Газета “Дитячий садок” №5, 2019

Мікромегас, прибулець із системи зірки Сіріус, був велетнем заввишки 40 тисяч метрів. Його товариш з планети Сатурн мав 2 000 метрів зросту. Обидва мали десятки різних чуттів, жили тисячі років і могли подорожувати в Космосі так само легко, як ми гуляємо в парку. Прибувши на Землю, ці двоє насилу помітили присутність людей. Мікромегасу довелося тримати морський корабель на кінчику нігтя й розглядати пасажирів крізь лінзу. Прибульців здивувала освіченість крихітних створінь. Аж одне з них повідомило прибульцям, що, мовляв, усі таємниці буття йому відомі з праць Фоми Аквінського і що цілий Всесвіт створено заради людей. Промова так розсмішила Мікромегаса, що той мимохіть впустив корабель собі в кишеню. Це короткий зміст філософської повісті Вольтера «Мікромегас». У XVIII ст. такий погляд на світ не
був типовим. Тепер ми на такий погляд приречені. Ми маємо фотографії Землі з неба, з орбіти і навіть з відстані шести мільярдів кілометрів. Ми, напевне, знаємо, що ані Сонце, ані Земля не перебувають у центрі Всесвіту, що наш спільний дім — це «бліда блакитна цятка» у Сонячній Системі, що на околиці однієї з незліченних галактик.

Це все могло б бути приводом для цинізму. Мовляв, яка різниця, як ми живемо! Однаково ніщо немає значення в масштабах Космосу… Проте космічний погляд може привести й до інших, набагато корисніших висновків:
1. Наш дім — крихітна цятка, отже, мусимо берегти те, що маємо.
2. Ми, земляни, ближчі одне до одного, ніж нам часом здається. Отже, мусимо шукати порозуміння.
3. Ми можемо пізнавати світ ще сотні й тисячі років, і все одно існуватимуть бентежні загадки, що чекають на розгадку.