Газета “Дитячий садок. Фантазії вихователя” №10, 2019

Щоб пішов дощ, треба зарізати чорну вівцю й постукати в бубон. Абсурд! Але за цим абсурдом стоїть дещо послідовне та раціональне. Вівця чорна й кудлата, як дощова хмара. Бубон гримить, як грім. І нарешті, щоразу після вбивства вівці і стукання в бубон дощ рано чи пізно йшов (бо куди він подінеться?). Мислення наших далеких пращурів не було цілком незв’язним і безладним. Воно ґрунтувалося на висновках і спостереженнях. От тільки висновки і спостереження спиралися на хибні закони, наприклад такі: усі схожі предмети і явища пов’язані між собою; усі предмети, що були колись поєднані, зберігають зв’язок назавжди; якщо події А і Б відбуваються водночас, то вони пов’язані; якщо подія А передувала події Б, то подія Б є наслідком події А.

Дитяче мислення, не підкріплене «дорослою» логікою, ніби повертається в дитинство самого людства. Корній Чуковський описав такий випадок. У дачному селищі, увечері, коли захід сонця був яскраво-червоний, застрелили собаку, що захворів на сказ. Про це дізналася маленька дівчинка. Наступного разу, побачивши такий самий яскраво-червоний захід сонця, вона сказала: «Мабуть, десь убили собаку».

Дітей не треба змушувати досліджувати світ. Майже всі діти — природжені пристрасні дослідники. Але дослідження, не підкріплене законами логіки, може завести в глухий кут, привести до забобонів і помилок. Отже, завдання дорослих — дозволяти дітям вивчати все, що їх оточує, і непомітно спрямовувати їхні висновки.