, рухи, жести; не робити пусті гримаси.
Вправа «День Подарунків»
Завдання: змінювати егоцентричну мотивацію через розвиток прагнення до добродійності; заохочувати бажання приносити радість іншим людям; формувати вміння радіти від власної добродійності.
Вправу проводять з усім класом. Педагог чи психолог звертається до учнів:
— Згадайте, чи доводилось вам робити подарунки своїм друзям, близьким людям? (Відповіді учнів).
— Я не маю сумніву, що й самі ви отримували подарунки.
А чи помічав хто-небудь з вас, що подарувати близькій людині жадану річ або сказати їй щось приємне, втішне, допомогти їй у важливій справі буває для нас не менш приємним, ніж отримувати це від когось? Згадайте випадки, коли ви отримували задоволення від того, що робили приємне або корисне іншій людині. Розкажіть нам про це. (Розповіді учнів).
А тепер подумайте, що б вам хотілось зробити в майбутньому для близьких людей. Поділіться з нами своїми добродійними мріями. (Розповіді учнів). Отже, було приємно почути, що не лише діяти, а навіть мріяти про добрі справи, подарунки іншим людям дуже приємно. І це прекрасно! Щиро зичу вам втілення своїх мрій та бажань на благо людям.
Ігрова вправа «Зачарована красуня»
Завдання: вдосконалювати навички позитивно-емоційної взаємодії; розвивати вміння та бажання підбирати слова, адекватні ситуації.
Вправу проводять з усім класом. Вибирають одну учасницю, яка вдає зачаровану красуню (заплющує очі й не подає голосу доти, доки не почує такі приємні слова, від яких не зможе не прокинутись й не подякувати своєму «рятівникові»). Інші учасники гри по одному наближаються до «зачарованої красуні» і намагаються підбирати такі приємні лагідні слова, щоб розбудити її. «Рятівник» бере на себе роль красуні, і вправа триває.
Правило ігрової вправи: намагатися не повторювати слова, що вже були. Після закінчення виконання вправи, учасники, за допомогою ведучого, аналізують, завдяки чому «рятівникам» вдалося зняти «чари» з принцеси.
Ігрова вправа «Добрі сни»
Завдання: виховувати відкритість до щирої взаємодії, розвивати відвертість та готовність до сприяння. У вправі бере участь група не більше 7—10 осіб. Серед них обов’язково мають бути такі, що приятелюють.
Ведучий звертається до групи:
— Зараз ми ніби поринемо в таємничий світ сновидінь, у якому можуть здійснитися наші наміри, бажання. Уві сні людина може зробити або висловити те, що не наважилась би з певних причин у реальному житті. Ви матимете чудову нагоду повідомити своєму приятелю чи подрузі те, що давно хотіли
та так і не зробили. Ми всі сядемо зручно, заплющимо щільно очі (начебто заснемо) і не підглядатимемо. Кожен має бути щирим, чесним, відвертим.
За моїм сигналом, один із вас, за бажанням, назве ім’я свого товариша або подруги і промовить слова подяки, які не висловив колись вчасно, або звернеться із якимось потаємним проханням, можливо попросить вибачення, звернеться по допомогу. І, звичайно, друг чи подруга щиро вибачить або запевнить, що обов’язково допоможе. А може — подякує за ваше бажання зробити приємне.
Завершує вправу слова педагога або психолога:
— Сьогодні дехто з вас зміг бути щирим, відвертим. Проте це було уві сні. Бажаю вам навчитись бути відвертими з людьми не лише уві сні, а й у реальному житті.
Ігрова вправа «Сіамські близнюки»
Завдання: тренувати навички взаємодії в умовах взаємозалежності, розвивати чутливість до партнера по взаємодії. Участь бере парна кількість учнів.
Ведучий стисло розповідає про сутність феномена «сіамських близнюків», пропонує об’єднатися в пари й уявити себе близнюками, що з’єднані певною частиною тіла. Кожна пара, за допомогою ведучого, може обрати для гри будь-яку частину тіла.
Ведучий звертається до учнів: цієї хвилини ви — невід’ємні близнюки, тому змушені діяти як єдине ціле. Спробуйте відчути одне одного, домовтесь про спільні дії. Пройдіться по кімнаті, намагайтеся звикнути до нового стану. А потім домовтесь, який епізод (дію) ви продемонструєте решті учасників. Наприклад, ви обоє снідаєте чи умиваєтеся, кожен із вас діє індивідуально, але ви не повинні заважати одне одному.
Вправу закінчують спільним обговоренням, кому в якій мірі вдалося досягти взаємозручності в діях, як відчували одне одного, як узгоджували дії.
Вправа «Навчись знаходити потрібні слова»
Завдання: активізувати в словнику дітей слова та словосполучення для емпатійної взаємодії (для передачі своїх співчуттів, вселення надії на покращення ситуації, для пропозиції реального сприяння, підтримки, допомоги).
Матеріал: картки за кількістю учасників із набором слів та словосполучень. Вправу проводять з усім класом. Після вступного слова ведучого (педагог або психолог), учням роздають картки.
Ведучий. У житті кожного з нас виникають ситуації, коли ми дуже потребуємо допомоги, підтримки з боку інших людей. Найчастіше це буває, коли ми потрапляємо в неприємну ситуацію, сумуємо через хворобу близької людини, перебуваємо в розпачі, потребуємо допомоги або ж, навпаки, хочемо поділитися радістю. Ми вибираємо людину, якій довіряємо, знаємо, що вона здатна нам поспівчувати, і, звичайно, хочемо почути від цієї людини слова, від яких на душі полегшає.
А чи ми самі знаємо такі слова? Чи вміємо їх знайти, коли співчуття або допомоги очікують від нас? Давайте спробуємо. Ви отримаєте картки, на яких можна знайти потрібні слова для висловлення своєї небайдужості, співчуття, готовності прийти на допомогу. Проте кожна окрема життєва ситуація, у якій опинилася людина, вимагає слів, які відповідають їй, потребам людини саме в цій ситуації.
Спочатку ви уважно прочитаєте всі слова та словосполучення. Далі я розповідатиму ситуацію, у якій нібито опинюсь, а потім буду називати ім’я того, від
кого чекатиму підтримки. А ви будете знаходити слова, які, на ваш погляд, зможуть мене підтримати. Намагайтеся вибирати такі слова, які самі хотіли б почути, якби опинилися в подібній ситуації.
Орієнтовний зміст ситуацій
1. У мене приємна новина: я збираюся в мандрівку до Єгипту.
2. Захворіла моя дитина.
3. У мене немає на кого залишити папужку.
4. Погано почуваюся.
5. Мені пощастило виграти фотоапарат.
Орієнтований добір слів та словосполучень для підтримки: радію разом із вами; ваша приємна новина покращила мій настрій; розумію, співчуваю; зроблю все залежне від мене, щоб допомогти вам; переживаю разом із вами; будемо сподіватися на краще; буду радий допомогти; сподіваюся на швидке одужання; не турбуйтеся, я допоможу; чудова новина, хай щастить надалі; розумію, як вам боляче.
Використані джерела
- Аверьянов А. Н. Системное познание мира. Методологические проблемы. Москва: политиздат, 1985.
- Алексеева Н. И. Особенности развития готовности к сопереживанию у детей 6-летнего возраста в детском саду и школе: Автореф. канд. диск. Москва, 1987.
- Ауробиндо Ш. Духовная эволюция человека. Одеса: Весть Хаджибей, 1989.
- Боришевский М. Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина. Педагогіка і психологія. 1997. № 1. С. 144—150.
- Гаврилова Т. П. Эксперементальное изучение эмпатии у детей младшего среднего школьного возраста. Вопросы психологии. 1974. № 5. С. 21—28.
- Гармонический человек. Москва: Искусство, 1965.
- Киричук О. В., Карпенко В. С. Метаморфоза духу. До питання про предмет гуманітарної психології. Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. 1994. № 4 (5). С. 3—8.
- Максименко С. Д. Общая психология. Киев, 1999.
- Москвичев С. Г. Проблемы мотивации в психологических исследованиях. Київ: Наукова думка, 1975.
- Сковорода Г. С. Твори: в 2-х т. Москва, 1991. Т. 2. С. 252.
- Ткачук М. Л. Філософія світла і радості: Олексій Гіляров. Київ: Укр. центр. дух. культ., 1997.
- Фромм Э. Духовная сущность человека — способность к добру и злу. Философские науки. 1990. № 8, 9.
- Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. Казань: Татарское книжное издание, 1991. 191 с.
Жанна МАЦЕНКО, провідний науковий співробітник інституту психології ім. Г. С. Костюка, м. Київ
газета “Початкова освіта. Методичний порадник”, № 24, грудень 2018 року