Газета “Дитячий садок. Управління” №5, 2019

Між берегами часу

«— А как зовут твоего отца?
— Батько.
— Знаю, что батько. Зовут как?!
Ну, що ви скажете? Ми глянули з батьком один на одного і зразу догадались, що діло наше програне. Проте в батька була ще, певно, якась крихітка надії.
— Ну, скажи, синку, як мене звуть. Кажи-бо, не бійся, ну!
Я одчайдушно закрутив головою і так круто одвернувсь, що трохи не впав, коли б не вдержався рукою за батькові штани. Якась нудьга підступила мені до горла. І так мені стало погано, погано.
— Ну, кажи-бо, не крутись. Чого мовчиш, ну? — батько хотів підказати мені своє ім’я, та, видно, теж посоромивсь.
— Не скаже, звиняйте, малий ще. Соромиться.
— Не развитой! — промовив нерозумний учитель.
Ми з батьком пішли геть. Було се в далекі старі часи, коли ми не мали ще здорового розуму. Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин, і всі наші пригоди і вчинки течуть, як вода, між берегами часу».
Так колись вступав і не вступив у перший клас Олександр Довженко — український письменник, всесвітньовідомий кінодраматург і кінорежисер. Нині існують премія Довженка, музей Довженка, вулиці Довженка принаймні в трьох містах. І ще, до речі, школа імені Довженка. Що тут додати? Прикра пригода Олександра Довженка пройшла, минула, а його ім’я і досі згадують шанобливо.

З повагою — редактор
Олександр ПОДОЛЯК