Популярною є така думка, що гендер «існує» тільки в гуманітарних науках, а в точних йому немає місця. Але насправді це не так: по–перше, необхідність упровадження гендерних підходів у всі сфери життєдіяльності суспільства закріплено у понад двадцяти світових та українських деклараціях, пактах, законах, постановах, розпорядженнях тощо. Одним із основних документів є Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року» (від 26.09.2013). По–друге, як свідчать численні дослідження в галузі психолінгвістики, мова (слово) і мислення (думка) взаємопов’язані: як наші думки впливають на те, що і як ми говоримо, так і сказане нами формує наші думки, а отже, й упливає на все наше життя.
Будь–яка мова — це окрема картина світу, що відбиває знання народу про світ, його структуру й орієнтування в ньому. Разом із засвоєнням і використанням певної мови ми закладаємо в нашій підсвідомості моделі поведінки, що потім реалізуються в реальних життєвих ситуаціях.
Що ж таке гендер і як він пов’язаний із мовою? На сучасному етапі розвитку теорії соціальної справедливості гендер визначають як самостійну, не зумовлену біологічною статтю, конструйовану культурою та суспільством характеристику людини, щось, чого люди не мають як даність, а (осмислено чи неосмислено) показують / транслюють / демонструють, взаємодіючи з різними людьми в різноманітних інституціональних ситуаціях. Біологічна стать і гендер є різними конструйованими характеристиками, які можуть поєднуватися в людині довільно, незалежно одна від одної. Серед цих інститутів, які визначають наш гендер, знаходиться й мова. Іншими словами, те, як ми поводимо себе в тій чи тій ситуації, які свої якості можемо проявляти, залежить і від того, які культурні норми та моделі поведінки були засвоєні нами, зокрема, й через мову.
Чому це важливо й чому варто звертати увагу на такі нібито суто лінгвістичні речі? У третьому розділі Класифікатора професій України «Фахівці», у пункті 32 «Фахівці в галузі біології, агрономії та медицини» понад 63 назви професій, пов’язаних із медициною та біологією, із них 47 назв є іменниками чоловічого роду та 16 назв — іменниками жіночого роду. Серед назв професій чоловічого роду є різного роду техніки (7), фельдшери (6), лаборанти (5), фахівці (4), лікарі (4), інструктори (3), асистенти (2), помічники лікаря (2), масажисти (2), технологи (2), фармацевти (2), а також гігієніст зубний, оптометрист, фотодактилоскопіст, таксидерміст, логопед, статистик медичний, провізор–інтерн, натуропат і цілитель.
Серед назв професій жіночого роду бачимо 15 різного роду медичних сестер та 1 акушерку. Вражає й назва пункту 323 «Медичні сестри та акушерки, що асистують професіоналам», із якої начебто випливає, що медичними сестрами або акушерками в нашій країні можуть працювати тільки жінки, а професіоналами своєї справи стають лише чоловіки. Також відразу згадуємо назву професії медбрат, що давно успішно використовують у мовному узусі, але досі не зафіксовано в офіційних джерелах. У випадку з розглянутими вище назвами професій, пов’язаних із медициною та біологією, маємо справу з мовним андроцентризмом. Відсутність назв жіночого роду на позначення багатьох професій висвітлюють ті лексичні лакуни, що існують наразі в українській мові.
Мовний андроцентризм — явище, коли загальний чоловічий рід застосовують на позначення і жінок, і чоловіків, навіть тоді, коли, наприклад, для більшості назв цих професій можна утворити форми обох родів.
Гендерне конструювання дійсності, коли образи жіночої та чоловічої статей зображені асиметрично, теж входить у поняття андропоцентризму. Наприклад, акушерка «жінка із середньою медичною освітою, яка має право самостійно надавати медичну допомогу під час пологів» — акушер «лікар–фахівець з акушерства».
Бачимо, що андроцентрична структура мови дійсно визначає механізм підпорядкування жінок, але водночас мовна норма не є сталою, вона змінюється й ми можемо впливати на ці зміни. Харківський мовознавець А.М. Нелюба зазначає, що «у новітньому українському жіночому словотворі активно задіяно форманти: –к(а) (половина дериватів від загальної кількості), –ин(я) (35 номенів), –иц(я) (25 номенів), –ес(а) (10 номенів), –их(а) (8 номенів), а також форманти –ш(а), –івн(а), –j(а) — разового використання. Якщо застосувати вказані засоби до назв медичних професій, отримаємо фельдшер — фельдшерка, лаборант — лаборантка, лікар — лікарка, інструктор — інструкторка, фахівець — фахівчиня, технолог — технологиня, технік — технікиня, помічник лікаря — помічниця лікаря тощо. Такий підхід отримав назву стратегія фемінізації. Звичайно, творення фемінітивів викликає деякі труднощі як внутрішньолінгвістичного характеру — не завжди можна утворити адекватний фемінітив простим додаванням суфікса, так і загального соціокультурного — часто ще використання фемінітивів навіть у розмовному мовленні є незвичним, а подекуди навіть викликає несприйняття (технік — технікеса).
Назви професій різного роду:
фельдшер — фельдшерка, лаборант — лаборантка, лікар — лікарка, інструктор — інструкторка, фахівець — фахівчиня, технолог — технологиня, технік — технікеса, помічник лікаря — помічниця лікаря.
Лінгвістки й активістки жіночих рухів у всьому світі, враховуючи особливості своїх мов, розробили рекомендації щодо поступової зміни норм. Вони передбачають також стратегію нейтралізації. У нашому випадку звичайне звернення, наприклад, адміністрації лікарні до працівників/–ниць звучало б: «Доброго ранку, шановне товариство!». Оскільки в нашому регіоні українська мова зазнає значного впливу російської, яка є менш гнучкою, і фемінітивні суфікси в ній мають негативне забарвлення (директорка), то за аналогією таке ставлення переноситься й на українські фемінітиви, які такого забарвлення не мають.
Входження в ужиток фемінітивів лише на початку свого шляху, і це становить перспективу лінгвістичних наукових досліджень. Тож використовуймо весь інструментарій, що нам надає його українська мова, та робімо наше життя справедливішим!
Використані джерела
Класифікатор професій України URL: http://www.rabota.kharkov.ua/professions/proflist.html?profcode=3241 (дата звернення: 20.04.2018)
М. Маєрчик, Л. Малес, Т. Марценюк, О.Плахотнік, О. Приходько, О. Синчак, С. Шимко. Гендер для медій. URL: http://ua.boell.org/uk/2013/12/30/gender–dlya–mediy (дата звернення: 20.04.2018)
ГІАЦ «Крона» URL: http://krona.org.ua/ (дата звернення: 20.04.2018)
Скорик М. М. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник / Скорик М. М. Київ: “К.І.С.”, 2004.
Малахова О.А. Гендер у сучасній українській лінгвістиці: джерела й перспективи / Гендерна освіта — ресурс розвитку паритетної демократії: зб. Матеріалів міжнародної науково — практичної конференції
(27 — 29 квітня 2011 р). Тернопіль, 2011. С. 366—369.
Малахова О.А. Гендерночутлива мова vs дискурсивні влади: актуальні питання гендерної лінгвістики в Україні. Гендерний журнал “Я”: Гендер. На часі. Харків: ГІАЦ «КРОНА», 2014. № 2 (36). С. 53—37. — http://krona.org.ua/zhurnal — ya.html (дата звернення: 10.05.2018)
Малахова О.А. Ми у мові і мова в нас або Мова і гендер // Гендерний журнал «Я»: Гендер і медії. Харків: ГІАЦ «КРОНА», 2012. № 3 (31). С. 24—26. — http://krona.org.ua/zhurnal — ya.html (дата звернення: 10.05.2018)
Нелюба А. М. Гендерна лінгвістика і малопродуктивні словотворчі засоби. Лінгвістика. 2011. № 1 (22).
Нелюба А. М. Інноваційні зрушення й тенденції в українському жіночому словотворі. Лінгвістика. 2011. № 2 (23).
Ірина Міньковська, менеджер із PR
і партнерства руху EdCamp в Україні.
газета “Білогія. Шкільний світ”, №10 травень 2018