У вихованні дитини дуже багато важливих моментів, яких у жодному разі не можна пропустити, але дорослому часто не вистачає на це часу й бажання. Відомо, що формування здорової особистості дитини залежить від гармонійного розвитку. Ми часто замислюємось, хто і як має розказувати дитині про сексуальні стосунки, тож вирішили краще розібратись і зрозуміти важливість цього питання разом із Наталією Пашко — психологом Міського центру дитини, травмапедагогом, екс-пертом-консультантом по роботі з дітьми, які пережили насильство.
? Чи важливо «втручатись» (впливати) у психосексуальний розвиток дитини? Якщо так, то хто та чому має це робити?
Насамперед важливо означити, що це не «втручання» (вплив), а саме супровід психосексуального розвитку. Оскільки психосексуальний розвиток починається від народження дитини, і вже коли настає момент сепарації (близько 3 років) і в дитини з’являється інтерес до власного тіла, з’являються питання різності між дівчатами та хлопцями, тоді виникає необхідність надати дитині (релевантно до її віку) відповіді на запитання, які найбільше цікавлять її в такі миті. Тобто супроводження психосексуального розвитку відбувається шляхом інформування дитини. Супроводжувати повинні саме батьки, які є найбільш релевантними для дитини.
Важливо стежити за віковими потребами й запитаннями дитини
? Чому діти соромляться говорити з дорослими на тему сексу та чи погано це?
Скоріше, діти не так соромляться, як спостерігають за реакцією дорослого, коли ставлять запитання на інтимні теми. Важливо розуміти, що для дітей пізнання свого тіла й тема сексуальних стосунків є нормою розвитку, так само як інші нові теми. Якщо діти чогось не знають — питають дорослого, який може надати відповідь. І тут вони саме й починають спостерігати за реакцією дорослого. Якщо він червоніє, соромиться, то дитина зчитує цю реакцію та фіксує, що ця тема соромлива і про неї говорити не прийнятно.
Але буває й інша ситуація, коли дорослий починає соромити дитину, особливо в момент активної фази дослідження власного тіла, коли в дитини ще немає сформованого сорому. Батьки починають казати: «Забери руки», «Так соромно робити», тобто передають цей сором дітям, а діти його приймають і наслідують.
? Як психолог може допомогти дитині у психосексуальному розвитку?
Передовсім психолог має підказати батькам, як говорити з дітьми на цю тему. Найкращим є варіант, коли саме батьки, найближчі до дитини, можуть поговорити на цю тему. Дитина перебуває в полі зору саме батьків, а не психолога. Є періоди, коли вона отримує інформацію, порівнює її, аналізує і в неї можуть раптово виникати запитання. Добре, коли саме ті люди, які постійно перебувають поруч і думка яких для дитини найбільш значуща та авторитетна, можуть на них
відповісти.
Треба розуміти, що це тема, яка може зблизити батьків і дітей. Отже, необхідно, щоб насамперед батьки звертались до психолога за рекомендаціями, як і що говорити дитині. Буває, що дитина сама приходить до психолога, якщо вона його раніше відвідувала. Тоді слід звернути увагу на характер запитання й вік дитини. Це саме ті два критерії, які треба враховувати, коли психолог або батьки надають інформацію дітям.
? Які існують ризики раннього вступу в статеві стосунки?
Тут потрібно розуміти, якою інформацією дитина володіє. Сам термін «ранній вступ» вказує на те, що дитина не готова, тому що це той досвід, який набувають у період дорослішання. Статеві стосунки це також уміння брати на себе відповідальність за власні вчинки. Це розуміння наслідків і вміння захищати себе, знати про контрацепцію; розуміння, чи це власний вибір, чи імпульс, чи навіювання з боку однолітків. Передусім, ранній вступ тягне за собою ряд ризиків, як-от рання вагітність, захворювання, що передаються статевим шляхом.
Окрім того, йдеться про психологічну неготовність, тобто підліток може бути готовим до статевих стосунків фізіологічно, але не психологічно. Звідси ризик фіксації на негативному досвіді, запізніле розуміння, що «я цього насправді не хотів і не зрозумів до кінця, що відбулося». Усе це може заважати сексуальним стосункам у майбутньому.
У нашому суспільстві все ще не визнають, що сексуальне насильство може стосуватися дитини будь-якого віку та статі
? Чому важливо говорити з дітьми про особистісний простір?
Це передусім питання безпеки. Треба розуміти, що є межі спілкування (умовні, невидимі), а є тілесні, які можна відчути.
Знати власні межі — не лише тіла — це вміння постояти за себе; сказати «Ні», що є базовою навичкою безпечної поведінки; уміння захиститися, якщо порушують межі. Адже це боляче. Розмова про те, як оцінити ситуацію, коли дитини торкаються проти її волі, розмова про границі тіла допоможе їй постояти за себе і знати, до кого звернутися, якщо виникне неприємна ситуація.
? Чи повен учитель говорити з дітьми про секс? Якщо так, то чому?
Під час читання курсу біології вже говорять про будову тіла людини, будову статевих органів, і тут, на жаль, існує певна прогалина в навчальному процесі. Так, бесідують про наслідки статевих стосунків, про захворювання, про запліднення, про гігієну, але не розповідають про усвідомлене розуміння сексуальних стосунків, про відповідальність, про критерії готовності до вступу в статеві стосунки.
Основний акцент — саме на фізіологічному дорослішанні без урахування психологічного компоненту. Для учителів основний спосіб профілактики — це залякування. Але з підлітками це працює у зворотному напрямку: вони зацікавлюються у процесі, тож коли замість розгорнутої та зрозумілої відповіді отримують залякування, то, опинившись за шкільним подвір’ям, де інформація носить сумнівний характер, таки знаходять необхідну відповідь і, не зважаючи на рівень її достовірності, починають експериментувати.
Підлілтки йдуть на ризик, щоб перевірити або спростувати інформацію, яку їм подали в навчальному просторі. Це призводить до викривленого розуміння статевих стосунків як однієї зі сфер життя людини. А вчителі часто не готові відповідати на інтимні запитання.
Учителі не готові відповідати на інтимні запитання
? Як вчитель може вплинути на дітей, щоб допомогти зрозуміти особливості та характер статевих стосунків?
Говорити про статеві стосунки не в контексті механічної та природної дії, а наголошуючи на критеріях готовності до таких стосунків та їх компонентах. Вчитель має ставити запитання, аби діти обдумували, відповідали, намагалися сформувати власне розуміння, що таке готовність до сексуальних стосунків і тренування уміння говорити «Ні».
Педагог може розказати, до кого підлітку звернутись по допомогу; проінформувати про сексуальне насильство, його ознаки, над ким воно може здійснюватись; ознайомити з правами дитини у випадку насильства; розповісти, які структури захищають жертв злочинів сексуального характеру. Добре, коли обізнані батьки і можуть поговорити з дітьми. Нині є тренінги, секс-педагоги, які професійно та коректно висвітлюють цю тему. Учитель може запросити таких сеціалістів. Але тут слід співпрацювати й погоджувати все з батьками. Адже дитина ставитиме запитання, і батьки мають знати, про що був тренінг, про що говорили та як подавали інформацію.
? У чому основна проблема статевих злочинів проти дітей?
Проблема в тому, що не так часто акцентують цілісність сексуального аспекту виховання дітей, який також охоплює поняття «насильство», як із боку батьків, так і з боку педагогів. Адже психосексуальний та сексуальний розвиток — це знання власного тіла і його кордонів, статевих органів, особиста гігієна; уміння говорити «Ні», уміння поводитися в разі порушення тілесних меж; поінформованість, до кого необхідно звернутись і як діяти.
Для мене особисто — це базові навички безпечної поведінки. Але, на жаль, існує певна ілюзія. Частина дорослих вважає, що якщо не говорити про це, то з дітьми нічого не станеться. Наприклад, якщо діти не досліджуватимуть своє тіло, в них не буде сексуального інтересу. Насправді все навпаки — йдеться про певну потребу віку. Дуже важливо зазначити, що замовчування цієї теми ризиковане. Адже дорослий не завжди поблизу, і дитина має знати, як діяти наодинці із загрозою.
? Чи припускаються батьки серйозної помилки, коли кажуть дитині: «Дорослий завжди правий…»?
Такі слова посилюють позицію дорослого порівняно з позицією дитини. Це підкріплює розуміння, що слова дитини неважливі: «Я тебе не помічаю як окрему особистість зі своєю думкою». Якщо дитину постійно відсувають на другий план, вона перестає говорити, а насильство якраз і любить тишу.
У нашому суспільстві все ще не визнають, що сексуальне насильство може стосуватися дитини будь-якого віку та статі. Мало хто заявляє про таке офіційно, хоча випадків вистачає. Розуміння меж дитини, психосексуального розвитку, права, голосу дитини — за такі речі у нас усе ще доводиться боротися. Я все ще чую формулювання: «Це моя дитина, що хочу, те й роблю». Так не має бути.
Для учителя основний спосіб профілактики — залякування
? Коли батькам треба починати говорити з дітьми про особливості психосексуального розвитку?
Дорослий має називати все своїми іменами та привчати дитину захищати межі власного тіла з народження. З чотирьох років можна привчати дитину самостійно доглядати свої статеві органи, тобто пояснити, що дорослий не має торкатися статевих органів дитини, що перш ніж зайти до дитини у ванну кімнату, треба запитати дозволу, постукати і лише за згодою зайти.
Важливо стежити за віковими потребами й запитаннями дитини. Отже, першим етапом психосексуального супроводу батьків є не розмова, а саме привчання дитини до захисту інтимності та поваги до інтимного простору.