«Заговори зі мною, щоб я тебе побачив», — так щоразу казав Сократ людині, коли хотів пізнати її суть і характер. Мистецтво публічного виступу — ціла наука, спрямована на ефективне спілкування між людьми. Адже спілкування — невід’ємна частина життя будь-якої сучасної людини. Проте далеко не кожен володіє талантом зрозуміти, зацікавити або переконати співрозмовника, красиво говорити й вести розмову в потрібному напрямі. Пропонуємо кілька правил і прийомів для того, щоб оволодіти цим мистецтвом.
АСПЕКТ ПЕРШИЙ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО АУДИТОРІЮ, ПЕРЕД ЯКОЮ ВИСТУПАЄТЕ
Однакових виступів не буває. Навіть якщо ви транслюєте ту саму тему й обговорюєте одні й ті самі питання. І те, що ваш виступ минув успішно сьогодні, не гарантує того, що він не провалиться завтра. Адже багато залежить від людей, перед якими ви виступаєте.
Аудиторію можна розділити на типи за багатьма критеріями. Найбільш узагальнений розподіл може бути таким:
• за віком — молодіжна, середнього й старшого віку;
• за ставленням до оратора — доброзичлива, байдужа й недоброзичлива;
• за рівнем підготовленості — добре підготовлена, підготовлена й малопідготовлена;
• за рівнем освіченості — високоосвічена, малоосвічена;
• за професійною ознакою — представники точних наук, гуманітарії, учні, люди, які працюють, тощо;
• за розміром — численна й нечисленна;
• за ступенем однорідності — однорідна, різнорідна;
• за типом психіки — ригідна й гнучка;
• за рівнем розуміння — слухачі, які сприймають інформацію без розуміння; ті, хто розуміє тему та предмет повідомлення; ті, хто розуміє зміст і опановує його;
• за ставленням до інформації — дуже активна, співчутлива, потенційна й негативна.
Доктор філологічних наук Йосиф Cтepнін описує деякі особливості виступів перед різними типами аудиторії.
- Однорідна/різнорідна аудиторія
Однорідну аудиторію справедливо вважаюють зручною та легкою для будь-якого виступу. Різнорідна охоплює різних за рівнем і віком, професійною підготовкою людей: батьків і дітей, старше покоління та молодь, освічених і малоосвічених. Саме тому важко знайти єдиний підхід до такої різної аудиторії. Як зазначав академік М. Старикович, «дуже важко виступати перед широкою аудиторією. Доводиться читати лекцію за принципом булки з родзинками: хто прийшов добре поїсти, той жує хліб,.. а інший виколупує родзинки — цікаві деталі». Як виступати в різнорідній аудиторії? Насамперед, орієнтуватися на слабших слухачів. Складні проблеми зачіпати так, щоб спровокувати питання від слухачів-фахівців. У такому випадку конкретне питання можна буде висвітлити докладніше. У різнорідній аудиторії бажано виносити на обговорення лише одне питання. - Численна й нечисленна аудиторія
Численною зазвичай вважають аудиторію, що складається з понад 30-ти слухачів. Перед великою аудиторією виступати найлегше (як це не парадоксально на перший погляд). Чому? Велика аудиторія більш охоче та швидше вірить оратору, ніж маленька. Велика аудиторія ніби думає: оскільки ми разом, ми не помилимося. У великій аудиторії діє механізм «зараження». У великій аудиторії завжди панує дещо особливий настрій: сам факт збору великої кількості людей створює атмосферу піднесеності. Це, своєю чергою, полегшує вплив на таку аудиторію — вона зазвичай не налаштована критично. Реакція великої аудиторії завжди інтенсивніша й емоційніша. Окрім того, діє закон зниження інтелектуального рівня: що більша аудиторія, то нижчим у результаті виявляється її середній рівень інтелекту.
Виступаючи в невеликій аудиторії, необхідно взяти до уваги деякі поради:
• виступати з трибуни лише в разі крайньої необхідності, краще зійти вниз до слухачів. Якщо є можливість — відмовтеся від мікрофона;
• якщо слухачі розсіяні в залі, підійдіть до них ближче. Не слід просити їх пересісти в перші ряди;
• виступ має нагадувати бесіду, слід обрати стиль спілкування, близький до розмовного. Аргументувати свої ідеї треба ретельно й детально. Емоційність виступу має бути досить помірною;
• можлива як індуктивна, так і дедуктивна подача матеріалу;
• слід запрошувати аудиторію до роздумів, ставити їй запитання;
• необхідно виносити на обговорення конструктивні пропозиції. - Підготовлена/непідготовлена аудиторії
Зазвичай виділяють три рівні підготовленості аудиторії й, відповідно, три види аудиторії за ступенем підготовленості: добре підготовлена, підготовлена й непідготовлена (малопідготовлена) аудиторії. Під час виступу перед добре підготовленою аудиторією необхідно акцентувати увагу на тому новому, що вона дізнається з виступу. Головний мотив підготовленої аудиторії — «що нового?».
Темп розмови має бути досить високим, оскільки підготовлена аудиторія краще розуміє й більше довіряє оратору, який говорить швидко й чітко.
• Переконувати слід здебільшого логічно, раціонально, звертаючись до розуму слухачів.
• Ефективне звернення до абстрактних міркувань і положень.
• Ірраціональні й парадоксальні аргументи й доводи малоефективні.
• Емоційні моменти варто використовувати дуже дозовано, здебільшого для розрядки, а не для переконання. Ефективна висхідна аргументація — від менш переконливих аргументів до найбільш сильніших.
• Діалогічність має бути максимальною.
• Найбільш ефективна двостороння аргументація, а також контраргументація.
• Увага утримується ораторськими прийомами (запитання, повтори, звертання, риторичні питання).
Під час виступу перед підготовленою аудиторією потрібна більша емоційність, ніж під час виступу перед добре підготовленою аудиторією: абстрактні міркування неефективні, потрібні конкретні докази; необхідно робити для аудиторії практичні висновки, міркування обов’язково слід супроводжувати прикладами та ілюстраціями, які підтверджують висновки, застосування риторичних прийомів є дуже ефективним.
Під час виступу перед малопідготовленою аудиторією рекомендовано говорити повільно — малопідготовлені люди краще розуміють повільне мовлення. Ефективна запитально-відповідна форма виступу. Емоційність має бути максимальною. Необхідно наводити максимум прикладів, випадків із життя. Також ефективна одностороння аргументація. Треба апелювати до практичного результату (ви будете мати… і ви зможете…; у вас не буде… тощо). Ефективна спадна аргументація — від сильного аргумента до слабших. Бажано використовувати гумор. Переконливі ірраціональні аргументи (парадокси), емоційний тиск.
Особливо ефективний риторичний прийом — повтор. Переконливі посилання на численні авторитети (академіків, професорів, іноземних учених), а також посилання на відомі історичні факти. Емоційні аргументи набагато ефективніші за логічні. Основну думку обов’язково необхідно формулювати й повторювати багаторазово. - Позитивно/негативно налаштовані аудиторії
Щодо налаштованості до оратора або позиції, яку обстоюють, виділяють позитивну (доброзичливу), байдужу (індиферентну) і негативну (недоброзичливу) аудиторію.
Доброзичливо налаштована аудиторія добре реагує на односторонню аргументацію: такий прийом виявляється найефективнішим. Тези слід сформулювати у вступі. Найбільший ефект дає висхідна аргументація — від слабших до сильніших. Висновки в позитивно налаштованої аудиторії не слід формулювати експліцитно (явно виражено), не треба їх підказувати: їй приємніше зробити висновки самостійно.
З байдужою аудиторією ораторам доводиться стикатися досить часто. Увагу такої аудиторії необхідно завоювати. Для неї особливо ефективним є захопливий початок, рекомендовано максимально використовувати прийоми захоплення й підтримки уваги. Тобто слід говорити з підвищеною емоційністю, частіше звертатися до аудиторії та окремих слухачів, показувати слухачам можливі вигоди від прослуховування вашого виступу (я навчу вас, як…; я покажу вам, як можна значно скоротити час на…; я розповім вам про новий простий спосіб … тощо). А також потрібно говорити коротко, розповідати випадки з життя.
Виступ у негативно налаштованій аудиторії, звичайно, найважчий. Статистика засвідчує, що 10% будь-якої аудиторії негативно ставиться до оратора або до самої теми, предмета, винесеного на обговорення. Причини цього найрізноманітніші: від особистої неприязні до оратора до заклопотаності власними проблемами, самопочуття тощо. Тому не треба ставити завдання зацікавити всіх — це нереально.
Негативна аудиторія формується також за рахунок того, що будь-яка людина не хоче легко й автоматично піддаватися впливу іншої людини (оратора), приймати її тези в готовому вигляді. Тож намагається чинити оратору внутрішній опір. Це свого роду самозбереження, спроба уберегтися від чужого впливу, зберегти свій інформаційно-оцінний статус-кво. Це й призводить до скептицизму, який може бути посилений недосвідченістю або помилками лектора, оратора.
Як виступати в негативно налаштованій аудиторії?
Треба передусім спробувати знайти хоча б кількох союзників серед тих, хто сидить у залі, та звертатися до них. Є деякі правила виступу в негативно налаштованій аудиторії:
- Якщо під час виступу ви відчуваєте, що ситуація стала загострюватися, негайно перетворюйте аргументаційний виступ в інформаційний.
- Починайте виступ із незаперечного факту — з того, у чому ви відразу досягнете згоди.
- Декларуйте інформаційну мету вашого виступу (я не хочу вас у чомусь переконувати, я ставлю за мету просто інформувати вас).
- Постарайтеся переконати або посіяти сумніви в кількох конкретних слухачів, яких ви виберете в залі.
- Не намагайтеся переконати всіх.
5. Аудиторія з різним ставленням до інформації
Слід також ураховувати, що інформація, яку пропонує оратор аудиторії, може спочатку викликати різне ставлення. Виділяють кілька категорій слухачів.
Зацікавлені слухачі. Це слухачі, які спеціально прийшли, щоб послухати виступ або оратора. У них є інтерес до теми або до оратора як до особистості. Сюди ж належать слухачі, які заплатили гроші за те, щоб послухати виступ. Помічено, що активність слухачів, які заплатили за вхід, незрівнянно вища за тих, хто прийшов безкоштовно. І вартість значення немає.
Потенційні слухачі. У них нейтральне ставлення до інформації, може бути інтерес до окремих фактів. Часто вони прийшли з моральних мотивів. Їхню увагу можна й потрібно завоювати. Цих слухачів можна зарахувати до байдужої аудиторії.
Дуже активні слухачі. Таких зазвичай небагато. Це переважно ті, кого критикують або хвалять, чи ті, для кого виступ оратора має інструктивне значення. Ця категорія слухачів не вимагає спеціальних ораторських прийомів або будь-якого особливого підходу.
Негативні слухачі. Вони негативно ставляться до теми, матеріалу або оратора чи до всього цього разом узятого. Вони можуть бути принципово не згодні з доводами або просто отримують задоволення від самого процесу критики, власної участі в суспільному житті. Серед причин також може бути відчуття особистих невдач або погане самопочуття. Негативні слухачі зазвичай перед початком виступу прагнуть сісти в останні ряди, якнайдалі від оратора. Як до них ставитися? Якщо вони не заважають — не помічати. Не треба намагатися їх зацікавлювати, ефект буде незначний, а сил на це піде багато.
Співчутливих і надто активних видно по активній позі слухання, потенційних — по пасивній.
Дослідники вважають, що в середньому активна частина аудиторії становить близько 30%, негативні слухачі — 10%, потенційні — близько 60%. Якщо оратору вдасться збільшити активну частину аудиторії до 50—60%, то цього цілком достатньо, щоб виступ можна було вважати вдалим. Ніколи не вдасться зацікавити абсолютно всіх, тож не треба витрачати на це свої сили. Краще зосередитися на тому, щоб зробити свій виступ максимально цікавим і корисним.
АСПЕКТ ДРУГИЙ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО СТИЛЬ ВИСТУПУ, ЛАКОНІЧНІСТЬ І СТИСЛІСТЬ
Джо Маккормак — засновник компанії «The Brief Lab», яка допомагає професіоналам розвивати свій рівень комунікацій, рекомендує висловлювати думки стисло. Інакше мета, яку ставить перед собою оратор, не буде досягнута. Уміння бути лаконічним вимагає наполегливої праці. Оскільки це саме те, що приносить результати.
Устигніть сказати головне
У сучасному світі з надлишком інформації та зовнішніх подразників, де люди неуважні й нетерплячі, потрібно повідомляти головне ще до того, як слухачі почнуть відволікатися. Знайдіть золоту середину між оптимальною кількістю часу й тим, як зробити своє повідомлення настільки привабливим, щоб змусити слухача діяти в потрібному вам напрямі. Стислість починається з глибокого розуміння. Від того, наскільки стисло й лаконічно ви можете викласти думки, зрозуміло, наскільки ви засвоїли набутий під час навчання чи діяльності досвід. Нагадуйте собі — якщо ви не будете захоплені темою, інші нею також не зацікавляться. Щиро вірте в те, що збираєтеся повідомити людям.
Слухайте уважно
Той, хто хоче ефективно спілкуватися, повинен бути відмінним слухачем і вміти слухати співрозмовника з правильною зовнішньою та внутрішньою реакцією. Активне слухання дає змогу не лише прихилити співрозмовника до себе й зуміти зрозуміти його погляди, а й впливати на нього. Коли з’являється спокуса сказати перше, що спадає на думку, потрібно себе стримувати.
Не думайте з погляду витраченого часу
Розглядати лаконічність винятково з позиції витраченого часу — помилка. Як зауважує один із медіатренерів із Нью-Йорка, «стислість пов’язана не стільки з часом. Набагато важливіше те, наскільки слухачам здається довгим ваш виступ». Не можна вузько трактувати принцип «час не жде». Це не означає, що потрібно використовувати якомога менше часу, а передбачає максимально ефективне використання. Немає певної кількості часу (підрахунку слів, секундоміра), що дивовижно визначає стислість. Бути лаконічним — значить висловлюватися коротко. Не поспішайте вимовляти багато слів. Завжди думайте про те, як повідомити більше, сказавши менше.
Складайте план
Перед публічним виступом запишіть промову на папері. План, якого ви будете дотримувати, має бути гранично чітким ще до початку виступу. Складіть тези розповіді, щоб чітко уявляти, деталі якого рівня вміщати у свою промову.
Називайте причини
«Навіщо?» — запитання, яке часто оратори залишають поза увагою. Люди ніколи не зрозуміють, про що ви говорите, поки ви не назвете їм важливу причину для бесіди. Тому під час виступів не забувайте чітко і ґрунтовно визначити причини, які спонукають вас повідомляти певну інформацію.
Використовуйте образне мислення й робіть паузи
Розкажіть історію, використовуйте порівняння, щоб допомогти слухачам уявити, що ви маєте на увазі. Нині більшість людей мислять образно. Відсутність пауз — це проблема. Мозок улаштований так, що йому потрібен якийсь час, щоб упорядкувати й запам’ятати отриману інформацію. Дайте людям певний час: зупиняйтеся під час промови, щоб слухачі могли відповісти, прокоментувати або поставити запитання.
Уникайте непотрібних слів
Станьте ефективним співрозмовником. Уявіть, що вам потрібно сказати щось важливе людині, яка спізнюється на потяг. Ставтеся до людей саме так, навіть якщо вони нікуди не поспішають. Запишіть кожну позицію у вигляді короткої простої фрази. Потім виберіть три факти (якщо можна, то менше) як підтвердження кожної ключової позиції. Після цього продумайте: якби вам довелося залишити не більш ніж один факт для кожної позиції, то який саме ви б обрали. Якщо ви про щось думаєте, то це не означає, що ви повинні про це говорити.
Використовуйте карту BRIEF
Джо Маккормак розробив особливий тип інтелект-карти — карту BRIEF. Ці карти пояснюють й узагальнюють важливу інформацію. Вони корисні та зручні, допомагають коротко викладати зміст необхідної інформації. На презентаціях, публічних виступах і переговорах часто виникають ситуації, коли необхідно в чомусь рію, обґрунтувати свою позицію або власний погляд.
BRIEF — потужний інструмент для всіх, хто бажає навчитися чітко висловлювати думки, а також говорити впевнено, логічно й переконливо. BRIEF допомагають виокремити основну ідеологію, виділити ключовий аспект, спростити складну проблему, на розуміння якої було б витрачено багато часу, а також дають спрямованість розвитку потрібної теми й підтримують її чіткість і послідовність. Букви в абревіатурі BRIEF позначають певну функцію кожного блоку на карті.
Будь-яка карта BRIEF (у перекладі з англ. — короткий, лаконічний) структурована так:
B (від англ. Background) — вступна інформація або початок (beginning);
R (від англ. Reason) — причина або актуальність (relevance);
I (від англ. Information for inclusion) — інформація для залучення аудиторії;
E (від англ. Ending) — висновок або висновки (conclusion);
F (від англ. Follow-up) — контроль результатів або запитання, які, як вам здається, можуть по-
ставити вам (або ви поставите).
Розгляньмо, як працює карта BRIEF, на конкретному прикладі. Скажімо, працівник XYZ працює над певним проєктом (завданням) і повинен презентувати отримані результати.
Крок 1. Вступна інформація (початок). Запитання, на які варто відповісти в цьому блоці: «Як мені почати виступ? З яких слів?»
Крок 2. Причина (актуальність). «Чому я говорю про це саме зараз? Чому це актуально саме в цей момент?» Оратор установлює чіткий зв’язок із попередніми звітами (проблемами, питаннями) і спирається на свій виступ, пояснюючи його необхідність.
Крок 3. Ключова інформація. «Яку ключову інформацію буде містити мій виступ?» Оратор визначає три першорядні елементи, про які розповість. Це важливі деталі й основні тези: що зроблено за проєктом? Усе йде за графіком? Що ще потрібно? Збудувавши головну лінію свого повідомлення із цих трьох запитань, розташованих у правильному порядку, для слухачів спрощується сприйняття й відстеження перебігу виступу.
Крок 4. Висновки. У виступі має бути точка, у якій потрібно закінчити надання даних і зробити висновки.
Крок 5. Контроль результатів, відповіді на можливі запитання. Варто ретельно підготуватися до запитань, які могли б поставити слухачі. Аналіз можливих запитань дає можливість зробити карту BRIEF ще більш зрозумілою й обґрунтованою.
АСПЕКТ ТРЕТІЙ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І ДРЕС-КОД
Фахівці з іміджу, психології іміджу та дрескоду ділової людини впевнені: наш одяг визначає те враження, яке ми справляємо на людей. Відповідно до психології іміджу, одяг, як і будь-який інший наш вияв у зовнішньому світі, містить величезну кількість інформації про нас: бажання, звички, страхи й побоювання, про наше неприйняття певних фактів. Адже одяг — вибір, який здійснюється під впливом не лише свідомих, а й несвідомих психічних процесів.
Свій зовнішній вигляд оратор зобов’язаний продумувати перед кожним виступом. Якщо аудиторія не знайома з оратором, то перше враження про нього сформується ще до того, як він почне говорити, — з його зовнішнього вигляду. А якщо оратор знає аудиторію, його завдання — не зіпсувати своїм зовнішнім виглядом уже сформоване враження про нього. Фахівці виділяють кілька основних правил зовнішнього вигляду оратора.
- Зовнішній вигляд має відповідати ситуації: місцю, темі й аудиторії
Для різних тем виступу — різний дрес-код для оратора. Щоб не заплутатися, потрібно легко запам’ятати два варіанти: строгий і демократичний дрес-код. Найсуворіший дрес-код на конференціях, пов’язаних зі здоров’ям і грошима. Це темний костюм, однотонна світла сорочка, краватка для чоловіків, скромні аксесуари для жінок і класичне взуття. У творчій, IT-сфері або якщо захід проводиться за містом, ви можете мати більш демократичий вигляд: джинси, сорочка, пуловер або піджак, зручне взуття. Для жінок — сукні, штани прямого силуету. Загальна порада — що більше слухачів, то серйозніший зовнішній вигляд. Універсальне правило успішного публічного виступу стверджує: не допускайте дисбалансу між тим, що ви говорите, і тим, як ви виглядаєте. - Звертайте увагу на деталі й будьте охайні
Оратор — це людина, до якої постійно прикута увага інших людей. Тому варто особливо ретельно поставитися до свого гардеробу. На вашому одязі не має бути брудних плям, дірок, потертостей. Одяг має підходити за розміром, і в ньому ви повинні почуватися комфортно. У вас повинне бути чисте волосся, чисті черевики й чисто виголене або акуратно нафарбоване обличчя, доглянуті руки. Одяг завжди має бути випрасуваний і чистий. Одяг має гарно на вас сидіти. Це означає, що сорочка не розходиться в різні боки між ґудзиками, піджак не тягне. У жінок з-під одягу ніде не має просвічуватися або виглядати білизна. - Ви не повинні бути ні надмірно ошатні, ні зухвало прості
Вигадливість — не дорівнює «урочистість». Не надягайте костюми з люрексом, синтетичним блиском або металевим відливом, лаковані туфлі із загнутими носками та пряжками — ви будете занадто засліпливі, щоб вас можна було ще й слухати. деталей, слід уникати й надмірної простоти. Зовнішній вигляд у стилі «йшов у магазин і завернув до вас» — це не показник, що «я дуже розумний, мене зрозуміють у будь-якому вигляді». Для слухачів це означає неповагу до них і до приводу, за яким зібралися. Кежуал для виступу — це все одно бізнес-стиль.
Якщо оратор — жінка, вона не повинна бути одягнена в трикотажний светр або плаття й туфлі без підборів, навіть якщо ситуація передбачає демократичний дрес-код. Такий одяг може створити «домашній» образ, знизить ваш статус і, як наслідок, довіру до ваших слів. Що вище сцена, то довшою має бути спідниця. В ідеалі це має бути спідниця до середини литок або нижче. Розріз на спідниці допустимий лише ззаду.
Серед загальних правил зупинимося на таких:
• намагайтеся бути в одязі, який не відволікатиме увагу слухачів. Уникайте тканин у тонку або дуже широку смужку чи в яскраву клітку: усе це може відволікати увагу;
• якщо колір одягу оратора надто яскравий або має насичені відтінки, оратор екстравагантний на вигляд або одягнений у светр і джинси, то такий зовнішній вигляд різко знижує довіру слухачів до його слів;
• намагайтеся мати респектабельний ви гляд;
• згідно з дослідженнями найбільший авторитет в очах інших людей мають люди в хороших дорогих костюмах. І, відповідно, менше довіри викликають люди в такому повсякденному одязі, як-от футболка та джинси. Звичайно, і тут є винятки. Наприклад, якщо ви спеціально не хочете дистанціюватися від своєї аудиторії. Але в такому разі будьте готові до того, що до вас можуть ставитися «по-панібратськи» і, можливо, не стануть довіряти всьому, що б ви не сказали;
• не надягайте занадто помітних прикрас;
• аксесуари мають бути доречними й не повинні затьмарювати ваш виступ. Жінкам краще виступати з мінімальною кількістю прикрас, які надто привертають увагу; чоловікам необхідно повиймати з кишень усе зайве (блокноти, телефони, які випирають із кишень, олівці та ручки, чернетки, записні книжки або газети тощо);
• якщо ви носите окуляри, або одягніть їх, або зніміть, ніщо так не відволікає увагу аудиторії, як оратор, який постійно знімає або одягає окуляри; цей рух може посилати в зал для глядачів суперечливі сигнали. За жодних обставин не одягайте темні окуляри.
АСПЕКТ ЧЕТВЕРТИЙ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО КУЛЬТУРУ МОВЛЕННЯ ОРАТОРА Й МІСЦЕ ВИСТУПУ
Науковці виділяють три види культури мовлення: нормативний, комунікативний і етичний. Перший і найважливіший вид — це нормативний. Центральне поняття культури мовлення — це мовна норма. Насамперед, культура мовлення вимагає дотримання норм літературної мови.
Другий вид культури мовлення — комунікативний — передбачає здатність знаходити адекватну мовну форму в кожній ситуації. Добір потрібних мовних засобів для цієї мети й у конкретній ситуації є основою комунікативного аспекту мови.
Третій вид культури мовлення — етичний. Він тісно пов’язаний із комунікативним видом, який визначає форму вираження думки та її змісту. А етичний вигляд культури мовлення вимагає знати й уміти застосувати правила мовної поведінки так, щоб не образити учасників спілкування.
Типові помилки в промові оратора — це використання штампів, вульгаризмів, слів-паразитиів тощо. Розгляньмо деякі з них.
Штампи в мові — це неповноцінні слова й вислови, які називають «побитими» або «заяложеними». Вони завжди дуже перевантажують мовлення й мало що додають.
Канцеляризми — це такі мовні звороти і слова, які з’явилися з канцелярсько-бюрократичного стилю спілкування. Вони не сприяють тому, щоб ділове спілкування стало яскравішим та образнішим. Також трапляються незначні слова-супутники і схожі безособові звороти.
Вульгаризми — це нелітературні й неправильні слова та вислови. Наприклад, жаргон, слова і звороти якого прийшли з кримінального суспільства.
Багатослівність і демагогія — це невміння формулювати свої думки коротко й лаконічно. Використання загальних фраз і малозначних висловів не дає оратору можливості донести свою промову до аудиторії.
Слова-паразити — це такі слова, які не несуть інформаційного навантаження, але дуже часто проговорює оратор. Одна з найчастіших помилок — це неправильна вимова через неправильну розстановку наголосів у словах.
Химерність і манірність мови також є помилкою в ораторському мистецтві. Така манера говорити дратує або навіть смішить аудиторію. Спеціалісти стверджують (Н. Бєлова), що з огляду на контактний характер публічних виступів, необхідно використовувати емоційно-оцінну лексику, а також такі виразні засоби мови, як-от риторичні запитання, стилістична інверсія, паралельні конструкції, повтори, метафори. Важливе значення мають невербальні компоненти мовлення: артикуляція, вимова, розмовний стиль.
Артикуляція — дія органів мовлення до відтворення членороздільних звуків (фонем), з яких утворюється слово.
Вимова — форма й акцентування різних складів слова. Виділяють дві найпоширеніші артикуляційні помилки: нечітка вимова звуків і відкидання закінчень слів.
Розмовний стиль — манера виступу, яку слухачі сприймають як бесіду. Є п’ять компонентів розмовного стилю: ентузіазм оратора, експресивність мовлення, швидкість мовлення, зоровий контакт з аудиторією, спонтанність виступу.
Ентузіазм виражається в пристрасному, натхненному ставленні до теми виступу, показує небайдуже ставлення оратора до аудиторії.
Експресивність є ознакою ентузіазму і виявляється в голосових контрастах, висоті звуку, гучності, темпі та стилі мовлення. Відсутність експресивності характеризується як монотонність, що знижує ефективність сприйняття й розуміння мовлення аудиторією. Експресивність дає можливість оратору виділяти голосом потрібні, головні слова, привертати увагу аудиторії, формувати її ставлення до теми виступу.
Уживання паралінгвізмів у публічному виступі неприпустиме. До них належать так звані «сміттєві слова», що ускладнюють вимову та сприйняття мовлення. Це звуки: «е-е-е», «а-а-а», «м-м-м», слова «так сказати», «як би», «як то кажуть», «начебто» тощо. Уживання паралінгвізмів свідчить про невпевненість оратора, погане знання матеріалу, відсутність контакту з аудиторією. Використовуючи «сміттєві слова», оратор створює перешкоди до досягнення поставленої мети, що призводять до втрати взаєморозуміння й довіри слухачів.
Що стосується місця, де ви збираєтеся виступати, то краще потурбуватися про нього заздалегідь. Перед виступом дуже важливо вивчити приміщення. Це допоможе встановити, з якого боку будуть дивитися на вас слухачі. Вибираючи місце, зважайте на свій зріст. Необхідно перевірити, чи всі зможуть вас бачити.
Якщо потрібно говорити за трибуною й у вас невисокий зріст, то подбайте про те, щоб під трибуну помістили міцну підставку. «Голова, що розмовляє» має комічний вигляд і не зможе довго утримувати увагу глядачів. Необхідно стежити, щоб оратора було видно за груди. Якщо під час публічного виступу доведеться сидіти, перевірте зручність вашого місця. Сидячи за столом, не можна сутулитися і класти на нього руки. Сидячи в кріслі, не можна спиратися на підлокітники й спинку, закидати ногу на ногу, зчіплювати руки на колінах.
Намагайтеся сидіти на краю крісла, трохи нахилившись уперед із відсунутими злегка назад ногами й притиснутими до підлоги п’ятами. Необхідно сидіти прямо, вільно, випромінюючи відкритість і доброзичливість. Слід дивитися людям в очі, стежити за їхніми емоціями, жестами й мімікою, усім своїм виглядом демонструвати небайдуже ставлення.
АСПЕКТ П’ЯТИЙ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ПРИЙОМИ ВИСТУПУ Й УТРИМАННЯ УВАГИ
Спеціалісти розробили низку ефективних практичних прийомів заволодіння увагою аудиторії. Наводимо приклади прийомів, які допоможуть відповісти на одне з головних питань — із чого почати? (За І. Стерніним).
- Звернення до події, часу, місця
Почніть із того місця, де ви перебуваєте. «Ми зібралися сьогодні в аудиторії, у якій… Ось висить портрет Ейнштейна… Сьогодні річниця… Я думаю, усі вчора дивилися новини і знають, що… Сьогодні вранці повідомили…» тощо. Цей прийом нескладний і дуже ефективний для привернення уваги. - Посилання на загальновідоме й загальнодоступне джерело інформації
Наприклад: учора в газеті була невелика замітка про…; сьогодні в програмі «Ранок» я почув цікаве повідомлення…; учора ввечері по радіо передали, що… » тощо. Цей прийом дуже надійний як засіб захоплення уваги. Адже серед слухачів зазвичай є люди, які слухали або дивилися, читали те, про що ви збираєтеся розповісти. Це відразу ставить їх у становище «заодно з оратором». Такі люди зазвичай говорять тим, хто сидить поруч: «Так, я теж бачив/-ла, (читав/-ла, слухав/-ла)…» — і мобілізують цим інших слухачів уважно слухати. - Риторичне запитання
Якщо риторичне (яке не потребує відповіді) запитання ставити емоційно, а після нього витримати паузу, то оратор може прикувати до себе увагу. Наприклад: «Чи потрібна нам приватна власність?». До того ж тема, поставлена на початку виступу як риторичне запитання, має бути негайно розвинена, конкретизована іншими запитаннями або аргументами. Одиночне риторичне запитання часто має надто декларативний вигляд. - Зацікавлення
Наведіть незвичайний факт, який показує слухачам, що вони ще не все знають. Наведіть парадокс, який стимулює розумову діяльність слухачів. Поставивши аудиторію перед парадоксом,
ми добиваємося того, що аудиторія виявить інтерес до поставленої проблеми: як оратор вирішить цей парадокс? Наприклад: «Ейнштейн сказав, що освіта — це те, що залишається, коли все вивчене забуто». Або ще один варіант: «Що більше злиднів, то більше надії». Так сказав Шолом-Алейхем. Справді, чому так? - Демонстрація будь-якого предмета
Можна почати так: «Ось у мене в руках книжка. Прекрасна обкладинка, чудова поліграфія… Вона дуже приваблює тих, хто бере її в руки… Водночас у ній немає ні слова правди…». Або:
«Подивіться, як красиво зроблена ця реклама. Який хороший лозунг її прикрашає. Водночас ця листівка рекламує людину, яку в жодному разі не можна пускати у владу». - Розповідь про себе, свій особистий досвід, випадок із вашого життя, про прочитане вами
Можна почати так: «Одного разу мені довелося бути свідком цікавої суперечки…»; «Нещодавно я прочитав/-ла, що…»; «Одного разу зі мною стався такий випадок…» тощо. - Цитування знайомого
Наведіть висловлювання вашого доброго знайомого, друга, приятеля: «У мене є хороший знайомий, з яким ми дружимо вже багато років. Він дуже спостережлива людина. Так ось, одного разу він сказав…». Ці слова можуть бути попередньо оброблені вами так, щоб зацікавити слухачів. - Цитування знаменитості
Наприклад: «Бернард Шоу якось сказав…»; «Наполеон говорив своїм солдатам…»; «Єжи Лецу належить дуже цікава фраза …» тощо. Зручність такого початку в тому, що афоризм або крилатий вислів легко заздалегідь підготувати, і його якість забезпечить залучення уваги. - Звернення до життєвих інтересів слухачів, до того, що хвилює їх щодня
Зачепіть питання, які знімають або можуть зняти особистісну напруженість у слухачів, допомогти їм вирішити повсякденну проблему. Як писав американський письменник Дейл Карнегі «нас не цікавить бесіда на тему “Як складають заповіти в Перу”, але ми зацікавимося темою “Як скласти свій заповіт”». - Будьте обережні з гумором на початковій стадії вашого виступу
Не думайте, що ви повинні бути обов’язково дотепні з моменту своєї появи перед людьми. Гумор краще приберегти на потім, до наступних стадій вашого виступу. Окрім того, дуже важливими є прийоми залучення аудиторії.
Експериментально доведено, що запам’ятовування людиною будь-якого сюжету або процесу пропорційне ступеню її залученості в нього. Окрім того, людина, яка бере участь у процесі, психологічно привласнює не лише частину його результатів, а й частину відповідальності за те, що відбувається. Тому прийом залучення аудиторії до загальної дії використовують досвідчені оратори.
Залучення аудиторії до процесу виступу — це не просто спосіб утримання уваги. Мається на увазі виконання слухачами певних дій. Бажано домагатися (м’яко, доброзичливо) конкретних відповідей і реакцій слухачів.
Неважливо, що в певний момент активної взаємодії ви спілкуєтеся лише з однією людиною. Наприклад, якщо ви попросили когось чимось допомогти вам під час виступу, аудиторія почувається єдиним організмом і сприймає це як «ми допомогли». Тому залучення аудиторії до виступу є важливою умовою. Багато в чому це підвищує його успішність, у всякому разі — емоційну.
Найчастіше використовують такі прийоми залучення:
• дбайливе уточнення в присутніх про умови: наскільки їм добре чутно; чи достатньо світла; чи добре видно зображення на екрані; чи не відсвічує дошка тощо. Запитувати потрібно лише за ті умови, які промовець справді може й готовий змінити;
• залучення присутніх до спільної зміни цих умов (прохання допомогти роздати матеріали, пересунути екран, знайти вимикач й увімкнути світло тощо). До того ж необхідно висловлювати саме прохання допомогти. Наприклад: «Будь ласка, допоможіть мені роздати матеріали», а не «Будь ласка, роздайте матеріали». Слухачі повинні залучатися до спільної діяльності з промовцем, а не виконувати його доручення;
• звернення до експертної думки фахівців у залі або висловлювання різних прохань. Наприклад: «Підніміть руки ті, хто…» тощо. Під час використання описаних прийомів спочатку слід очікувати від
аудиторії виконання лише простих дій. Не потрібно розраховувати на активне залучення ще непідготовленої аудиторії. Якщо ви її все ж «розігріли», то й зміст виступу має бути гідним. Серйозна аудиторія не прощає маніпуляцій.
АСПЕКТ ШОСТИЙ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ПОМИЛКИ
Є безліч ситуації, коли початківець або навіть досвідчений оратор, зважаючи на певні причини, не в змозі досягти бажаного результату. Чому так відбувається? Перш ніж осягнути секрети ораторської майстерності, охочі виступати публічно повинні навчитися уникати поширених помилок.
Фахівці в галузі комунікативних технологій проаналізували й порівняли поведінку дилетантів і професійних ораторів. Підсумком цього спостереження стало виявлення десяти найпоширеніших помилок під час публічного виступу (За Н. Ільїною).
- Невідповідність слів і настрою
Ви хвилюєтеся, не знаєте, як аудиторія зустріне вас, чи вдасться встановити контакт… Руки холодні, голос тремтить, обличчя скуте гримасою… А голос, по-зрадницьки охриплий, між тим видає: «Добрий день, я щасливий/-а, що ми тут сьогодні зібралися!» Протиріччя між словами й тим, що сигналізує публіці ваше тіло, відразу видно.
Навряд слухачі переймуться симпатією до вас і налаштуються на уважне сприйняття. Швидше неприязно подумають: «Щось не віриться… У щасливих людей не буває такого изацькованого вигляду… І чого він так боїться?» Але найнеприємніше, що й ваш подальший виступ буде проходити не в атмосфері взаємної довіри й зацікавленості.
Студенти, наприклад, яких не можна назвати лояльною публікою, можуть і розважитися, нагнітаючи неприязну атмосферу репліками та посмішками і спостерігаючи, як ви семимильними кроками наближаєтеся до провалу. Щоб цього не сталося, виходьте до аудиторії в спокійному, урівноваженому стані. Про те, що ви раді зустрічі, повинні сигналізувати вираз обличчя, очі, ваш імпульс має передатися присутнім. Якщо ще не виходить повністю позбутися страху й контролювати свій настрій, краще відразу чесно зізнатися: «Сьогодні особливий день, і я хвилююся…». Повірте, щойно ви визнаєте це, вам відразу ж стане легше і хвилювання зникне. - Недоречні виправдання
Позиція, коли хтось виправдовується, завжди вразлива. Тому не варто починати промову з виправдань: «Я хвилююся, тому що рідко виступаю перед публікою» або «Боюся здатися нудним/-ою, тож вибачайте». Публіці байдуже, досвідчений ви оратор чи початківець, добре ви підготовлені чи «плаваєте» в темі.
Слухачам важливо отримати від вас те, заради чого вони зібралися, і ваші недоліки не налаштують їх на співчутливий лад. Навпаки, багато хто подумає: «Якщо він погано підготувався або не може себе опанувати, навіщо забирає в нас час?». Тому не думайте виправдовуватися й не зациклюйтеся на своєму емоційному стані. Ваше завдання — донести до аудиторії певну ідею або навчальний матеріал. Значить, ви повинні думати не про себе та свої почуття, а про публіку: залучити її увагу, підтримувати інтерес до виступу, дати їй те, що вона хоче від вас отримати.
Варто переключитися зі своїх відчуттів на тему промови, і незабаром ви помітите, що страхи пішли, тіло розслабилося, голос зміцнів, а слухачі ловлять кожне ваше слово. - Непотрібні вибачення
Дуже часто недосвідчені оратори, почуваючись не у своїй тарілці, починають вибачатися: «Прошу пробачити мене за тихий голос — я застуджений/-а і не можу голосно розмовляти (за занадто довгу або коротку доповідь, за маленькі таблиці, які погано видно із задніх рядів, за недостатнє освітлення тощо). Але ці вибачення зайві, бо нічого не змінюють у ситуації, навпаки, можуть ще більше погіршити ваш нервово-непевний стан.
Ви набагато більше допоможете собі, якщо скажете в жартівливо-довірливому тоні: «Друзі (або панове — як вам більше подобається), оскільки графіки й діаграми набрані недоступним для ока шрифтом, у чому я щойно вперше переконався, попрошу вас пересісти в перші ряди — і вам вдасться добре роздивитися не лише цифри та криві зростання показників, а й вашого покірного слугу, тобто мене»). - Неконтрольована міміка
Людині, яка намагається впоратися з нервозністю, важко контролювати свою міміку. А потрібно б! Присутні не повинні знати про те, що ви боїтеся виступати. Перше, що потрібно запам’ятати, — на очах публіка зупиняє свій погляд в 10—15 разів частіше, ніж на будь-чому іншому. Значить, концентруємося на диханні, заспокоюємося й перестаємо злякано витріщатися. Наш погляд має випромінювати життєрадісність і дружелюбність.
Потім аналізуємо, що у нас із бровами. Психологи вважають, що високо підняті брови сигналізують про невпевненість і некомпетентність. Розслабили м’язи обличчя, опустили брови — і впевнено, спокійно почали доповідь. До речі, дуже корисно промовляти свої тексти перед дзеркалом, а ще краще — на відеокамеру. Відразу побачите, у чому ваші помилки. - Неправильні фрази
Намагайтеся не вживати негативну частку «не». Чому? Річ у тім, що наш мозок насамперед сприймає окремі слова, а потім уже все речення загалом. Тим часом негативна частка сприймається пізніше за інші слова або узагалі пропускається повз увагу слухачів. І пам’ятайте: ви повинні нести слухачам позитивний настрій. Тому вживайте позитивні слова: замість «це непогано» скажіть «це добре». - Монотонність
Нудне монотонне мовлення здатне приспати не гірше за снодійне. Усі речення зливаються в одне, й ось уже слухачі починають позіхати й майже впадають у напівсонний стан. Щоб такого не сталося, ваше мовлення має бути майстерно побудоване: змінюйте гучність, тембр і швидкість мовлення. Якщо хочете підсилити інтерес до матеріалу, потрібно знизити тон і говорити повільніше. Якщо важливо підкреслити значимість сказаного, говоріть голосніше. У всякому разі так поводиться людина, небайдужа до аудиторії і свого предмета. Тим самим вона завойовує симпатію й активний інтерес у слухачів. - Без пауз
Оратори-початківці зазвичай бояться пауз та уникають їх. Якщо ж доводиться робити зупинку, виголошують безглузде «ееее» або інші звуки. Таким доповідачам доведеться ще довго працювати, щоб зрозуміти значення паузи й оволодіти нею як прийомом, що активізує сприйняття мови. Метри красномовства блискуче використовують паузу для того, щоб установити візуальний контакт і домогтися експресивності монологу. Своєю чергою слухачам такий своєрідний перепочинок необхідний для того, щоб осмислити почуте. - Наукоподібність
Вона ж — занудство. Деяких лекторів, які прагнуть говорити «по-науковому», просто неможливо слухати. Їхні зарозумілі словесні конструкції здатні хіба що ввести в гіпнотичний стан напівсну. Зрозуміло, що про складні речі неможливо говорити, не використовуючи терміни й наукові поняття, але ж ваш виступ має бути не лише інформативним, а й захопливим! Лише за такої умови найскладніші речі стануть зрозумілими. Тож навіть якщо ви говорите про молекулярну будову, розбавте свій монолог жартами, відступами від теми, цікавими історіями. Завдяки переключенню мізки ваших слухачів будуть хвилинку відпочивати, а потім краще міркувати. І, до речі, про жарти. Якщо вам вдається час від часу викликати в публіки сміх, це лише покращує сприйняття найскладнішої інформації. - Усезнайство
Гірше зануди може бути лише всезнайко — пихатий і самовпевнений оратор. Аудиторія відчуває його зневажливе ставлення до себе, і в результаті взаємодії не досягнути. Щоб збити пиху з такого лектора, деякі особливо спритні жартівники часто ставлять провокаційні запитання, намагаються поставити в незручне становище, відкрито висміяти. Запам’ятайте: які б учені звання ви не мали, в аудиторії завжди знайдуться люди нічим не дурніші вас, до того ж чудово обізнані в суміжних напрямах. Тож не бійтеся зізнатися в тому, що ви чогось не знаєте, — ви ж не комп’ютер і не енциклопедія! І вмійте виділити й зазначити тих, хто володіє новою інформацією. Цим ви не лише викличете симпатію до себе, а й внесете пожвавлення в лекцію. - Метушливість
Метушливий рух, так само як і неконтрольована міміка, видають занепокоєння та невпевненість оратора. Якщо ви бігаєте від однієї стіни до іншої, гарячково клацаєте кульковою ручкою, крутите обручку, це означає, що ви боїтеся аудиторії, не впевнені в собі та підсвідомо прагнете втекти звідси. До того ж ваше неперервне ходіння відволікає слухачів від теми виступу. Тож візьміть себе в руки й припиніть метушливу біганину, а також контролюйте всі інші несвідомі дії. Звичайно, сховатися за кафедрою й висунутися звідти лише в кінці дійства — теж не вихід. Станьте так, щоб вас було добре всім видно, або сядьте — усе залежить від того, які у вас відносини з аудиторією. І час від часу переміщуйтеся, але усвідомлено: кожна зміна позиції має позначати закінчення якоїсь частини вашої доповіді та початок нової. Завдяки цьому слухачам буде легше зорієнтуватися в тому, про що ви розповідаєте.
Використані джерела
- Джозеф Маккормак. Короче. Меньше слов — больше смысла. Москва: Изд-во «Манн, Иванов и Фербер», 2014. 220 с.
- Стернин И. Рецепт удачного выступления: приемы захвата и удержания внимания аудитории. URL: http://www.elitarium.ru/publichnoe-vystuplenievnimanie-priemyustnaja-rech-oratorskoe-iskusstvo/ (дата звернення: 20.04.2018).
- Ильина Н. 10 вещей, которых стоит избегать во время публичных выступлений. URL: https://bbf.ru/magazine/2/5836/ (дата звернення: 20.04.2018).