У професійній освіті відбуваються значні зміни, які сприятимуть розвитку галузі. Наприклад, 5 грудня 2019 року презентовано програму підтримки реформи професійної (професійно-технічної) освіти «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України». Тож щоб обговорити актуальні питання професійної (професійно-технічної)освіти з Генеральною директоркою директорату професійної освіти Міністерства освіти науки України Іриною Шумік, зустрілися в House of Skills — Домі навичок (сучасному офісі німецької компанії GIZ, яка займається імплементацією програми).
? За програмою «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України», реалізація якої запланована протягом чотирьох років, планується створення ефективної системи управління професійною (професійно-технічною) освітою. Що розуміють під «ефективною системою управління»?
Програму фінансує Європейський союз, Європейська комісія. Також до програми частково залучені партнери — Німеччина, Польща, Естонія й Фінляндія. Ці країни будуть співвиконавцями, матимуть тут своїх представників, експертів, які допомагатимуть нам обмінюватися власним досвідом. Програма передбачає реалізацію трьох складників.
Перший складник саме пов’язаний зі створенням ефективної системи управління й фінансування. Здебільшого він спрямований на закріплення децентралізаційних процесів у сфері професійної освіти.
Другий складник буде спрямований на поліпшення якості і змісту професійної (професійно-технічної) освіти. Якщо говоримо про поліпшення змісту, то йдеться про його відповідність запитам ринку праці сьогодні.
І третій складник — безпосередньо модернізація закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Тут маємо також кілька донорів. Один з них є основним — це Європейська комісія. За рахунок цих коштів буде модернізовано частину закладів професійної (професійно-технічної) освіти в пілотних регіонах. І другий наш донор — це Міністерство економічного співробітництва Німеччини, яке виділяє 20 мільйонів євро. Ми вже маємо 21 мільйон, ще Німеччина виділить 20 мільйонів, тож за рахунок цих коштів ми й створюватимемо Центри професійної досконалості в регіонах.
Програма ЄС «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України»
https://mon.gov.ua/ua/tag/eu4skills
Вступна кампанія
https://mon.gov.ua/ua/osvita/profesijno-tehnichna-osvita/vstupna-kampaniya
? Які регіони стали пілотними?
Пілотних регіонів сім — це Вінницька, Полтавська, Рівненська, Миколаївська, Чернівецька, Запорізька та Львівська області.
? Чому обрали саме ці області?
Ми проводили конкурс. Області підготували відповідні заявки щодо створення Центрів професійної досконалості, тому що основна ідея — створити такі заклади, які будуть центральними для всієї системи професійної (професійно-технічної) освіти кожного окремого регіону, виконуватимуть функцію хабу, сприятимуть розвитку навичок, кар’єрних можливостей протягом життя.
Хочеться створити абсолютно новий заклад, з новим освітнім простором і відповідними підходами до навчання. Наші області готували пропозиції. Кожна з них запропонувала по три заклади для створення таких Центрів. Експертна комісія при Міністерстві оцінила ці заявки. За результатами оцінювання й було визначено 7 регіонів.
? Чи допоможе створення цих Центрів досконалості безпосередньо самим закладам стати досконалими?
Це, насправді, є основною метою. Коли говоримо, що це хаб, то йдеться про Центр екосистеми. Він має бути зразком для інших як в окремому регіоні, так і для інших закладів по Україні. Ми, звичайно, убачаємо, що вони будуть різних спрямувань. Це будуть багатопрофільні центри. Адже можна зробити їх за однією професією, але вони не матимуть таких широких можливостей (і комунікаційних, і з підвищення кваліфікацій). І ми вбачаємо також делегування їм функцій з присвоєння кваліфікацій. Вони зможуть пройти відповідну акредитацію в Національному агентстві кваліфікацій і потім мати можливість підтверджувати компетентності, набуті через формальну й неформальну освіти. Тобто це будуть такі заклади майбутнього. Дуже хочемо, щоб це були заклади, які випереджають навіть інші країни.
? За зразок у створенні Центрів досконалості беруть досвід чотирьох європейських країн?
Європейський фонд освіти здійснював дослідження щодо створення Центрів професійної досконалості, англійською мовою вони називаються Center for Professional Excellence. Насправді в кожній окремій країні під Центром досконалості розуміють іноді різні речі. Наприклад, Молдова зробила з них взагалі загальну систему професійної освіти. Оскільки це невелика країна, вони в кожному з напрямів економічної діяльності створили такий Центр. Він є профільним і один у країні. Кому потрібно, той поїде в Центр сфери послуг, інші поїдуть у Центр будівництва, хтось поїде в Центр технологій. Там країна маленька, вони можуть собі це дозволити.
Оскільки Україна — це велика країна й дуже відрізняється структура економіки кожного окремого регіону, крім того, й територіально дуже складно постійно їздити додому з іншої області, тому й вирішено створити такі мікросистеми професійної (професійно-технічної) освіти в кожній області.
Регіони повинні правильно оцінювати і потреби ринку праці, і формувати регіональне замовлення
? Чи буде це органічне поєднання цього досвіду, який набуваємо, і наших умов?
Звичайно, ми використовуємо досвід цих чотирьох країн. Наприклад, Німеччина має прекрасний досвід щодо присвоєння кваліфікацій, проведення оцінювання й запровадження дуальної освіти. Естонія має гарний досвід інформатизації освітніх процесів. Фінляндія має чудовий досвід у розробленні освітніх програм. Звичайно, коли формуватимемо політику в цих центрах, цей позитивний досвід буде використано в розробленні нормативних документів під час навчання викладачів і керівників таких закладів для подальшої реалізації.
Тут йдеться про створення абсолютно нового підходу. Чому ми говорили про нову модель фінансування, тому що передбачається, що під час реформи буде змінено підхід.
По-перше, ми все-таки орієнтуватимемося на результати діяльності закладу, бо інколи невигідно економічно утримувати заклад, у якому кількість учнів лише вдвічі більша, ніж кількість учителів. Саме через такий підхід, який є зараз, досить значну кількість закладів абсолютно об’єктивно скорочено.
За умови постійного скорочення кількості населення й кількості учнів ми не настількинепропорційно зменшуємо кількість закладів. Виходить, що надалі кожний наступний рік для утримання закладу є дуже
коштовним. Тож наша ідея — саме переглянути систему. Зараз ми запускаємо аудит наших закладів освіти, де оцінюватимуть різні показники — і безпосередньо освітньої діяльності, і їх практичної економічної діяльності.
? Які очікувані результати запланованого аудиту?
Потім будуть підготовлені відповідні рекомендації до оптимізації мережі. Надалі розвиток й інвестування буде в тих конкретних закладах, які будуть визначені не Міністерством, а регіоном, тому що система закладів професійної (професійно-технічної) освіти є складовою частиною загальної системи економічного розвитку. Це також наше завдання — наголосити на цих процесах децентралізації й дати розуміння кожному регіону, навіщо їм потрібна професійна освіта.
Є досвід наших партнерів, наприклад Польщі, коли заклади професійної освіти були передані на нижчий рівень управління. Тоді дуже багато громад просто закрили ці заклади, бо вони вважали, що вони не потрібні. А потім зрозуміли, що без підготовки кваліфікованих працівників розвиток економіки є неможливим. І потім вимушені були шукати, залучати додаткові інвестиції для того, щоб знову цю систему розвинути. Тому наші польські колеги постійно наголошують на тому, що потрібно переглянути, оптимізувати, але це не означає, що всі заклади потрібно закрити.
Регіони повинні почати це розуміти й уміти правильно оцінювати і потреби ринку праці, і формувати регіональне замовлення. Раніше було лише державне замовлення, уже третій рік поспіль ми формуємо регіональне замовлення.
Перший раз це була така калька з державного замовлення на регіональне. Зараз кожний регіон уже лічить, бо це вже їхні кошти: а чи потрібна їм така кількість кухарів, перукарів чи слюсарів із ремонту автомобільного складу? Чи, можливо, у них є потреба на підприємствах в інших працівниках? І дуже цікаво за цим спостерігати, як змінюється цей регіональний розріз за професіями, за якими здійснюють підготовку.
? Слово «оптимізація» викликає в педагогів паніку: наближається значне скорочення. Як ви заспокоюєте людей, як пояснюєте це?
Найскладніше, мабуть, пояснити. Справа навіть не в «заспокоїти». Усвідомлення в людей є абсолютно правильним, тому що, скорочуючи або оптимізуючи заклади, об’єднуючи їх іноді, зрозуміло, у нас відбулося певне скорочення. У нас є картини, коли в одному місті чотири заклади професійної освіти готують за однією професією. Чи потрібне таке розділення за однією професією? Чи, можливо, краще зробити один добре обладнаний Центр, але який набиратиме не одну, а три-чотири групи й навчатиме якісно? Зрозуміло, що тоді майстри виробничого навчання чи викладачі в тих закладах, у яких цю професію буде скорочено, звільняються.
Але тут цікава річ. Що взагалі характерно для українського суспільства — у нас не сформувалися ці навички, те, що ми називаємо soft skills і готовність до змін. Людям потрібно пояснювати й надавати можливість отримати перекваліфікацію. У нас є чимало затребуваних професій на ринку праці. Якщо ви йдете з однієї професії, є технологічно суміжні. Просто потрібно прийти й перевчитися, зокрема в закладі професійної (професійно-технічної) освіти, або скористатися послугами служби зайнятості й уже пропонувати себе як іншого спеціаліста на ринку праці. У нас є така ментальна звичка, це так закладалося в радянські часи, що це добре — прийти на одне підприємство 20 років, до пенсії.
Ми хочемо, щоб Рада професійної освіти стала дороговказом для місцевої політики в системі П(ПТ)О
Насправді це не заохочує до розвитку й це погано впливає на самореалізацію. Тому зараз намагаємося запроваджувати курси й діяльність Центрів кар’єри для того, щоб кожна людина розуміла, що змінити сферу діяльності чи професію — це нормально.
У сучасному світі люди змінюють свою професію, принаймні у виконанні певних функцій, 1 раз на 3—4 роки. Просто людей потрібно до цього готувати і, звичайно, створити їм відповідні можливості для самореалізації. Це вже завдання Державної служби зайнятості. Зі свого боку ми також можемо запропонувати різні можливості для перенавчання, перекваліфікації або підвищити рівень професійної компетентності і спробувати себе в конкурсі на посаду вже в іншому закладі.
? Ще одне з нововведень — Регіональні ради професійної освіти. Їх уже розпочали створювати?
Ми нещодавно ухвалили положення про Регіональні ради. Безпосередньо ради створено в кожній області ще в 2016 році. Але не було нормативного їх регулювання. Крім того, коли ми визначали їхню роль, передбачали їх активними учасниками в розвитку, у діяльності цієї системи професійної (професійно-технічної) освіти кожного окремого регіону.
Але нині ці Регіональні ради виконують більше формальну функцію, вони кілька разів на рік збираються й затверджують регіональне замовлення. Не здійснюючи жодних додаткових досліджень, не аналізуючи вихідних даних, які є у сфері. Просто такого ніколи не робили, це те нове, що ми розпочал запроваджувати. Було кілька пілотних проєктів, і ми хочемо, щоб Рада професійної освіти стала таким «дороговказом» для ухвалення місцевої політики в системі професійної освіти, яка визначатиме стандарти, даватиме загальні межі, наприклад визначати, за якими новими професіями потрібно розпочати підготовку. І регіон повинен ухвалювати рішення про фінансування підготовки за
цими професіями.
Для того щоб фінансувати підготовку, спочатку потрібно створити відповідні умови для підготовки. Потрібно придбати обладнання, а це означає виділення додаткових коштів закладу для його купівлі. Знаєте, часто, коли заклади приходять зі своїми бюджетними запитами, їх ніхто не слухає. Навіть якщо
вони здійснили переговори з роботодавцем. А коли це буде єдиний орган, до якого буде заохочене місцеве самоврядування, державні органи на регіональному рівні, представники від закладів, громадськості, бізнесу, профспілки, то це буде широкий загал стейкхолдерів, який ухвалюватиме спільне рішення, куди спрямована область, які в неї економічні пріоритети й що саме має бути основним для системи професійної (професійно-технічної) освіти на майбутні кілька років.
? До речі, щодо співпраці з роботодавцями. На щастя, вона є. Але як роботодавці ставляться до змін у професійній (професійно-технічній) освіті? Можливо, у них є певні сумніви, незадоволеність або цікаві пропозиції?
Ми постійно перебуваємо в дискусіях із роботодавцями, тому що навіть усередині об’єднань роботодавців різних галузей бувають кардинально різні бачення з певного питання. Загалом реформу активно підтримують роботодавці, вони дуже зараз потребують кваліфікованих працівників, до того ж таких, які навчаються дуже швидко й можуть швидко змінюватися, перенавчатися. Тому є ідея часткових кваліфікацій, короткотермінових програм.
У нас у країні роботодавці навчають, наприклад, на своїх потужностях, у своїх навчальних центрах, але не мають права офіційно видавати документи. Якщо з’явиться процедура визнання певних кваліфікацій, це набагато полегшить їм життя.
Загалом роботодавці дуже підтримують. Питання лише в тому, що працюємо здебільшого з великим бізнесом, бо він є організованим, є представництва, асоціації. Коли ми спускаємося до рівня малого й середнього бізнесу, наприклад, перукарні, кав’ярні, то тут складніше, тому що немає чималих організованих асоціацій, вони дезорганізованіші. Нам важливо розуміти, на що ми зосереджуємо свою увагу, які навички мають бути в певного фахівця, щоб потім розробити стандарт, освітню програму. А для цього ми повинні спілкуватися із замовником (з тим, хто потребує такого фахівця).
Зрозуміло, те, що пов’язано з металургійною, будівельною галуззю, то в нас все добре. З «Укрзалізницею» також — це взагалі найбільший роботодавець у країні. З органі заціями малого, середнього бізнесу цього складніше досягнути на національному рівні, але реально досягнути на регіональному рівні. У нас реформа комплексна і Європейський Союз розуміє системність вирішення цих питань. Тому сподіваємося, що спільними зусиллями вдасться досягнути значних змін як у країні загалом, так і в кожному окремому регіоні.
? Що потрібно робити адміністрації закладу, педагогічному колективу для того, щоб заохотити учнів до навчання у своєму закладі, і чим одночасно підвищити його імідж? Бо в нас залишається стереотип, що в заклади професійної (професійно-технічної) освіти йдуть ті, у кого рівень навчальних досягнень є недостатнім.
Можу навести статистику: лише 20% випускників шкіл йдуть у заклади професійної (професійно-технічної) освіти. Усі інші йдуть на здобуття вищої освіти. Я не можу звинувачувати в цій тенденці керівників або колективи закладів. Вони, насправді, роблять значну профорієнтаційну роботу (виїзну) не лише для того, щоб запросити на навчання в цей заклад.
Тут є кілька аспектів. Перший аспект — цей шалений суспільний стереотип, що заклади професійної освіти — «гіршого немає». І якщо ти хочеш, щоб тебе якось покарали, то лякають закладами профтехосвіти. Другий аспект — змінився світ і вподобання нашої молоді. Ми провели опитування у 2018 р., опитали понад 16 тис. учнів щодо їхньої мотивації до вибору професії, їхнього бачення майбутньої професійної діяльності, ким вони хочуть працювати, як вони хочуть працювати. Ми дійшли висновку, що сучасна молодь мріє про професію, спеціальність, якої немає, точніше сказати, про роботу, якої немає. Усі хочуть працювати в офісах, за комп’ютерами й бути начальниками. І до того ж мати вільний гнучкий графік як фриланс. І отримувати дуже високий рівень заробітної плати. Це така мрія, якої нині немає. Немає уявлення про те, що аби стати успішним у певній сфері, тобі потрібно пройти всі кроки і зрозуміти взагалі, у чому суп варять.
Потрібно зрозуміти всі ці операційні процеси, і вже потім ти досягаєш певного рівня. Сучасна молодь, яка живе зі смартфонами, планшетами, у певній віртуальній реальності, «відірвана» від реальності. Якщо повертатися до питання, що потрібно робити керівникам закладів, щоб заохотити до навчання. Зрозуміло, що заклад має бути в такому вигляді, щоб візуально привертати увагу й бути сучаснішим.
? Тобто освітнє середовище все-таки має значення?
Однозначно. Я можу сказати, для мене це був один із показників для вибору майбутнього закладу для
навчання. Коли я зайшла в заклад, де був гарний сучасний ремонт, я сказала: «Я хочу тут вчитися!».
А щоб подолати стереотип щодо закладів професійної (професійно-технічної) освіти, потрібно змінити
бачення тієї самої молоді, що праця руками заслуговує на повагу, що це також престижно. Закладам потрібно розмовляти з майбутніми абітурієнтами їхньою мовою. А просто прийти й розповісти про заклад — це вже не працює. Це покоління візуалів, вони повинні захотіти те, що вони бачать. Підходи треба змінювати.
? Ще допомогою в цьому буде Концепція «Сучасна професійна (професійно-технічна) освіта», яка розрахована на період до 2027 р. Уже триває реалізація. Що вдалося зробити за перший етап цієї концепції?
Перший етап ще не завершився. Стратегію зміни професійної (професійно-технічної) освіти описано в цій Концепції. Це наш дороговказ, за яким ми прямуємо в наших кроках. За цей період ми ухвалили положення про Регіональні ради. Зростає на 2020 р. у 5 разів фінансування на інвестиції на навчально-практичні центри. Нам удалося використати цю програму і грант Європейського союзу. Було підготовлено законопроєкт «Про професійну освіту», який ми зараз доопрацьовуємо. Активно поширюється дуальна форма здобуття освіти. Цього навчального року понад 12 тис. учнів навчаються за цією формою. І понад 1 тис. підприємств заохочено до її реалізації.
? Це допомагає виконувати вимоги роботодавців?
Звичайно, коли 70% робочого часу учень проводить на практиці. Це допомагає сформувати ті навички, які безпосередньо потрібні кожному окремому роботодавцю, виконавши, звичайно, стандарт. Це набагато полегшує соціальну інтеграцію цього робітника в майбутньому. І роботодавець, який активно бере участь у дуальній системі освіти, формує в майбутнього робітника ті навички, які безпосередньо
потрібні на його підприємстві.
? Чи заплановано введення дуальної системи освіти взагалі у всіх закладах України?
Дуальна освіта не є панацеєю, не є відповіддю на всі запитання. Є окремі професії, за якими дуальна освіта бути не може. У вищій освіті також уже розпочався експеримент. Наприклад, не може навчатися історик за дуальною системою. Металург — так, технолог харчового виробництва — так. Але не історик або філософ. Тут є свої нюанси. Так само з професіями. Це можливо там, де є зацікавленість підприємства, бо без ініціативи підприємства дуальна освіта неможлива. Підприємство — це один з обов’язкових учасників цього процесу. Наше завдання нині — інформувати про ці можливості, тому що не всі знають, що вони є. А потім кожен із них робитиме свій вибір.
? Але нам потрібно роботодавців якось більше активізувати до співпраці?
Так. І взагалі не лише участь у дуальній освіті. Це участь у розробленні освітніх програм, у практиках, стажуваннях. Наприклад, стажування наших майстрів виробничого навчання. Той, хто вчить, повинен знати ці навички. Якщо не навчити майстра, він потім не зможе навчити цих навичок своїх учнів. Наприклад, підприємства — це ж бізнес відокремлений. Держава не має можливості для кожної з понад 650 професій, за якими здійснюють підготовку в наших закладах, організувати стажування. Але це абсолютно нормально для підприємця — разом із закладом освіти взяти на стажування цього майстра, який навчиться, і потім підготували для нього відповідних фахівців. На нас надзвичайно вплинув «розпад» командної системи. Перехід на ринкові відносини в нас ще не завершився, він ще відбувається. Філософія багатьох людей ще просто не змінилася. Або в когось взагалі є неправильне розуміння певних понять. Це все ще потрібно вивчати, пояснювати, розповідати.
? Зміни тривають, і це добре. Але чи можна вже нині щось змінити, щоб професійна (професійно-технічна) освіта стала кращою не у 2027 р., а раніше?
Є те, що ми плануємо на 2020 р. Наше основне завдання — напрацювати рекомендації для оптимізації закладів професійної (профе сійно-технічної) освіти, тобто створити мережу, яка відповідатиме потребам роботодавців. Якщо ми знаємо, що тут потрібно відкрити нові професії, то потрібно, щоб у цьому закладі їх відкрили. Обговорити всі ці рекомендації, узгодити й розпочати реалізацію з регіонами, безпосередньо з регіональною владою.
Однозначно це посилення спроможності роботи Регіональних рад професійної освіти, тобто їх розвиток і актуалізація їх ролі. Це перегляд підготовки за професіями загальнодержавного значення. Це продовження роботи зі стандартами освіти й запровадження модульних програм, які даватимуть змогу поєднувати навчальні програми з різними частковими кваліфікаціями (можна навчитися варити супи, пекти торти). Але я знаю, що мені зараз не потрібно вчитися робити салати, я за цим можу прийти завтра. Тобто це можна поєднувати, цю варіативність розширити. Заохочення дорослого населення — це не те, що не було в пріоритеті, бо всі звикли, що молодь іде вчитися. Цей принцип навчання протягом життя нам також потрібно донести до наших громадян. Звичайно, заплановано модернізацію обладнання. У нас буде окремий конкурс і виділені на це 259 млн грн.
І останнє — зміна підходу до профорієнтації. Пілотують наші навчально-методичні центри, проводять тренінгові заняття серед викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, а викладачі проводитимуть профорієнтаційні тренінгові заняття за окремими професіями у школах. Подивимося, якими будуть результати. Якщо все буде добре, можна зробити це далі вже на постійній основі. Ще завдання Центрів кар’єри — запровадити певні дистанційні складові частини. Планів, насправді, дуже багато, але якщо хоча б те, що ми спланували, удасться зробити, то це вже будуть досить непогані досягнення.