Психологи про вихід на роботу після відпустки
Кожен із нас по-різному налаштовується на початок роботи. Дехто втомлюється від затяжного відпочинку і прагне якнайшвидше розпочати роботу, для когось період адаптації до роботи триває тижнями, протягом яких ми буквально примушуємо свій організм почати працювати. Психологи мають кілька порад, як «безболісно» «переключити» себе з режиму відпочинку на робочий режим та розпочати роботу із задоволенням. «Школа» поспілкувалася на цю тему з Майєю Зайченко — психологом-методистом вищої категорії, методистом Пирятинського центру практичної психології і соціальної роботи.
— Як викладачам та учням налаштуватися на роботу або навчання після тривалої літньої відпустки?
Педагогам
— Де і ким би людина не працювала, їй необхідний певний час для адаптації до ритму робочого процесу. Педагоги не є винятком. Щоб полегшити і пришвидшити процес адаптації, бажано перед виходом на роботу почитати фахову періодику. Обов’язково знайдеться ідея, яку захочеться якомога швидше почати впроваджувати в життя, і тоді ви з нетерпінням чекатимете першого робочого дня. Звечора, напередодні виходу на роботу, слід створити позитивний імпульс і лягати спати з думкою, що ви скучили за роботою, колегами, і вже завтра зранку готові до виконання функціональних обов’язків і втілення нових задумів. Прийшовши на роботу, фіксуйте всі позитивні моменти, які дарують вам гарний настрій. Не плануйте серйозні зустрічі і великий обсяг роботи на перший день, краще присвятіть певний час спілкуванню з колегами, обміну думками щодо планів на навчальний рік або просто поговоріть із ними не на професійні теми.
Учням
Учням набагато важче адаптуватися після канікул до навчання, хоча вони і з нетерпінням чекають 1-го вересня. Їхня основна мотивація — зустріч і спілкування з друзями, обмін подіями, які вони пережили протягом канікул. Саме тому серпень викликає в учнів змішані почуття. З одного боку, скучили за школою, а з іншого — усвідомлення необхідності в серйозному підході до навчання. Тому школярам дуже важливо морально готуватися до навчального року. Важливе їхнє внутрішнє налаштування і поступовий перехід до менш інтенсивно-розважального ритму. Саме час подумати про створення комфортних умов для навчання і прибрати в кімнаті. Добре було б пройтися по магазинах у пошуках щоденника, зошитів, ручок тощо.
Щоб не сідати з 1-го вересня за парти в напівсонному стані, варто протягом серпня поступово переходити з «літнього» режиму на «шкільний», тобто раніше лягати і раніше вставати (хоча б на півгодини для початку). Крім того, необхідно «тренувати» свій мозок до сприйняття і засвоєння шквалу знань. Спробуйте почитати або переглядати щодня хоча б по одній пізнавальній програмі з теми, яка цікавить вас найбільше. Можна провести певний час у пошуках цікавої інформації в Інтернеті (щоб було чим здивувати друзів).
Отже, найголовніше — не «страждати» і не казати собі: «Ой, як не хочеться йти в школу (на роботу, вчитися)». Хай вашим девізом стане позитивне твердження: «Я йду до школи з бажанням, задоволенням, цікавістю». Не варто поспішати, ставити собі відразу всеосяжні завдання, у перші ж дні планувати забагато справ. Дайте своїй психіці трохи часу для адаптації.
— Розкажіть, які психофізичні ознаки готовності дитини до навчання в школі і у якому випадку слід почекати з відправленням дитини до школи?
— Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій як серед науковців, так і серед широкого кола громадськості.
1-й клас — один із найбільш істотних і критичних періодів у житті дітей. Вступ дитини до школи призводить до виникнення емоційно-стресових ситуацій: змінюється звичний для маляти стереотип поведінки, виникає психоемоційне навантаження. На дитину впливає комплекс нових чинників: класний колектив, особистість учителя, зміна режиму дня, незвично тривале обмеження рухової активності і, звичайно, поява нових, не завжди привабливих обов’язків.
Організм дитини пристосовується до цих чинників, мобілізуючи власну систему.
Є різні підходи і різні погляди на готовність дитини до школи. Але всі вони в кінцевому підсумку сходяться на тому, що основними критеріями психологічної готовості дитини до школи є:
- фізична готовність;
- інтелектуальна готовність (не обов’язково вміти читати і рахувати; найголовніше — допитливість, уміння прийняти навчальне завдання і виконувати його відповідно до вимог дорослого);
- мотиваційна готовність (бажання ходити в школу, навчатися);
- соціальна готовість (розуміння соціальної ролі вчителя, що відрізняється від функцій вихователя, та розуміння своєї соціальної ролі учня — основне не гра, а навчання);
- особистісний розвиток (адекватність самооцінки і вміння об’єктивно оцінювати вчинки оточуючих оточення, володіння нормами поведінки).
На мою думку, з усього сказаного найвагоміший аргумент — це наявність мотиваційної готовності. Якщо в дитини не сформовані бажання вчитися, потяг до нових знань, то все інше втрачає сенс.
— Чи впливає місце навчання (розташування парти — перші ряди або останні) на успішність учнів?
— Якщо в дитини все гаразд із слухом і зором, то місце навчання суттєво не впливає на успішність учня. Інша річ, що парта має відповідати певним санітарно-гігієнічним вимогам, зокрема її розмір має відповідати зросту дитини. Учитель протягом навчального року повинен кілька разів пересаджувати учня з ряду в ряд (з лівого в середній, правий і навпаки).
— Чи асоціюють, на Вашу думку, молодші школярі перебування в групі продовженого дня з продовженням навчання (тобто як збільшення навчального навантаження на школяра?). Чи, з погляду психології, для дитини, яка щойно пішла до школи (тим паче не відвідувала дитячий садок), це не буде стресом — так багато часу проводити в школі?
— Усе залежить від педагогічної майстерності вихователя групи про- довженого дня. Адже режим групи передбачає час не лише на навчання, а й на дозвілля (рухливі та настільні ігри, читання та слухання оповідань, казок, дитина самостійно може вибрати для себе вид діяльності у вільний від виконання домашніх завдань час (у межах дозволеного)).
Ураховуючи те, що в 1-му класі домашні завдання не практикуються, то діти поступово надалі адаптуються до перебування в групах продовже- ного дня.
— Яке Ваше ставлення до знач– ного навантаження школяра, коли дитина, крім школи, відвідує ще кілька гуртків?
— Якщо розуміти запитання буквально («значне навантаження»), то негативне. Я розумію бажання батьків усебічно розвивати дитину, але в доборі гуртків треба бути досить обережними. Дитина повинна ходити на гуртки не тому, що зму- шують батьки, а за покликом душі, внутрішнім бажанням відповідно до власних інтересів і здібностей.
Тоді дитина не вважатиме відвідування гуртка додатковим навантаженням. Для неї це буде приємне проведення вільного від навчання часу. Якщо ж гурток вибирають батьки на власний розсуд, без урахування потреб дитини, тоді це буде «каторга», зрештою, дитина категорично відмовиться його відвідувати.
Навіть якщо дитині подобається займатися різними справами і вона із задоволенням відвідує гуртки, батьки повинні дбати про збереження фізичного здоров’я дитини і стежити, щоб навантаження жодним чином не стало причиною погіршення стану здоров’я.
— Як батькам правильно стимулювати дитину до навчання і своїми діями не спровокувати в неї «синдром відмінника» у майбутньому?
— Нерідко ми чуємо: «У мене дитина — відмінник навчання». І очі батьків сяють щастям. А чи так само щасливо почувають себе відмінники?
Стати відмінником можна, якщо є природні здібності і навчання дається легко. Якщо ж є лише палке бажання батьків бачити свою дитину в лавах найрозумніших, то це може спровокувати розвиток у неї такої психологічної недуги, як синдром чи «комплекс відмінника».
Такі «відмінники» вимушені зубрити предмети, щоб отримати високі бали від учителя і похвалу від батьків, виправдати їхні очікування.
Усе це шкідливо позначається не лише на особистості школяра, а й у майбутньому на дорослій людині.
Такі люди старанні й мають певну кількість знань, але не завжди вміють застосовувати їх на практиці, не здатні до критичного аналізу, живуть, переймаючись тим, що скажуть інші.
Людина з комплексом відмінника стає занадто обачною, боїться ризикувати і припускатися помилок, сприймаючи їх не як досвід для розвитку, а як оцінювання своєї особистості.
— Як же стимулювати дитину до навчання і не нагородити її комплексом відмінника?
— Це кропітка робота з перших років життя дитини.
По‑перше, насамперед у дитини потрібно в ігровій формі розвивати допитливість, пізнавальну активність. Недопустимо залишати без відповіді жодне запитання. Не бійтеся показати, що ви чогось не знаєте. Пошукайте разом із дитиною відповідь на її запитання. Надалі їй буде цікаво самостійно пізнавати щось нове, використовуючи матеріали словників, енциклопедій, Інтернету.
По‑друге, за успіхи в будь-якій справі дитину треба хвалити, алcеomбез надмірних емоцій, привчати її радіти за успіхи товаришів, а не ставитися до них ревниво.
Дуже важливо виробляти в дітей навички адекватної самооцінки, помічати свої плюси й мінуси, прагнути стати кращим за внутрішньою мотивацією, а не тому, що цього хочуть інші.
Щодо цього доречно згадати, що Ісаак Ньютон у школі був слабким учнем і найважче йому давалися математика та фізика. І лише коли його побив один із хлопчиків у класі, він вирішив перемогти його, перевершивши в навчанні.
Ну, а якщо сталося так, що комплекс відмінника вже засів у голові дитини (не без допомоги дорослих), то це питання вже для обговорення і роботи в кабінеті психотерапевта-психоаналітика.
— Що робити вчителю, якщо першокласник постійно відволікається на уроках, розмовляє і не зосереджується на навчанні? Про ще це свідчить (з погляду розвитку дитини)?
Зазвичай першокласники рідко відволікаються на уроках. Методика викладання в початковій школі передбачає безліч форм і методів роботи з дітьми, які дають можливість постійно підтримувати інтерес до теми уроку.
Але в будь-якому правилі є винятки. Небажання дитини слухати вчителя, постійне відволікання, розмови, порушення дисципліни — усе це називається «поганою поведінкою», її причини можуть бути в психоло- гічній площині.
Одні й ті самі прояви поганої поведінки можуть мати різні причини: недостатність уваги, мимовільна педагогічна помилка стосовно дитини, низький рівень адаптації до навчання в школі, початок зародження комплексу «невдахи».
Усе це досить індивідуально, на допомогу вчителю в школах є шкільні психологи та соціальні педагоги, які володіють знаннями, як установити причини і подолати їх наслідки.
— Як першокласнику або учню будь-якого класу, який змінив школу, адаптуватися у класі?
— Процес адаптації в новому класі інколи відбувається з певними ускладненнями, тому не можна залишати нового учня наодинці зі своїми переживаннями, проте і не докучати йому.
На допомогу повинні прийти однокласники, батьки на чолі з класним керівником (класоводом), учителями-предметниками.
Учитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим однокласником, щоб вони мали змогу розповісти про свій клас, школу чи місто. У свою чергу, новий учень також зможе розповісти про себе, клас, у якому навчався, традиції школи.
— Як учителю, який набрав новий клас, швидше «подружитися» з дітьми? Можливо, Ви запропо нуєте якісь ігри, вправи?
Зазвичай у вчителів майже не виникає проблем у здруженні класу. Але інколи буває такий добір учнів, що час згуртування класу розтягується на тривалий період. Тут доречно заручитися підтримкою шкільного психолога, соціального педагога, батьків.
Можна порадити ігри, вправи на згуртованість. Але одна й та сама гра в одному колективі може спрацювати, а в іншому — нашкодити.
Треба виробити індивідуальний підхід до кожного класу. Тому моя порада — співпрацювати зі шкільною психологічною служби службою, яка вивчить колектив і складе тренінгову програму, спрямовану на згуртування конкретного класу.
— Як поводити себе вчителю, якщо в його класі з’явилися діти із зони АТО? Чи потрібно приділяти їм більше уваги, поособливому до них ставитися?
— Діти із зони АТО — це особливі діти. Це діти, які знають про війну не з інформації по телебаченню чи від знайомих, вони особисто бачили і чули вибухи, зруйновані будинки, дехто з них переживає біль втрати родичів, друзів, знайомих.
Щоб такі діти почували себе комфортно, необхідно працювати з усім класом, пояснювати дітям, що відбувається, ретельно добира- ючи слова. Подана інформація має бути зрозумілою, доступною певній віковій категорії.
Добре, коли в школі є працівники психологічної служби, які відповідно до рекомендацій Міністерства освіти і науки України повинні проводити необхідні заходи щодо полегшення адаптації класу до дітей із зони АТО, а також цих дітей до нового шкільного колективу.
Варто, щоб усі діти в класі знали про те, що у якоїсь дитини є загиблі родичі, потрібно тактовно обговорювати це питання. Якщо втрати в класі обговорюються, то це дає можливість навчитися дітям висловлювати співчуття, формує почуття емпатії.
Чи потрібно приділяти їм більше уваги, по-особливому до них ставитися? І так, і ні. Це досить індивідуально. У кожного є власний досвід реагування на психотравматичну подію.
Але у всякому разі такі діти повинні відчувати ненав’язливу підтримку, те, що навколо них атмосфера безпеки і люди, які завжди готові прийти на допомогу. Багато дітей не звикли розповідати дорослим, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини.
Поговоріть із дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували страх, гнів, тривогу, безпорадність і що ці почуття — це нормальна реакція на ненормальну ситуацію.
Учитель повинен уміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина перебуває у стадії глибокого переживання травми.
Варто пам’ятати, що деяким дітям із різних причин не вдається упоратися з наслідками травми самостійно, тому вони потребують професійної допомоги (психолога, невропатолога чи психіатра).
Майя ЗАЙЧЕНКО,
психолог‑методист вищої категорії, методист Пирятинського центру практичної психології і соціальної роботи
журнал «Школа»
8
Такі «відмінники» вимушені зубрити предмети, щоб отримати високі бали від учителя і похвалу від батьків, виправдати їхні очікування.
Усе це шкідливо позначається не ли- ше на особистості школяра, а й у май- бутньому на дорослій людині.
Такі люди старанні й мають певну кількість знань, але не завжди вмі- ють застосовувати їх на практиці, не здатні до критичного аналізу, живуть, переймаючись тим, що ска- жуть інші.
Людина з комплексом відмінника стає занадто обачною, боїться ризикувати і припускатися поми- лок, сприймаючи їх не як досвід для розвитку, а як оцінювання своєї особистості.
— Як же стимулювати дитину до навчання і не нагородити її комплексом відмінника?
— Це копітка робота з перших років життя дитини. По‑перше, насамперед у дитини потрібно в ігровій формі розвивати допитливість, пізнавальну активність. Недопустимо залишати без відповіді жодне запитання.
Не бійтеся показати, що ви чогось не знаєте. Пошукайте разом із дити- ною відповідь на її запитання. Надалі їй буде цікаво самостійно пізнавати щось нове, використовуючи ма- теріали словників, енциклопедій, Інтернету.
По‑друге, за успіхи в будьs-яaкsіtйroy . справі дитину треба хвалити, алcеomбез надмірних емоцій, привчати її радіти
за успіхи товаришів, а не ставитися до них ревниво.
Дуже важливо виробляти в дітей навички адекватної самооцінки, помічати свої плюси й мінуси, праг- нути стати кращим за внутрішньою мотивацією, а не тому, що цього хочуть інші.
Щодо цього доречно згадати, що Іс- аак Ньютон у школі був слабким учнем і найважче йому давалися математика та фізика. І лише коли його побив один із хлопчиків у класі, він вирішив перемогти його, пере- вершивши в навчанні.
Ну, а якщо сталося так, що комплекс відмінника вже засів у голові дити- ни (не без допомоги дорослих), то це питання вже для обговорення і роботи в кабінеті психотерапе- вта-психоаналітика.
— Що робити вчителю, якщо першокласник постійно відво– лікається на уроках, розмовляє і не зосереджується на навчанні? Про ще це свідчить (з погляду розвитку дитини)?
- Зазвичай першокласники рідко відволікаються на уроках. Методи- ка викладання в початковій школі
7