Газета “Дитячий садок” №21, 2019

У квітні 1937 року авіація завдала нищівного удару по іспанському місту Герніка. Герніку поливали кулеметним вогнем, засипа́ли бомбами, палили займистими сумішами. Так гітлерівці підтримали повстання військових на чолі з Франсіско Франко. У Герніці не було системи протиповітряної оборони, бомбосховищ і навіть пожежної частини. Там було чотири тисячі мирних жителів. Атака забрала із 900 життів. Вражений небувалою доти трагедією, Пабло Пікассо написав картину «Герніка» — величезну (349 × 776 см), чорно-біло-сіру, схожу на кошмарне сновидіння. 1940 року Пікассо опинився в окупованому Парижі. На столі митця була листівка з репродукцією «Герніки», коли до нього завітали гестапівці.
— Це ви зробили? — запитав один із них, указуючи на листівку.
— Ні, це зробили ви! — сказав художник.

Франсіско Гойя теж писав картини про жахіття війни. Але він народився на 135 роки раніше, ніж Пікассо. На його полотнах відлунювала зовсім інша війна. Він не зміг би написати «Герніку» 1808 року. А Пікассо після весни 1937 року не зміг би писати так, як Гойя. Пікассо не писав «Герніку» сам. Разом із ним її писала історія. Мистецтво змінюється безповоротно разом зі світом. Сучасний художник не може писати як да Вінчі, тому що він не живе у Флоренції XV століття. Роботи великих майстрів можна і треба розглядати, коментувати, обожнювати нині, але писати в тій же манері тепер було би безглуздо.

Мистецтво змінюється разом зі світом. І, щоб краще зрозуміти сучасний світ, треба принаймні спробувати зрозуміти й сучасне мистецтво теж.