Вікторина


Наталя Лемешенко, учитель української мови та літератури СШ №63, м.Маріуполь, Донецька обл.

Дмитро Білоус

 

  1. Коли і де народився Дмитро Білоус?

Відповідь: Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 р. в с. Курманах, на межі Полтавщини і Слобожанщини, тепер це Сумська область.

  1. Що пише поет про свою родину?

Відповідь: “Сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, – пише поет, – про якого в пісні співається: тільки він та вона, та старий та стара, та дві Христі в намисті, да дві ляльки в колисці”, коли старші вже парубкували і дівували…

Батько наш закінчив лише три класи церковно-парафіяльної школи, але здобув юридичну освіту самотужки. Був волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Багато читав, співав у церковному хорі. Писав п’єси, оповідання, сто разів зіграв роль виборного в “Наталці Полтавці” на сільській сцені…

Старший брат Олекса кінчив інститут народної освіти в Харкові. Був членом письменницької організації “Плуг”. Друкувався в газетах і журналах. Коли я, тринадцятилітній хлопчак після виснаження голодом 33-го захворів ще й на тиф, то в маренні повторював рядки його вірша: “В трамвай забігло сонце, сипнуло жменю ласки”. Не знав тоді, що наступної весни й мені сонце “сипне жменю ласки”: Олекса працював викладачем у Харківській дитячій трудовій комуні, душею якої був Антон Семенович Макаренко, і, домовившись із ним, влаштував мене в цій комуні. Тут разом з колишніми безпритульними я вчився і працював на заводі…

  1. Де і з ким навчався майбутній поет?

Відповідь: з 1938 по 1941 р. Дмитро Білоус навчається в Харківському університеті. Його одногрупниками були геніальні наші прозаїки Олесь Гончар та Григорій Тютюнник.

  1. Де воював Д. Білоус у роки Великої Вітчизняної війни?

Відповідь: коли почалася війна, Дмитро Григорович був у складі студентського батальйону на Південно-Західному фронті. Після тяжкого поранення працював на радіостанції, яка вела мовлення для партизанів України. Перед мікрофоном часто виступали Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко. Після десятирічного заслання уславлену “Зенітку” приніс Остап Вишня. Петро Панч і Остап Вишня були літературними вчителями поета. Саме вони радили молодому сатирику по кілька разів переробляти твори, і це привчило Дмитра Білоуса до пошуків влучного слова.

  1. Що таке епіграма? Де друкувалися політичні епіграми Д. Білоуса?

Відповідь: політичні епіграми друкувалися тоді і в журналі “Перець”. З малюнками художників В. Литвиненка та К. Агніна окремі з них закидалися як листівки з літаків у тил ворога.

  1. Де працював Д. Білоус після закінчення Київського державного університету ім. Т. Шевченка?

Відповідь: по війні Дмитро Білоус поновив навчання в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, після закінчення якого молодому поетові довелося працювати в різних журналах, таких, як “Перець”, “Вітчизна”, “Дніпро”.

Іще судилося Дмитрові Білоусу попрацювати на літературно-педагогічній ниві – керувати поетичною студією при видавництві “Молодь”, серйозно поглиблювати свої знання з теорії літератури.

  1. Які книжки про українську мову, про нашу рідну калинову і барвінкову написав Д. Білоус?

Відповідь: у поета виникла думка написати книжку віршів про українську мову в сузір’ї інших мов. Більше двох років Д. Білоус вів мовні передачі по радіо “Слово про слово”. Пізніше почав писати вірші про мову. Так підійшов поет до своїх двох книжок, які називають у його творчості головними. Це книжки про нашу рідну калинову і барвінкову мову.

Щоб написати такі поетичні книжки, як “Диво калинове” і “Чари барвінкові”, автор повинен глибоко знати характер свого народу, його історію, культуру, побут, мову, педагогіку, тобто в одній особі треба бути і поетом, і вченим-мовознавцем, народознавцем, фольклористом, істориком, філософом, педагогом.

  1. Як пояснює назву своїх двох книжок Дмитро Білоус?

Відповідь: назви своїх двох книжок автор так пояснює: “Диво калинове”. Чому диво? Тому, що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. “Чари барвінкові”. Чому чари? Тому, що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії.

Хай же калина й барвінок квітнуть і в твоїй душі, дорогий читачу!”.

  1. З яких поезій Д. Білоуса ці рядки:
  • Над назвою задумавсь я,

ще в юності почутою:

звідкіль таке Дніпра ім’я?

Чом зветься він Славутою?

Відповідь: “Славутні місця”.

  • Від Обухова до Ічні –

жарти, дотепи зустрічні.

Від Крсилова до Варви–

все нові квітчасті барви:

Мак, любисток і ласкавець –

не будяк і не осот –

бо найкращий мовознавець

мудрий рідний наш народ.

Відповідь: “Ще про назви”.

  • В джерелах слова – душі криниця,

а рідна мова – як чарівниця.

Звичайний приклад візьму навмисне,

краса ж така в нім, що серце стисне.

Дивися – в кличнім простім відмінку:

“Ой, не стелися зелен барвінку…”.

Відповідь: “Слова покличні– прості й величні”.

  • Скільки є в нас, любі друзі,

для звертання ніжних слів –

і до тата, й до матусі,

до бабусь і дідусів!

Відповідь: “Звертання”.

  • Слово погідне, слово наше рідне,

любим тебе ми, будем вік любить,

обрій відкрився, всім світам ти видне,

видне як сонце, як ясна блакить;

о рідне слово, хай тобі щастить!

Відповідь: “Слово наше рідне”.

  • З калиною твій переплівся шлях,

з калиною твій цвіт блакитний виник:

немов калина – дівчина в піснях,

і хлопець у піснях – немов барвінок.

Відповід: “Барвінковий цвіт”.

  1. Назвіть твори Д. Білоуса.

Відповідь: “Осколочним” (збірка гумору та сатири), “Веселі обличчя” (збірка гумору та сатири), “Вічно жива”, “Диво калинове”, “Чари барвінкові”.  Д. Білоус – укладач антології болгарської поезії українською мовою.

  1. Назвіть нагороди Д. Білоуса.

Відповідь:

  • Лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1990).
  • Лауреат премії ім. Олександра Копиленка (1989).
  • Лауреат ім. Лесі Українки (1997).
  • Лауреат премії імені Олени Пчілки (2001).
  • Орден Дружби народів (1980).
  • Орден Князя Ярослава Мудрого п’ятого ступеня (2001).
  • Орден “За мужність” третього ступеня (2002).
  • Болгарські ордени Кирила та Мефодія першого ступеня (1966), орден “Мадарський вершник” (1995).

 

 

 

 

Використані джерела

 

  1. Бурбела В. Білоус Дмитро Григорович. // Енциклопедія сучасної України. т. 2, 2003.
  2. Герасимова Г. Білоус Дмитро Григорович. // Енциклопедія історії України у 10 т., 2003.
  3. Шевченківські лауреати. 1962 – 2001. Енциклопедичний довідник. К., 2001.
  4. Письменники України. Довідник. Дніпро, 1996.