Поняття «гендер» з’явилося в українському науковому мовленні ще в 90-х роках. У 2005 році термін зафіксували законодавчо. З часом українці звикли вживати це слово й відрізняти гендер від статі, запам’ятали сентенцію «гендер — це соціальний конструкт». Однак у поняття «гендерне виховання» педагоги, схоже, вкладають різне значення. Одні прагнуть закріпити, підкреслити різницю між чоловіками й жінками, хлопцями й дівчатами, а інших більше цікавить, чим кожна дитина відрізняється від решти.
Рівність як халва
Конституція України гарантує рівні права чоловікам і жінкам, в останні десятиріччя видають нові накази щодо запобігання дискримінації. Про гендерну рівність дбає і Міністерство освіти і науки України. Школам і садкам рекомендують проводити численні тематичні заходи. У відповідь учителі, психологи, вихователі розробляють «гендерні» виховні години, уроки, тренінги, дидактичні ігри.
Основне, найпоширеніше гасло, під яким це все роблять: «Ми рівні, ми різні». Дітям пояснюють, чим відрізняються хлопчики й дівчатка, юнаки та юначки, чоловіки й жінки, і, між іншим, навчають поважати людей «протилежної статі». Деякі адепти такого «гендерного виховання» навіть розповідають дітям про те, які професії їм варто обирати, залежно від статі, і як (знову таки за статевою ознакою) слід розподіляти обов’язки вдома.
Такий підхід до «забезпечення рівності», навіть у людини необізнаної із сучасною гендерною теорією, може викликати, м’яко кажучи, здивування. Отже, стереотипи все ще з нами, розподіл праці залишається таким, як і був. Словом, не змінюється нічого, просто тепер ми готові сказати, що ми рівні.
Є таке прислів’я: «Хоч скільки кажи “халва”, у роті солодше не стане». Так і з гендерним вихованням: нічого не зміниться, якщо постійно повторювати, що «ми різні, але рівні». До речі, в міністерських документах ідеться про «забезпечення рівності», натомість про «забезпечення різності» додумали, мабуть, уже на місцях, за звичкою. І з сучасною гендерною теорією це «різні та рівні» зовсім купи не тримається. У такому розтиражованому гаслі, власне, і проглядається найбільша проблема. Ця проблема зовсім не очевидна. Щоб її зрозуміти, варто усвідомити, для чого стало у пригоді поняття «гендер», для чого знадобилися гендер і стать, а також придивитися до природи й суті дискримінації.
Навіть сьогодні чимало мовних засобів сприяють «невидимості» жінки в мові та житті суспільства загалом. Ідеться найперше про так званий «загальний» чоловічий рід, коли ми пишемо «один на один» чи кажемо «пані професор», і навіть тоді, коли вживаємо займенники на кшталт «кожен, усякий, інший». Низка чинників, як історичних, релігійних, так і соціальних, спричинила до цієї «невидимості», хоча в слов’янських мовах разом із категорією роду розвинулася досить розгалужена система суфіксів для творення назв жінок, тобто фемінітивів. А більше про фемінітиви ви можете прочитати тут. І, як показує практика, нове — це давно забуте старе, зокрема у випадку вживання фемінітивів в українській мові.
Людство, поділене на два
До кінця 60-х років XX ст. слово «гендер» (англ. gender) означало лише граматичний рід — чоловічий або жіночий. Усе, що стосувалося відмінностей між чоловіками й жінками, пов’язували з поняттям статі. Говорили про статеву психологію, статеву поведінку тощо. Однак антропологічні дослідження засвідчили, що жодної статевої поведінки чи психології
майже не існує. З’ясувалося, що типово жіночими або чоловічими в різні часи, у різних куточках світу, навіть у різних прошарках суспільства визнають неоднакові або й протилежні риси та звички. Навіть поведінка однієї людини в різних
обставинах може бути маскулінною (тобто «чоловічою») або фемінною («жіночою»). Отже, все разом — типові звички, характер, поведінка — залежить не від статі, а від того, «як прийнято», від норм і очікувань, які диктує певна культура. Ось
таку культурну, соціальну складову маскулінності чи фемінності й назвали гендером.
Гендер формується під впливом зовнішніх чинників у процесі входження в суспільство (соціалізації) в дитинстві та юності й протягом життя регулюється суспільними нормами й очікуваннями, гендерними стереотипами, тобто уявленнями про «типово жіноче» і «типово чоловіче». Це й мають на увазі, кажучи, що гендер є конструйованим. Уже в 70-х роках визнавали, що деякі гендерні стереотипи можуть шкодити людям, обмежуючи їхню свободу.
Поняття статі, що стосується будови й функціонування тіла, до 80-х років сумніву не викликало. Однак свої корективи внесла антропологія. З’ясувалося, що поділ на жінок і чоловіків властивий не всім суспільствам. У деяких культурах фізіологічні відмінності трактують інакше й визначають більше ніж одну стать.
Ознаками статі є форма статевих органів та особливості зовнішньої будови тіла загалом, особливості функціонування ендокринної системи і хромосомний склад організму, причому не обов’язково всі ці ознаки повинні відповідати
«стандарту» на 100%, щоб людину зарахували до жінок або чоловіків.
Тіло деяких людей неможливо зіставити ані зі стандартом жіночого тіла, ані зі стандартом чоловічого. Таких людей називають «інтерсексними», що можна приблизно перекласти як «міжстатеві». Інтерсексних людей у США народжується близько 2% (в Україні таку статистику не ведуть). Деякі з них під впливом оточення соціалізуються або «по-жіночому», або «по-чоловічому», часто лікарі хірургічно «корегують» стать новонароджених. Через таке інколи можна думати, що інтерсексних людей просто немає, і на цій невидимості тримається проста арифметика нормативного «ділення на два».
Під дію такого ж ділення потрапила і сексуальність як спрямованість сексуального бажання. Єдино нормальним традиційно вважають таке становище, коли сексуальне бажання жінки спрямоване винятково на чоловіків, а бажання чоловіка — винятково на жінок. Отже, до кінця 80-х років XX ст. дослідниці й дослідники гендерної проблематики дійшли
висновку, що суспільство прагне штучно поділити людей на так звані «дві шухляди»: в одну потрапляють фемінні люди жіночої статі, чиє сексуальне бажання спрямоване винятково на чоловіків, в іншу — маскулінні люди чоловічої статі, чиє сексуальне бажання спрямоване винятково на жінок. Такий поділ зазвичай цементується гендерною поляризацією. Гендерна поляризація — це уявлення про те, що «чоловічість» і «жіночність» не лише відмінні, а й протилежні.
Інфраструктура відмінності
Значна кількість науковців ворожо сприйняла теорію про штучність гендеру і не залишила спроб спростувати її. Прихильники системи «двох шухляд» будь-що прагнуть засвідчити природність, а отже, непорушність і безумовність «двошухлядності». Й, у певному розумінні, досягають у цьому успіху. Адже наукове дослідження ґрунтується на гіпотезі, припущенні, і гіпотеза впливає на хід дослідження, тлумачення фактів. Коли ж ідеться про вкорінені в суспільній свідомості переконання й уявлення, то відповідна гіпотеза може навіть не усвідомлюватися, а непомітно додаватися до офіційно заявленої.
Беручись за дослідження, учений уже знає «як повинно бути» і шукає цьому підтвердження. Те, що такій думці суперечить, його просто не цікавить, тож залишається поза увагою. Людина, яка прагне знайти якнайбільше відмінностей між чоловіками й жінками, неодмінно такі відмінності знайде, ще й винайде спосіб засвідчити, що ті відмінності є типовими. Водночас не досліджують риси подібності між чоловіками та жінками, відмінності між жінками та
жінками, відмінності між чоловіками та чоловіками.
Результати таких досліджень підхоплюють і поширюють у спрощеному вигляді ЗМІ та популяризатори науки. Також у медіапросторі з’являються матеріали на зразок «10 книжок, які повинен прочитати кожен чоловік» або «30 фільмів, які повинна побачити кожна жінка». Іноді — з припискою «справжній/справжня». Видавці пропонують «хлопчачі» та «дівчачі» енциклопедії, розмальовки, збірки віршів.
Гендерна поляризація досягла й харчової промисловості. У супермаркетах можемо побачити «ніжні» та «мужні» чипси, кукурудзяні палички для хлопчиків, «жіночий» майонез. Письменник-фантаст з легкістю міг би уявити окремі жіночі та чоловічі гастрономи. Це була б найвиразніша демонстрація системи «двох шухляд». Щодо мети та призначення такого наполегливого, підкресленого створення й підтримання відмінностей сучасна гендерна теорія має доволі чітку позицію.
Невидима нерівність
Створення відмінностей, за висловом дослідника Майкла Кіммела, «є підґрунтям, на якому виростає нерівність». Зрозуміти цей вислів допомагають ідеї французького філософа Мішеля Фуко. Його концепція влади значно вплинула
на теорію гендеру у 80-х роках XX ст. і впливає донині.
Фуко розрізняв пряму, інституційну владу (владу установ, силових, законодавчих органів) та непряму, приховану владу дискурсу (дискурсивну владу). Інституційна влада діє на вищих рівнях — рівні країни, регіону, міста. Вона належить комусь, зосереджена в чиїхось руках. На рівні ж повсякденного спілкування, взаємодії між людьми на міжособистісному рівні діє дискурсивна влада. Це влада суспільної думки, поширених (іноді неусвідомлених) переконань, упереджень, звичаїв, уявлень про нормальне й ненормальне, про «здоровий глузд».
«Здоровий глузд» — річ оманлива й небезпечна. Його «автоматичні» розпорядження й настанови видаються незаперечними, єдиноправильними, однак кожен, хто вивчав логіку, знає, що «життєва мудрість» і «здоровий глузд» часто з логічним (а отже, й критичним) мисленням не мають нічого спільного. Непомітна, невидима, неусвідомлена дискурсивна влада не має джерела, не належить нікому, але може виявлятися (і виявляється) через когось.
Дискурсивна влада створює в суспільстві ієрархію, тобто таке становище, за якого суспільні групи не рівні — кожна група підпорядковується іншій, вищій. За законами логіки, поділ, класифікація повинні ґрунтуватися на певній основі (ознаці). Підставою для поділу суспільства на ієрархізовані (нерівні) групи може бути будь-яка ознака: вік, риси обличчя, колір шкіри тощо. Створивши нерівні групи, дискурсивна влада всіляко поглиблює, підтримує, фальсифікує відмінності між ними.
Чоловіки та жінки теж є соціальними групами, що створені дискурсивною владою. Нерівність між чоловіками й жінками закріплена навіть законодавчо. Дискримінаційні нормативні документи існують нарівні з антидискримінаційними, однак дискримінаційна сутність перших часто залишається непоміченою через дію тієї ж таки влади дискурсу.
Обмеження стосуються професійної діяльності. Донедавна 500 професій і спеціальностей в Україні були заборонені для жінок. За деякими винятками закон забороняє залучати жінок до праці вночі. Матерів дітей до трьох років заборонено відправляти у відрядження та залучати до роботи у вихідний. Усе це спричинює різницю в заробітку чоловіків і жінок.
Ситуація з декретними відпустками пов’язана більше з дискурсивною владою, ніж із законодавчою. Відпустку по догляду за дитиною може взяти інший дорослий у сім’ї, однак не більше ніж 2% татусів, за статистикою, користуються такою можливістю в Україні. Тривала перерва у професійній діяльності може позначитися на кваліфікації та зашкодити подальшому кар’єрному зростанню.
Також професійній самореалізації та економічній незалежності заважає так звана жіноча «часова бідність». Жінки, порівняно з чоловіками, виконують більше домашньої, тобто неоплачуваної роботи, більше часу витрачають на емоційну підтримку рідних, виховання дітей. Усе це здійснюється за звичаєм, а звичай — це інструмент
дискурсивної влади.
Нерівність не обмежується ринком праці. Вона шириться далі, проникає в усі сфери життя: впливає на розподіл посад і статусів, стосунки в сім’ї, в інших соціальних групах, на інтерпретацію історичних відомостей та наукових даних загалом, на судові вироки, навіть на мову.
Українська мова, як чимало інших мов, є андроцентричною, тобто форма чоловічого роду в ній є основною, чоловічий рід часто вживається як загальний. Ми говоримо: «кожен має право», «хтось зайшов у кімнату» тощо. Могили полеглих на війні називають братськими, говорячи про спільність, солідарність, кажуть про братерство, маючи на увазі і чоловіків, і жінок.
Професійні свята називають «День учителя», «День бухгалтера». І не дивно, адже офіційні назви професій — теж переважно чоловічого роду: лікар, адвокат тощо. Фемінітиви (жіночі назви професій) вживають переважно в нефор-
мальному мовленні, у вужчому значенні — коли йдеться про конкретну людину, а не вид діяльності загалом.
Багато хто уникає фемінітивів на зразок «акторка», «директорка», «адміністраторка», вважаючи, що вони звучать «менш авторитетно». Назви лише жіночого роду мають деякі заняття, що не вимагають високої кваліфікації. Проте для певних професій назв жіночого роду немає. Утворити їх штучно буває доволі проблематично. Адже, наприклад, слово «друкарка» тлумачиться в словнику як «жінка, що друкує на друкарській машинці», а слово «друкар» — як «фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва».
Все це свідчить, що мова часто ніби не враховує присутність жінок у певних сферах життя чи в суспільстві загалом, трактує їх як дещо несуттєве. Яскравим свідченням існування негласної ієрархії є те, що певні риси маскулінності визнають позитивними, вигідними для жінок, тоді як прояви фемінності в чоловіків ганьблять і засуджують. Отже, маскулінність у владному дискурсі вважається престижною, а фемінність — ганебною.
Якщо в 70-ті роки XX ст. панувала думка, що гендерні стереотипи спричиняють дискримінацію і чоловіків, і жінок, то сучасна гендерна теорія ґрунтується на переконанні про привілейоване становище перших і системну дискримінацію
інших, тобто про існування патріархального ладу в сучасному світі. Однак це не означає, що чоловіки, через яких втілюється влада дискурсу, завжди задоволені результатами такого становища. Часто привілеї мають прикрі, навіть згубні наслідки для чоловіків.
Звичай, за яким чоловіки ухиляються від обов’язків по догляду за дитиною, призводить до того, що суд нечасто залишає право виховувати дитину за розлученим батьком. Стале уявлення про фізичну перевагу чоловіків над жінками, схильність до ризику й непокори, що виховується в чоловіках і диктується гендерною роллю, призводить до ранньої смертності серед чоловіків.
Виховання гендеру
Отже, неперервне конструювання відмінностей двох соціальних груп є одним із механізмів підтримання нерівності в суспільстві. І, на жаль, значний внесок у цю справу традиційно робить освіта. Навіть рекомендовані міністерством заходи
щодо протидії дискримінації можуть лише посприяти нерівності, поки їх проводять під гаслом «Ми різні, ми рівні», і поки це гасло означає не унікальність кожної особистості, а лише ізольованість двох гендерних шухляд.
Про те, що ми різні, «кричить» шкільний простір. У класах із портретів на дітей дивляться видатні діячі — за невеликим винятком, чоловіки. Бажана гендерна поведінка демонструється на плакатах, що навчають правил безпеки. Хлопчики на таких плакатах зазвичай зухвалі й неслухняні, вони влаштовують надзвичайні ситуації, вони ж і дають їм раду. Мальовані дівчата завжди покірні, зразкові або ж виступають об’єктом порятунку.
Ще один чинник, який впливає на дитячу свідомість — горизонтальна й вертикальна гендерна сегрегація (розділення) в закладах освіти. Діти бачать, що коли чоловіки й присутні в педагогічному колективі, вони найчастіше або обіймають керівні посади, або викладають «типово чоловічі» предмети. Розрізнення триває й на уроках. По-різному дітям викладають предмети «Захист Вітчизни», «Трудове навчання», фізичну культуру. Там, де різниця не передбачена програмами та планами, її іноді від себе додають учителі. Складно повірити, але у школах є вчительки фізики, які можуть авторитетно «попередити» дівчат, що фізика їм точно не знадобиться.
Вихователька в дитсадку на занятті, присвяченому куховарству, не замислюючись, пророкує дівчатам роль домогосподарок, а хлопчикам — посаду шеф-кухаря. Під час рольової гри хлопчикам доручають зводити будинки з кубиків, а дівчат тим часом відправляють готувати пластиліновий обід для трудівників. Інші потурають несумлінним, неслухняним школярам — мовляв, це ж хлопчики. Різні вимоги ставлять до вигляду школярів і школярок. Хлопцям забороняють носити довге волосся під тим приводом, що воно може спричинити педикульоз (паразитарне захворювання шкіри та волосся) і погіршення зору. Водночас довге волосся для дівчинки вважається нормою. Зазвичай хлопцям забороняють носити прикраси. Основним же креслює різницю між двома соціальними групами та нівелює різницю всередині груп.
Звісно, виховання гендеру починається ще до школи — в сім’ї, дитячому садку, перед екраном телевізора, у міському просторі, наповненому сексистською рекламою. Але школа переймає цю естафету з неабияким запалом, прагнучи видати «на-гора» «справжніх» чоловіків і жінок, а «несправжніх» відтіснити вбік, подалі з очей. Коли міністерство зажадало від педагогів-практиків упровадження гендерного виховання, педагоги, схоже, вирішили, що йдеться про виховання гендеру. Проте такого виховання впроваджувати не потрібно хоча б тому, що його впроваджено ще в незапам’ятні часи і не лише в школі, а скрізь у нашій культурі.
Така «інновація» була б не більш сенсаційною та корисною, ніж «упровадження» у XXI ст. класно-урочної системи. Власне, такому гендерному вихованню і слово «гендер» не дуже потрібне, воно видається якимось зайвим синонімом слова «стать». Інша річ — гендерно чутливе виховання.
Гуманістична педагогіка + деконструкція
Гендерна чутливість — це здатність виявляти гендерну дискримінацію та протидіяти їй. Чимало в такій протидії залежить від держави та видавців. У деяких країнах, наприклад, гендерна експертиза (тобто перевірка на гендерну чутливість) стала обов’язковим етапом роботи зі створення шкільних підручників, посібників, наочності.
Чимало залежить і від педагогічного колективу. Адже окрім формального, офіційного навчального плану, є ще так званий прихований навчальний план — тобто ті знання й цінності, що транслюються мимоволі. І педагог, який усвідомлює сконструйованість гендеру і дискримінаційну сутність гендерних стереотипів, може корегувати цей прихований план. Гендерно чутлива педагогіка майстерно поєднується з ідеями дитиноцентризму та індивідуального підходу.
Адже сутність гендерного виховання в тому, що воно зорієнтоване на індивідуальність кожної дитини. Тобто не йдеться про те, щоб «поміняти місцями» хлопчиків і дівчат або «зробити всіх однаковими». Йдеться про те, що ми все-таки різні, але ми різні всі, тобто жодна дитина не схожа на іншу.
Для утвердження такої думки недостатньо провести «гендерне заняття» чи «гендерний урок» двічі на рік і відзвітувати перед керівництвом. Протиставити всюдисущій владі дискурсу дві-три бесіди — це все одно, що полювати на слона зі шпилькою. Гендерне виховання, як і моральне, економічне, будь-яке інше виховання, повинно тривати неперервно, охоплювати всі види роботи й відпочинку.
На занятті в дитсадку, розповідаючи казку про принцесу та принца, можна зазначити, що події казки відбувалися дуже давно, і відтоді чимало змінилося. Розповідаючи про професії, хоч це і складно, варто уникати застарілої наочності, що відтворює гендерну сегрегацію на ринку праці. Якщо в групі є мультимедійний проектор, можна використати його й продемонструвати менш патріархальний контент, знайдений в Інтернеті. Розповідаючи про сім’ю, варто зазначити, що виховання дитини та домашні клопоти — це спільна турбота всієї родини. Під час розподілу трудових доручень, ролей у шкільній виставі чи святковому ранку в дитсадку, дайте дітям можливість вільного вибору.
Багато гендерних стереотипів непомітно транслюється на шкільних святах і конкурсах. І вирішити цю проблему теж під силу педагогам. Замість традиційних «Нумо, хлопці» та «Нумо, дівчата», «Містер школа» та «Міс школа» чи не ліпше провести спільний конкурс дитячих досягнень? Вносити і виносити Державний прапор під час шкільних лінійок не обов’язково повинен хлопець. Можна доручити це дитині, яка у навчальному році найбільше відзначилася у навчанні, громадській діяльності тощо.
У Міжнародний жіночий день, 8 Березня, замість вкотре розповідати дівчатам, які вони тендітні, ліпше розповісти про історію свята (нагадаємо, це день боротьби жінок за рівні права). 9 Травня не слід забувати, що перемога — це спільне
досягнення всього народу, що жінки воювали пліч-о-пліч із чоловіками, а ті, які залишилися в тилу, сумлінною працею підтримували економічну дієздатність країни.
Гендерне виховання триває й на перервах. Не забувайте, що стрімголов бігати сходами і коридорами небезпечно всім, а не лише дівчатам (до речі, альтернативою небезпечному шкільному «паркуру» для найактивніших дітей може бути
спортивна секція). Наголошуйте, що вирішувати конфлікти за допомогою фізичної сили взагалі не личить людині (відносини «слабші-сильніші» тут ні до чого), а заступитися за людину в біді чи дати відсіч нахабі корисно вміти всім. Неабияке значення для гендерного виховання має робота з батьками. Адже виховання триває й після школи. Часто батьки, впевнені у власних добрих намірах, псують дитині життя: завжди картають хлопця за довге волосся чи «не чоловіче» захоплення, наприклад, вишиванням, а дівчину — за те, що вона віддає перевагу не сукням, які придбали, не спитавши, а зручному повсякденному одягу. Головне — показати батькам, як свобода вибору врешті зробить їхніх дітей щасливими.
Як і будь-яке справжнє виховання, гендерне виховання не повинно бути надто помітним, нав’язливим. Не варто постійно говорити дівчатам, що вони дискриміновані. Щасливішими вони від цього не стануть. У медіапросторі і так доволі об’єктивації: у рекламі, кіно, літературі жінки постають в образі пасивних об’єктів — об’єктів насильства, захисту, бажання, захоплення тощо. Ліпше розповісти, як жінки вже вибороли власні права, яких були позбавлені раніше, як борються за свої права тепер, як досягають успіху і щастя попри все. Не слід розповідати, що деякі чоловіки «теж» уміють готувати, а жінки, наприклад, «теж» служать в МНС. Це «теж» —зайве, воно лише створює підозру, показує, що ви невпевнені в «нормальності» власного твердження, що насправді всі, хто потрапляє під таке «теж», перебувають на інших ролях.
Ключове поняття для гендерної чутливості — це деконструкція. Деконструкція — це процес визначення, критики, розвінчання невидимої влади. Коли проти влади спрямована деконструкція, вона вже не може видавати себе за
«природний стан речей». Принципи гендерного виховання не надто відрізняються від загальних виховних та етичних принципів. Головне, не припиняти думати критично, аналізувати передусім власні слова та вчинки. Отже, гендерно чутливе виховання — це гуманістична педагогіка плюс деконструкція.
Використані джерела
- Андрусик О. В поисках гендерного воспитания: метод. пособ. Харьков: Золотые страницы, 2013.
- Гендер для медій. Підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей / М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманова та ін. Київ: Критика, 2017.
- Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 52. С. 561.
- Про впровадження принципів ґендерної рівностів освіту: Наказ Міністерства освіти і науки України від 10.09.2009 р. № 839.
- Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1834.
- Гендер в Україні: юридичний аналіз і рекомендації для ЗМІ. URL:https://goo.gl/9KKLKo