Український народ багатий на влучні висловлювання, приказки й порівняння. Одним із них є висловлювання «Без верби і калини нема України». Саме ці дві рослини символізують нашу державу. А чи виникало у вас запитання: «А чому так говорять, що вклали в цей вислів?». Адже шедеври народної творчості не з’являються на порожньому місці, як гриби після дощу, і їх не приносять лелеки. Вони виникають, як підсумок багатовікових спостережень нашого народу за природою, подіями, речами. То чому ж «Без верби і калини немає України?».
Мета: формування ключових компетенцій: природничо-наукової: визначити місце біології серед інших наук, її значення для медицини, практичної діяльності людини; уміння вчитися: самоорганізовуватися до навчальної діяльності у взаємодії; соціальної: проектувати стратегії своєї поведінки з урахуванням інтересів та потреб інших, виховувати почуття любові до рідної землі, почуття відповідальності й турботи за екологічний стан природи, спостережливість, любов до природи, привчати до бережного використання рослинних багатств природи; предметних компетенцій: формулювати поняття про рослини-символи рідного краю, раціональне їх використання людиною; закріплювати й поглиблювати знання учнів про основних представників класу Дводольні, їх значення в житті людини.
Тривалість заняття: 45 хв.
Призначення: для учнів 5—6-х класів.
Методи та методичні прийоми: інформаційно-рецептивні (розповідь, пояснення, порівняння, бесіда, демонстрування схем, малюнків, таблиць.
Міжпредметні зв’язки: краєзнавство, екологія, біологія, історія, українська література, географія.
Обладнання: презентація.
Девіз заходу:
Природа споконвічно
не жаліє нам нічого,
Даруючи щедро всі свої дари…
А від нас щоденно
просить лиш одного,
Щоб до неї добрими були.
М. Рильський
Перебіг заняття
І. Вступне слово вчителя біології
Дерево біля води
Версій виникнення твердження «Без верби і калини немає України» може бути кілька (додаток 1).
Біля доріг, струмків, на берегах річок, ставків чи недалеко від житла людини можна побачити чималі й розлогі дерева з вузьким довгим листям, що сягають інколи заввишки 30 м. Це верби, їх в Україні приблизно 170 видів і лише спеціалісти можуть розпізнати кожний вид, адже ці рослини схожі.
Береги річок постійно заростали вербами й верболозом — кущовою формою верби. У народному поетичному уявленні верба — це символ краси й смутку. В казках, піснях і легендах її наділяють якостями живого створіння. Вона говорить і плаче, а якщо її рубають, то з неї тече кров. Вербу українці оспівували в піснях, про неї писали приказки і прислів’я, верба була дійовою особою народних казок. Є й легенди про вербу.
ІІ. Виступ учителя української літератури
Ознайомлення з легендами про Вербу та Калину (додаток 2).
ІІІ. Виступ учителя історії
Верба — символ народів світу
Верба має суперечливе (часто протилежне) символічне значення. Верба — це символ космічного океану, прадерева життя, надзвичайної працездатності; запліднювальної, родючої сили, пробудження природи, весни; засмученої жінки, удівства; України, батьківщини. У середньовічній Європі її називали деревом поетів і співаків, ораторів. Китайці пов’язували з вербою поняття жіночності, краси, м’якості. У Японії верба — дерево смутку, слабкості, ніжності. Давні греки шанували вербу і присвячували її Гері — дружині основного олімпійського бога-громовержця Зевса. У Стародавньому Римі плакуча верба була символом смутку й горя.
У міфах Стародавньої Греції з вербою пов’язане все сумне й журне. Наприклад, у Колхіді, на шляху до золотого руна, Медея посадила вербовий гай. На деревах цього гаю вішали тіла померлих. Під землею, у гаю Персефони, також ростуть зажурені вербові дерева. А в міфі про Геракла одна з дівчат, які оберігали золоті яблука, так оплакувала їх крадіжку, що перетворилася на плакучу вербу.
В американських індіанців гілка верби була символом миру, дружби й гостинності. Гілки верби були своєрідним запрошувальним квитком на весілля («Пісня про Гайавате» Г. Лонгфелло). Вербова кора була у складі тютюну, яким набивали трубки миру.
На Кавказі козяча верба слугувала об’єктом для поклоніння, як й інші священні дерева, її називали «зеленим хрестом».
Верба в житті українців
Ще давні слов’яни вербу вважали священним деревом. Саме верба символізує язичницького бога Сонця Ярила, який подарував людям вогонь. Древні слов’яни приписували вербі чудодійні властивості, її вважали амулетом, захисником від різних лих і нещасть. Гілка верби могла вберегти людину від нещасть і злих духів. Гілки верби оберігали посіви і скот. Свячену гілку верби, як амулет, зберігали за божницею чи іконами в кімнаті. Вербова гілка з пухнастими котиками є символом природи, що прокидається від зимового сну.
Культ верби обумовлений і властивостями її деревини. З давніх-давен наші пісенні пращури помітили, що саме верба за звуком — дзвінка й голосиста. Із верби робили прекрасні кобзи, бандури, сопілки. Дітям виготовляли вербові свистульки й інші дерев’яні іграшки. І оживало священне дерево, видавало чудові мелодійні звуки, возвеличуючи гордий дух українця, його волелюбність.
Вербі в житті українців відвели особливу роль. За тиждень перед Великоднем святили в церквах гілочки цієї, на перший погляд, звичайної рослини.
Відомо, що коли Спаситель їхав на віслюку, то люди встеляли Йому дорогу пальмовим гіллям. Звідси й звичай святити гілля дерев цього тижня. Однак пальми в Україні не ростуть, і наші винахідливі предки обрали інше, дуже поширене в наших краях, дерево, яке у весняну пору Великодніх свят розпускало свої бруньки й першим зеленіло серед інших дерев. Вербова гілка з пухнастими жовтими котиками є символом пробудження природи навесні.
Неділя за тиждень до Великодня називається «Вербною», «шутковою», або «квітною», а тиждень перед цією неділею називають «Вербним».
У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».
У Вербну неділю святять вербу. Зранку на Богослужіння сходилися всі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли завершувалася відправа і священик окропив гілки верби водою, то діти стараються якнайшвидше дістати вербу й тут же проковтнути кілька «котиків», щоб горло не боліло.
Свячена верба мала значну пошану серед українців. Є прикмета «гріх топтати свячену вербу ногами». До найдрібнішої гіллячки потрібно зібрати і спалити рештки верби, яку зберігали за іконами протягом року. Найкраще це було робити в печі, коли печуть Великодні паски.
Виганяючи вперше в цьому році худобу на пасовище, господиня ласкаво била корівку гіллям свяченої верби, щоб нечисть і хвороби не виникали у тварин, щоб не нападав вовк і щоб давала корівка молоко жирне, смачне.
Ще верба мала лікувальні властивості. Свячену вербу знахарі варили з різними травами й напували ним хвору людину чи тварину. Головний біль лікували відваром верби, змочуючи ним голову. Лікували свяченою вербою і від пропасниці, ревматизму, шлункових хвороб. У першу купіль новонародженої дитини клали гілочку свяченої верби, щоб дитя не хворіло й було здоровим і щасливим.
ІV. Виступ учителя української літератури
Було село в Україні…
У народному поетичному уявленні верба — символ краси й суму. В казках, піснях і легендах її наділено якостями живого створіння. Письменники й поети також виокремлювали цю рослину серед інших, описували та оспівували її у своїх творах.
Ось як описав у своєму творі «Микола Джеря» Іван Нечуй-Левицький одне із сіл Київщини. «Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Роставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка.
Між вербами дуже виразно і ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась у гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.
По обидва боки Роставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, не огороджені тинами. Один город одділяється від другого тільки рядком верб або межами. Понад самим берегом в’ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь побачиш зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки…
Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів… Коло хати ріс невеликий садочок. Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля; вербові кілки, колись густо повтикані в землю, стали високими вербами. Навіть вербова кошара й вербовий хлів вже прий-
нялись на вогкій землі й були готові розростись гілляками…».
Верба Тараса Шевченка
У Звенигородському районі на Черкащині росте стара верба, вік якої — понад 120 років. За народними переказами, ця верба пов’язана з ім’ям Великого Кобзаря.
…Тараса Шевченка із вербою поєднували не лише спогади про Україну, про дитинство. Про своє важке, безрадісне життя-солдатчину поет розповів у віршах, «Щоденнику», листах із заслання.
Великий Кобзар, відбуваючи заслання, прямував з Орської фортеці в Ново-Петрівське укріплення. По дорозі в м. Гур’єві в жовтні він підняв на вулиці живу вербову палицю і взяв її з собою.
У безводному казахському степу на півострові Мангишлак він увіткнув її в землю на городі укріплення так, як це робили у нас у Вкраїні. Палиця навесні розпустила бруньки і вкорінилася, стала рости на чужій землі, як і в рідній Тарасу Україні.
Українські ботаніки, вивчивши біологічні особливості шевченківської верби, дійшли висновку, що це невідомий природний гібрид верби білої, якому присвоєно нині наукове ботанічне ім’я — Верба Тараса. Чимале прагнення до життя надав цій рослині поет-життєлюб. От вона й росте, не старіє, усім на диво! Завидна доля її майбутнього. А на Звенигородщині, крім пригаданої старезної верби, є й молода вербичка, що росте в садибі поета в с. Шевченкове. Вона виросла з пагона старої верби, привезеного в 1961 р. із Мангишлаку.
А скільки пагонів розвезено в недавні ювілейні шевченківські роки Україною! У Києві та Одесі, Полтаві та Львові, Каневі, Кривому Розі й багатьох інших українських містах і садах освоюється молода поросль Верби Тараса. Один пагін помандрував навіть за океан — до українців Канади, де тепер зеленіє поряд із пам’ятником Великому Кобзареві.
V. Виступ учителя біології
Біологічні особливості дерев чи кущів роду Верба
Римський учений Пліній Старший (І ст. до н. е.) описав 8 видів верб, Карл Лінней — 29, автори «Британської флори» — 45, нині відомо понад 1600 видів. Біологи вважають, що в Україні зростає 170 видів верб і понад 600 гібридів (додаток 3).
У перекладі з лат. «салікс» означає «кислий». Вербова кора містить чимало саліцилової кислоти. Найпоширеніші в Україні види цього роду: верба крихка (ламка), верба вушката, верба розмаринолиста, верба тритичинкова, верба п’ятитичинкова, верба пурпурова, верба гостролиста, верба біла.
Хоч біологи й виявили безліч видів верб, у народі є свої загальні назви. Найчастіше вербою називають дерева, а верболозом — кущі різної висоти.
VІ. Виступ учителя географії
Ой вербо, вербо, де ти росла?
Такими словами розпочинається одна з народних пісень. А вис-лови народу про це дерево досить красномовні й ясно вказують на її місце зростання: «Де верба, там і вода, а де вода, там і верба», «Зацвіла верба — прийшла весна», «Де вербиця — там срібна водиця».
Дуже любили українці цю гарну рослину. Згадкою про неї є іменні назви об’єктів, що її оточують. Скільки наших земляків — українців мають прізвище Верба, Вербовий, Вербовенко (та інші однокореневі до слова «верба» прізвища) й не злічити!
На згадку про це чудове дерево народ часто називав місцевість чи поселення, де проживали українці. Такими словами-назвами, як Вербівка, Вербик, Вербовець та іншими, похідними від слова «Верба», рясніє карта України. Села Вербове, Вербівка, Вербка, Вербки, Вербовець, Вербівчик, Вербівці, Вербів, як горох розсипалися по багатьох областях і часто не по одній, а по 2—3 в кожній області. Є на карті України й назви: Вербувата, Вербуватівка, Вербівське, Вербородинці й Велике Вербче. Хочеться виокремити з переліку населені пункти, що мають назву саме Верба. Ці географічні об’єкти є на Рівнещині, Волині та Чернігівщині.
У Херсонській області є поселення з назвою Верби. А всього таких населених пунктів із коренем слова «верба» є аж 37 по всій Україні. Можливо, й це може бути одним з підтверджень прислів’я «Без верби і калини нема України».
VІІ. Завершальне слово вчителя біології. Підбиття підсумку заняття
Учні визначають моменти уроку, що найбільше запам’яталися.
