Самопізнання, як вважає автор, є засобом подолання людських вад, воно спрямовує людину на розвиток природних задатків через самовдосконалення. До традиційних способів саморозвитку та самовдосконалення вчителя автор додає інноваційні, продиктовані зміною ціннісного вектора в суспільстві. Матеріали можна використати для підготовки до засідання педагогічної ради, методичних об’єднань, виступів на семінарах тощо.
Саморозвиток. Наукове підгрунтя
Мислитель німецької класичної філософії Г. В. Гегель стверджував, що все існує лише в русі, розвитку. Саме
протиріччя, на думку Гегеля, лежить в основі будь-якого руху як саморуху і є всезагальним принципом саморозвитку. Самопізнання є засобом подолання людських вад, яке спрямовує на розвиток природних задатків через самовдосконалення.
Це підтверджує видатний філософ, поет, педагог Григорій Сковорода. На його думку, людське життя необхідно спрямувати на самопізнання, що неодмінно поведе за собою саморозвиток.
Саморозвиток — внутрішній процес, визначений спосіб реагування людини на вплив середовища, усвідомлене вдосконалення себе самою людиною. У дослідженнях М. Боритка, Б. Вульфова, О. Газмана, В. Іванова, М. Сергєєва визначається, що саморозвиток майбутніх викладачів — обов’язковий складник сучасної освіти, показник суб’єктності вчителя на всіх етапах його неперервної педагогічної освіти.
На розвиток особистості, як стверджують науковці, впливають чотири фактори — спадковість, середовище, виховання й активність. Звичайно, спадковість впливає на розвиток людини, але кожна особистість доповнює закладені в ній від природи якості, реалізуючи при цьому свій потенціал шляхом саморозвитку і самовдосконалення.
Згідно з тлумаченнями філософських словників, розвиток — це незворотна, закономірна, цілеспрямована, якісна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів.
Взагалі вчені сходяться на думці, що розвиток людини — це неперервний процес, але він не обмежується лише
кількісними змінами. Порівнюючи поняття «розвиток» і «саморозвиток» можна з упевненістю сказати, що розвиток відбувається на основі досягнення цілей, поставлених іншою особою, а процес саморозвитку здійснюється відповідно до задумів і цілей самої особистості.
Підґрунтям саморозвитку є потреби людини в нових досягненнях, прагнення до успіху, до вдосконалення, активна життєва позиція, позитивне мислення, віра у свої можливості, розуміння сенсу життя. Специфіка самовиховання як фактору саморозвитку особистості полягає в тому, що серед усіх інших факторів самовиховання найбільше спирається на індивідуальні особливості особистості, її потреби та нахили. Завдяки цьому людині вдається самостійно виявити власні домінуючі задатки, які в майбутньому можуть бути визначальними у виборі життєвого шляху, забезпечувати саморозвиток фізичних, інтелектуальних та емоційно-вольових якостей.
Виникнення свідомого прагнення до саморозвитку є наслідком попереднього зовнішнього розвитку тобто впливу суспільства на особистість через суб’єктивну діяльність вихователів, батьків, викладачів тощо. Особистість, яка виступає не тільки об’єктом, а й суб’єктом становлення, орієнтується на те, щоб зовнішні педагогічні впливи породжували в ній розуміння відмінностей між досягнутим і бажаним. Так, розвиток і саморозвиток у становленні особистості утворюють єдиний процес.
Сутність підготовки фахівця полягає у формуванні в нього системи знань і якостей особистості, необхідних для виконання різних функцій професійної діяльності педагога. Варто відзначити, що проблема пошуку способів реалізації свого потенціалу на основі саморозвитку досить актуальна сьогодні.
Щоб її вирішити, необхідно створити такі педагогічні умови, які забезпечуватимуть формування в кожного вчителя потребу саморозвиватися й застосовувати свої здібності до певного виду діяльності на практиці. Костянтин Ушинський вважав неодмінним виховання у майбутніх педагогів тяжіння до самоосвіти.
Створення програми власного професійного саморозвитку є реалізацією переходу від усвідомленої потреби до реальної діяльності що призводить до самовдосконалення майбутнього вчителя і передбачає формулювання нових цілей, визначення нових способів, засобів і методів необхідних для виконання діяльності. На шляху програмування
власного саморозвитку багато залежить від вміння реалізувати життєві домагання особистості.
Створення ситуації успіху може слугувати початковим етапом професійного саморозвитку майбутнього вчителя. Цей етап — усвідомлення особистої потреби у визнанні іншим. Ситуація успіху може стати поштовхом до подальшого розвитку особистості, а особиста потреба стимулює постановку відповідної мети та методів виконання. Із соціально-психологічної точки зору успіх — поняття неоднозначне, з одного боку це оптимальне співвідношення між власними очікуваннями та результатами виконаної діяльності особистістю; з другого боку — це відчуття радості, задоволення від одержаного результату, те про що мріялось — досягнуто. Досить часто саме це відчуття стає підґрунтям для формування нових цілей, для підняття рівня самооцінки.
Необхідною умовою зростання, у тому числі професійного, є переоцінка своїх здобутків та невдач у навчанні та професійній діяльності. Здійснюють її в процесі саморефлексії, як наступного етапу професійного саморозвитку.
В сучасних дослідженнях процесу професійного становлення та зростання особистості розглядають передумови розвитку її як професіонала та досягнення вершин у своїй справі та рефлексії в процесі виконання діяльності.
Рефлексія (від лат. reflexio – відображення), тобто міркування сповнене сумнівів та суперечностей. Також є інше трактування рефлексії через механізм взаєморозуміння, як осмислення людиною того, яким чином вона справляє враження на інших (друзів, колег, родичів). Третім етапом професійного саморозвитку вчителя є етап професійної спрямованості. На цьому етапі педагог визначає для себе стратегічну мету, відповідно до вимог майбутньої фахової діяльності. Підбирає необхідні методи поетапного досягнення поставленої мети. Слід зазначити, що спрямованість особистості має складну будову й складається з потреб, цілей, переконань, ідеалів, мотивів особистості.
Готовність учителів здійснювати професійний саморозвиток є необхідним виділення комплексу методів навчання розвивального характеру. Найбільш вагомими та продуктивними для формування готовності здійснювати професійний саморозвиток є: методи професійного проєктування, метод ступеневого проєктування, метод
професійної комунікації, методи професійної самоорганізації, методи професійного самоконтролю, методи професійної саморегуляції.
Охарактеризуємо, кожний із зазначених методів.
- Методи професійного проєктування сприяють стимулюванню, мобілізації і організації майбутнього вчителя у напрямку досягнення професійної майстерності. Обов’язковими елементами цих методів є: проєкт, план та завдання. Здійснюючи проектування майбутній учитель може уявити своє близьке, середнє й віддалене професійне майбутнє, вибрати раціональні методи та способи його досягнення.
- Метод професійної комунікації, яким можна оволодіти шляхом саморозвитку особистих комунікативних якостей. Слід зауважити, що для вчителя уміння встановлювати доброзичливі взаємини з учнями та колегами є професійною необхідністю. Лише за наявності високого рівня комунікабельності можна говорити про вчителя-професіонала.
- Методи професійної самоорганізації виступають одночасно засобом професійно-педагогічного самоствердження вчителя, виявом його самостійності, вироблення індивідуального стилю професійної діяльності. Професійна самоорганізація — це свідомий процес, що управляється поставленими метою і мотивами самоуправління вчителя.
- Методи професійного самоконтролю дають можливість оволодіти засобами самоконтролю, що є професійною необхідністю, оскільки для учнів учитель виступає взірцем. Розрізняють самоконтроль: професійних взаємин (методи, що дозволяють оцінити власне ставлення до обраної професії, фахових дисциплін); професійних знань (метод, який дає змогу виокремити реальні знання з фахових дисциплін, що мають безпосередній вплив на рівень оволодіння майбутньою професією); психічного стану (метод, за допомогою якого здійснюють оцінку психічного стану, що впливає на успішність професійного розвитку).
- Методи професійної саморегуляції дають змогу навчитися максимально концентрувати увагу, волю і мислення. Слід також відзначити, що професійна саморегуляція — це, фактично, найважливіше вміння вчителя, спрямоване на досягнення як проміжних, так і кінцевих результатів професійної діяльності, водночас як засіб виступає самооцінка професійних можливостей.
Проаналізовані вище методи сприяють ефективному професійному становленню вчителя в процесі професійного саморозвитку. Сучасні вимоги до рівня професійності вчителя не обмежуються тільки кваліфікованою теоретичною підготовкою, а й готовністю вирішувати неординарні завдання. Орієнтування вчителя на творчу реалізацію в професійній діяльності підвищує рівень саморозвитку, що проявляється у використанні у своїй діяльності ефективних методів, різних технологій, які підвищують його ефективність.
Учитель — основна дійова особа в реформуванні сучасної освіти. Змінюються орієнтири освіти — змінюється й сам вчитель, мета й завдання його освітянської діяльності. Раніше система освіти була спрямована на тривалу, ґрунтовну трансляцію знань від учителя до учня, зараз процес передачі знань є багатовекторним, а вчитель має стати партнером для учня у формуванні ключових компетентностей. Саме таку роль відводить педагогу Концепція «Нова українська школа».
Сучасний учитель має постійно працювати над собою, постійно вчитися, опановувати нові технології, миттєво змінюватися, щоб відповідати швидкоплинним вимогам суспільства. Він поступово перестає бути джерелом знань, а має навчити молоде покоління організовувати процес засвоєння знань.
Окрім того, серед вимог до професійних й особистісних рис освітян нормативні документи визначають вмотивованість, компетентність, творчість, гнучке мислення, відповідальність за результати власної діяльності та здатність до саморозвитку. Чи важко відповідати цим вимогам? Так, непросто! Проте варто зусиль.
Так, у Японії, наприклад, звичною є спільна підготовка педагогів до уроків, а також взаємовідвідування заходів. Це дає можливість отримати актуальний і якісний зворотній зв’язок. Учителі Естонії мають спеціально визначений проміжок часу у своєму робочому графіку для підвищення кваліфікації. А педагоги Сінгапура на курси підвищення кваліфікації витрачають щорічно до 100 годин.
Українські педагоги теж повинні розуміти, що навчатися потрібно. У новому Законі України «Про освіту» (ст. 59) зазначено, що професійний розвиток педагогічних працівників передбачає постійну самоосвіту, участь у програмах підвищення кваліфікації та будь-які інші види і форми професійного зростання. Також у документі зазначено, що
«підвищення кваліфікації може здійснюватися за різними видами (навчання за освітньою програмою, стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах, семінарах-практикумах, семінарах-нарадах, семінарах-тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо) та в різних формах(інституційна, дуальна, на робочому місці (на виробництві) тощо)».
Окрім того, у прикінцевих положеннях акцентовано, що загальна кількість годин для підвищення кваліфікації впродовж 5-ти років не змінить ставлення наших вчителів до післядипломної освіти та перетворить прикру вимушену необхідність на професійну потребу. Зверніть увагу на різноманітні освітні платформи. Це й відома EdEra, де зібрано сучасний освітній конвент; новостворена платформа НУШ, на якій розміщено корисні методичні матеріали не лише для педагогів, що впроваджують новий Держстандарт. Онлайн-освіта дозволить «масштабувати» найкращих викладачів на всю країну й зробить навчання доступним кожному. Варто акцентувати нашу увагу й на методах і технологіях навчання дорослих, які «перекочували» до нас із бізнесу, економіки, юриспруденції: секондмент, баддінг, коучинг, шедоуінг, менторство, фідбек тощо.
Отже, керівникові потрібно правильно сформулювати єдину стратегічну мету діяльності закладу освіти, стимулювати педагогів професійно зростати й розвиватися, забезпечити ефективну систему контролю. Адже саме вони мають вести колектив до змін. Якщо керівник захоче зробити школу кращою, то його колектив підтримає ініціативу. Якщо
директор винахідливий і не боїться пробувати щось нове, то й уся школа шукає нові можливості. Якщо керівник ігнорує можливість саморозвитку, то і співробітники не будуть перейматися своєю професійною компетентністю.
Ми живемо в інформаційну еру, коли зміст, обсяг і технології опрацювання інформації змінюються та розширюються в геометричній прогресії. Це саме стосується й професійних знань і вмінь. Тому ключовою ознакою системи методичної роботи з педагогічними кадрами має бути не принцип: «Навички про всяк випадок» (justincase), а принцип: «Навички вчасно (за потреби)» (justintime).
Корпоративне навчання
Як засвідчує світова практика, для досягнення ефективності, гнучкості та своєчасності найбільш дієвим є корпоративне навчання кадрів. Це навчання або підвищення кваліфікації працівників відповідно до актуальних потреб організації у вигляді семінарів, тренінгів, воркшопів, кількаденних інтенсивів тощо.
Корпоративне професійне навчання — процес неперервного системного навчання, спрямованого на розвиток і вдосконалення професійних компетенцій, особистісних і ділових якостей працівників, організований відповідно до цілей і стратегій розвитку організації, що враховує потреби працівників і роботодавців в нарощуванні професіоналізму і володіє здатністю гнучко і оперативно відгукуватися на потреби ринку щодо розвитку у персоналу нових знань, умінь і навичок. Зазвичай, такі навчання є груповими і сегментованими за спеціалізацією та рівнем кваліфікації.
Вкладаючи кошти в навчання та розвиток кадрів слід розуміти, що це не модний тренд чи вимога часу. Це пряма інвестиція у розвиток установи. А за вдалого вибору компанії з корпоративного навчання можна отримати максимальну віддачу та результат. Усі сучасні успішні компанії витрачають чималі кошти на навчання та розвиток персоналу.
Розсудливі менеджери розуміють, що основний капітал будь-якої компанії — це її люди. І чим вища їхня кваліфікація, тим більше доданої вартості вони становлять.Пріоритетом такого навчання є не отримання великого обсягу найкращих знань, а набуття актуальних знань, умінь і навичок для підвищення ефективності діяльності будь-якої
установи.
Метою корпоративного навчання є оперативне формування професійних компетентностей, що передбачає максимальну їх реалізацію в реальній освітній ситуації й виражається в зміні поведінки вчителів, підвищенні якості та продуктивності їхньої праці.
Завдання інноваційної діяльності та пріоритети корпоративного навчання:
- розвиток інноваційного мислення;
- формування професійних компетенцій;
- генерування нових знань;
- корекція організаційної культури навчального закладу відповідно до нової стратегії;
- гнучкість і конструктивність рольової поведінки.
Поняття «підготовка персоналу» узагальнено описує дії, спрямовані на вироблення навичок, передачу знань, необхідних для здійснення конкретного виду трудової діяльності. Як правило, підготовка персоналу відображає тільки один з етапів його навчання, пов’язаний:
- з початковим етапом приходу на роботу або при вступі на нову посаду (у формі інструктажу, наставництва тощо);
- перепідготовкою кадрів, націленою на формування розширених (оновлених) або нових професійних компетенцій у зв’язку зі зміненими вимогами до результатів праці та його змістом або заволодінням новою професією;
- підвищенням кваліфікації для удосконалення знань, умінь і навичок у зв’язку з підвищенням вимог до професії або підвищенням на посаді.
Характерні ознаки та пріоритети корпоративного навчання
До системи корпоративного навчання залучено всіх членів навчального закладу. Організації, як і люди, розрізняються здатністю вчитися та розвиватися. Відсутність в організації цієї здатності негативно впливає на її конкурентоспроможність. Функціонування в умовах ринкової економіки потребує від освітнього закладу (навіть державної форми власності) постійно розвиватися та вдосконалюватися.
Корпоративне навчання має випереджальний характер стосовно структурних змін й оновлення. Стрімкий розвиток науки й техніки, динамічність соціальних змін і функціонування в період системного реформування призводять
до появи нових сфер діяльності, яких раніше не було, виникненню бар’єру між накопиченням знань, підготовленістю
педагогічних і керівних кадрів до їх упровадження й ефективного використання. Подолання такого бар’єру можливе лише за умови, що навчання випереджує потреби практики.
Корпоративне навчання є мотивованим і спрямованим на формування потреби оволодіння новими знаннями, навичками, здібностями, на усвідомлення необхідності саморозвитку та самореалізації. Підвищуючи кваліфікацію й здобуваючи нові навички та знання, працівники отримують додаткові можливості для професійного зростання, як у межах своєї організації, так і поза нею. Професійне навчання також сприяє загальному інтелектуальному розвитку людини, зміцнює впевненість у собі.
Корпоративне навчання неперервне — як у набутті професійних компетентностей, так і в соціально-культурному розвитку.
Система корпоративного навчання гнучка й мобільна, здатна адаптуватися до постійних змін, що відбуваються в суспільстві, економіці, на виробництві.
Корпоративне навчання інноваційне або креативне. В основі такого інноваційного за формою й змістом навчання є ідея командного підходу: члени команди зорієнтовані на спільну мету або завдання; здійснення цієї мети вимагає співпраці членів команди й координації їхні зусиль; взаємодія членів команди здійснюється регулярно.
Електронне навчання
Таким чином, неформальна корпоративна освіта може реалізовуватися в очній формі (фізична присутність працівників) і онлайн: за допомогою різних форм віртуального спілкування та хмарних технологій (таблиці 1—2).
Саме такі методи стали поширеними та мають назву — фідбек (зворотній зв’язок). За даними світових аналітичних компаній із 2008 р. більша частина організацій США використовують той чи той вид соціальних медіа для навчання
своїх співробітників й обміну знань між ними, у Великобританії цей метод розвитку використовують 52% компаній (дані Інституту розвитку персоналу (CIPD)).
Серед сучасних технологій і методів електронного навчання виокремлюють:
- мобільне навчання (m-learning);
- соціальні мережі (social networks);
- онлайн коучинг (e-coaching);
- корпоративні блоги;
- корпоративні онлайн бібліотеки (wikis).
Учителі є майстрами своєї справи. Щодня вони проводять багато часу для збагачення себе новими знаннями, використовуючи різні джерела інформації, одним із яких є Інтернет, з появою якого значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти.
Зявляються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання, нові способи самореалізації, що зявилися у педагога через появу нових засобів самоосвіти:
- розробка електронних уроків, посібників тощо;
- розробка комплектів роздавального матеріалу з предмета;
- розробка поурочного планування з теми чи групи тем;
- розробка тестового матеріалу в електронному вигляді;
- комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;
- розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;
- розробка навчальних проектів;
Саме завдяки мережі Інтернет маємо можливість швидко знайти матеріал для опрацювання, узагальнення, порівняння із тим, що є власним напрацюванням. Процес освіти людини протягом його життя — це процес мережевої взаємодії із культурними явищами та людьми. Мережева взаємодія є основою існування культури. Чим вище рівень організації суспільства, його культури, тим вагомішою стає потреба у «мережевій» моделі школи.
Мережевою педагогікою прийнято вважати напрям педагогіки, у якому:
суб’єкти навчання користуються визначеними інструментами й об’єктами мереживого впливу;
навчання відбувається в спільноті, де новачки поступово стають експертами під час практичного вирішення проблеми всередині конкретної галузі знань.
На першому (репродуктивному) етапі вчителі у взаємодії копіюють моделі. Даний процес підтримується рефлексією та коригується іншими учасниками спільноти. Навчальна діяльність відбувається в процесі спілкування членів спільноти. Це спілкування в епоху Веб 2.0, складається зі слів, зображень, мультимедіа тощо. Результатами такого спілкування стає розмаїття динамічних і взаємозалежних ресурсів.
Застосування мережних технологій у навчанні вчителів відбувається у двох напрямах:
змістовому (системне оновлення змісту освітнього процесу);
інструментально-технологічному (використання можливостей засобів).
Засоби мережевих технологій представлено: інформаційно-пошуковими системами, веб-сайтами, навчальними середовищами, віртуальними лабораторіями, тренажерами тощо.
Віртуальний доступ до таких навчальних середовищ забезпечує якісно новий рівень організації освітнього процесу. Застосування мережевих технологій у навчанні забезпечується сучасними формами комунікації (спілкування), що ви-
користовуються в різних режимах (онлайн-лекціями, консультаціями, вебінарами, відеоконференціями, форумами тощо).
Широке застосування засобів реалізації мережевих технологій (чат, відео-конференції, веб-форуми, електронна пошта тощо) обумовлене їх спроможністю реалізації комунікативних процесів. Так, комунікативні можливості електронної пошти зумовлено рівнем технологічної підготовленості учнів і вчителів та їхньою вмотивованістю, а також спроможністю пред’явлення кінцевого продукту та забезпечення етичного й міжкультурного комунікативного спілкування тощо. Застосування цих засобів сприяє розвитку систем і технологій електронного навчання (e-Learning), систем управління навчанням, формуванню персональної траєкторії навчання (e-portfolio) та сучасного середовища діяльності закладів. З появою нової концепції розвитку Інтернету (Веб 2.0) людство отримало можливість самостійно розробляти навчальний контент. Робота із сервісами Веб 2.0. сприяє формуванню навичок мислення високого рівня, зокрема метанавичок.
Таким чином, мережева система методичного сервісу для вчителів надає можливість здійснювати постійний процес спілкування вчителя зі своїми колегами. По-перше, це дає можливість зняти велику кількість питань, що виникають у вчителя; по-друге, розміщати у професійних групах нові матеріали і, таким чином, впливати на процес самоосвіти вчителів; по-третє, керівнику разом із учителями працювати над розробкою науково-методичного супроводу освітнього процесу.
Розглянемо мережу Інтернет з позиції її освітніх можливостей. Відомо, що мережа інтернету не проєктувалась спеціально для системи освіти, але системи освіти в усьому світі скористувалися його можливостями, які задовольняють основні вимоги до технічних засобів навчання (таблиця 3).
Інтернет-мережа забезпечує такі дидактичні можливості:
- публікацію навчально-методичної інформації в гіпермедійному вигляді;
- спілкування між суб’єктами й об’єктами освітнього процесу в Інтернеті;
- дистанційний доступ до інформаційних ресурсів, віддалених бібліотечних каталогів і файлів електронних бібліотек, файлів користувачів, а також до баз даних і знань;
- дистанційне використання віддалених обчислювальних ресурсів і дистанційних лабораторних практикумів. Саме ці можливості дозволили широко використовувати Інтернет у системі освіти.
Функції інтернету, спроможні забезпечити єдиний інформаційний простір для роботи на занятті, а також за межами аудиторії, дати можливість підвищити рівень кваліфікації педагога через оволодіння мультимедіа компетенцією:
- пошукова;
- транспортного засобу («інформаційна магістраль»);
- спілкування, навчання;
- архівна;
- інформації, комунікації;
- публікації
Функції інтернету, що мають вплив на формування професійних знань, умінь і навичок майбутніх педагогів, є:
- транспортна функція (www, графічний інтерфейс (гіпертекст із лінками), e-mail (електронна пошта), мережеві протоколи зв’язку);
- функція спілкування в інформаційному середовищі (загальне);
- функція професійного спілкування;
- функція навчання.
Інтернет — найкращий засіб транспортування інформації. Він забезпечує миттєвий і повний доступ до всього обсягу світових знань і транспортування інформації, опосередкованої потужним пошуковим центром, що звільняє одержувача цієї інформації від необхідності планувати та здійснювати багатоступеневу роботу щодо одержання тих чи інших знань, відомостей.
Електронна пошта (e-mail) здійснює зв’язок користувачів через інтернет, дає можливість швидко відсилати письмові тексти по всьому світу. Пошук інформації дає змогу знайти багато різних матеріалів за інтересами, познайомитися з різними поглядами на проблему, стимулює творчий потенціал, власну активність, сприяє зміні авторитетного стилю спілкування на демократичний.
Функція професійного спілкування
Одним із можливих способів упровадження Інтернет-технологій у навчання, що полегшуватиме роботу вчителя, є цілеспрямоване створення системи підтримки освітнього процесу засобами ІКТ, побудову системи підтримки занять засобами ІКТ на методичному рівні.
Функція навчання
Інтернет-навчання має низку переваг, у порівнянні з іншими видами навчання, а саме:
- інтернет — безмежне джерело інформації, яке дозволяє швидко і достатньо широко розкрити суть того чи іншого навчального питання;
- автономна робота з необхідною літературою;
- можливість інтерактивного спілкування.
Величезні телекомунікаційні можливості інтернету можна використати для організації дистанційного навчання й для організації спілкування за допомогою форумів, чатів і відеоконференцій. Освітні ресурси Інтернету можуть успішно
використовуватися учителем на уроках в режимах online або off-line.
Застосування інтернет-технологій взагалі змінює відносини педагогів. Постійно апробовуючи матеріал, педагог одержує можливість корегувати свою діяльність, включаючи в нього новітні інформаційні та педагогічні розробки, не допускаючи застою чи морального старіння.
Достатній рівень мультимедійної компетентності вимагає від вчителя:
- знання про роботу з Інтернет-сервісами;
- знання орієнтовного переліку існуючих Інтернет-ресурсів та їх використання в освітньому процесі та самоосвітній діяльності;
- розроблення змісту та методик використання Інтернет-ресурсів у освітньому процесі;
- розроблення простих веб-сайтів та їх використання під час викладання свого предмету;
- уміння організувати самостійну освітню діяльність учнів із використанням Інтернет-ресурсів.
Висновки
Творча індивідуальність педагога складається із його здібності до саморозвитку, яка містить самобутній професійний світогляд, пошук свого призначення і смислу життя, бачення перспектив і шляхів свого творчого зростання, здатність створювати щось нове, яскраве, оригінальне.
Під саморозвитком сучасного педагога ми розуміємо багатокомпонентний особистісно і професійно значущий процес, що сприяє формуванню індивідуального стилю його професійної діяльності, допомагає осмисленню власної самостійної діяльності, є засобом самовдосконалення і становлення професіонала.
Саморозвиток, як неперервний процес стає певною формою підвищення професіоналізму під час навчання
або трудової діяльності в межах спеціальності. Його необхідність зумовлюється вимогами, що ставить суспільство до якості продуктивної праці. Ці вимоги мають відповідати рівню професійного саморозвитку майбутнього вчителя і його особистим інтересам. Ще перебуваючи в ролі студента, необхідно слідкувати за розвитком інноваційних процесів у освітніх закладах (школах, гімназіях тощо), бо відбувається підвищення конкурентоспроможності випускників. Для досягнення цього необхідно, щоб виникла потреба в активній життєвій позиції, в пошуку способів реалізації свого потенціалу на основі саморозвитку, як процесу, що формує гармонійно розвинену особистість.
Використані джерела
- Большой энциклопедический словарь: В 2-х т. / гл. редактор А. М. Прохоров. Сов. энциклопедия. Т. 2 1991.
- Дистервег А. Избранные педагогические сочинения. Москва: Мысль. Т. 2.
- Закон України «Про освіту». URL: http://zakon.rada.gov.ua/go/2145-19 (дата звернення 14.10.2019).
- Концепція Нової української школи. URL: http://mon.gov.ua/Новини%202016/12/05/konczepcziya.pdf (дата
звернення 14.10.2019). - Новейший философский словарь / сост. А.А. Грицанов. Минск: Изд.В. М. Скакун, 1998.
- Сковорода Григорій. Твори в двох томах. Т. 1.Наркісс. Розглагол о том: узнай себе. Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1961.
- Словник української мови: В 11-ти т. / під ред. Назарової І. С., Петровської О. П. та ін. Т. 9. Київ: Наукова думка, 1978.
- Ушинський К. Д. Человек как предмет воспитания. Сочинения.: В 9 т. Москва: Педагогика, 1950. Т. 2.
- Шапар В. Б. Психологічний тлумачний словник. Харків: Прапор, 2004.