Сучасну національну освітню політику зорієнтовано на виховання інноваційної, креативної особистості, діяльність якої буде ефективною в просторі інфозмін. Від кожного з нас залежить успішна реалізація національної освітньої стратегії. Ми маємо вдосконалити здатність до креативного, інноваційного мислення, підприємливості, соціальної та професійної мобільності, актуалізувати потребу в самоосвіті, уміння реагувати на непередбачувані, змінні умови й продукувати варіанти впливів на них.
Продукування креативних практик
У Концепції Нової української школи виокремлено десять базових компетентностей, серед яких підприємливість як уміння генерувати нові ідеї, ініціативи та втілювати їх у життя є необхідною складовою частиною процесу розвитку сучасної особистості.
Під час формування підприємливості як базової компетентності діти мають навчитися мислити нестандартно, креативно,
нелінійно задля розвитку власних унікальних, специфічних здібностей і вмінь. Особистість, що розвивається, має отримати досвід, який надихатиме її на творчість, винахідливість й ініціативність. Тож наставником для дитини має стати сучасний педагог, для якого підприємливість і креативність є невід’ємними рисами професіогенезу. Підприємливість як риса особистості є настановою на пошук нових можливостей за межами наявних ресурсів, саморозвиток і самореалізацію, ефективну діяльність в умовах невизначеності. Її результатом стає реалізація об’єктивно або суб’єктивно нових ідей, технологій, методик, а також створення інноваційних, професійно та соціально зорієнтованих проектів.
Отже, актуалізація, використання та продукування креативних практик у професійному розвитку педагога в умовах Нової
української школи сприятимуть формуванню в сучасного, мобільного освітянина навичок вирішення різного роду кризових, проблемних ситуацій, нестандартного, креативного прийняття рішень, здатності до самоактуалізації, самоорганізації, самодетермінації та практичного оволодіння в динаміці власними життєво-професійними можливостями.
Креативність означає дозволити собі помилятися. Мистецтво означає знати, які саме помилки треба зберегти.
Г. Адамс.
Відтак проблема креативності, підприємливості наразі є ключовою в державній освітній політиці у пошуку технологій, методик для навчання та виховання сучасних дітей і стимулює креативне продукування знань. Але цей процес має низку невирішених завдань, особливо тих, що стосуються підготовки вчителів до формування підприємливості й креативності в сучасних дітей. Серед них:
• відсутність єдиного підходу до розуміння феномена креативності;
• відсутність єдиних вимог до особистості вчителя під час роботи з дітьми;
• відсутність системи формування у вчителів необхідних компетентностей, зокрема креативної;
• наявність таких психофізіологічних особливостей у дорослої людини, як стереотипність і замкненість мислення, ангажованість свідомості соціально-професійними, економічними чинниками.
Вирішення зазначених завдань має забезпечити андрагогіка як модель неперервної освіти, що формує в особи здатність
до інноваційного мислення, соціальної, професійної мобільності та когерентний креативний освітній простір.
Природа креативності
Існує безліч підходів до визначення природи креативності. Тому неможливо сформулювати єдине узагальнене визначення, яке задовольнило б усіх дослідників. Деякі визначення креативності сформульовано в термінах продукту, результату діяльності; інші — у термінах процесу, особистісних властивостей або необхідних зовнішніх умов. Також серед науковців поширеною є думка про те, що поняття «креативність» дотичне до поняття «творчість». Для розведення цих термінів доцільно використовувати дві характеристики: суб’єктивну для позначення креативності та процесуально-результативну для позначення творчості. Іншими словами, креативність належить до якостей особистості, а творчість —
до процесу, у якому виявляється креативність.
Але, незважаючи на різні погляди, у більшості визначень креативність пов’язано з винайденням чогось нового для особистості або суспільства. Проте значення креативності в андрагогіці, її специфіка у процесах адаптації дорослої людини до всіх суспільних перетворень, змін на ринку праці й освітніх трансформацій, а також забезпечення різних способів самовдосконалення, самоосвіти й розвитку креативного мислення у дорослої особистості досі залишаються не дослідженими.
У кризових, нестабільних умовах, якими сповнене сучасне соціальне середовище, доросла особистість змушена приймати рішення нестандартно, креативно, пере- борювати невизначеність ситуації, самовизначатися, тобто вчитися бути дієвим, підприємливим актором власного життя. Але самодетермінація є доволі складним процесом для дорослого. Основна проблема полягає в специ- фіці когнітивних та емоційних процесів зрілої особистості, яка без особливих зусиль здатна самостійно поставити проблему, застосувати до її вирішення апробовані схеми, взяти на себе відповідальність за події, подальший розвиток справи тощо.
Але коли йдеться про здатність до оновлення знань, використання нестандартного підходу до вирішення проблем, визнання критики, аналіз власного професійного розвитку, пошуки засобів саморозвитку впродовж подальшої професійної життєдіяльності, особистість стикається з факторами, які визначають замкненість її мислення й ангажованість свідомості соціально-професійними, економічними, психофізіологічними чинниками.
Дж. Лерер, аналізуючи нейрофізіологічну структуру людського мислення, зазначає, що «ми створюємо шаблони за результатами досвіду взаємодії, які мають принести успіх у майбутньому». Коли людина розпізнає знайомий шаблон
поведінки, «мозок виробляє біохімічний гормон задоволення — дофамін.
Коли ми діємо за своїми шаблонами і водночас є успішними у своїй системі координат, ми отримуємо додаткову порцію
дофаміну» (1 Лерер Дж. Как мы принимаем решения; пер. с англ. М. Бабичевой. Москва: Астрель: CORPUS, 2010.)
Основна проблема виникає тоді, коли стається помилка в діях або відбувається усвідомлення людиною того, що події
виявилися незапланованими, непередбачуваними. За таких обставин людина не отримує бажаного задоволення і запам’ятовує ситуацію. Наступного разу вже будуть інші сподівання.
Біохіміки стверджують, що наша «система винагороди» працює, постійно навчаючись. Ми самі обираємо випробування і, якщо проходимо їх, то, незалежно від результатів, відчуваємо задоволення — «це змушує нас і далі помилятися, нам здається, що так ми краще розуміємо світ» (Лерер Дж. Как мы принимаем решения; пер. с англ. М. Бабичевой. Москва: Астрель: CORPUS, 2010.). Зокрема, А. Шюц, розмірковуючи про структуру мислення дорослого, стверджував, що кожен крок особистості в тлумаченні світу постійно спирається на запас попереднього досвіду як власного, так і досвіду інших людей, який утворює певну єдність у формі запасу знання людини і слугує їй схемою для кожного відповідного кроку тлумачення світу.
Кожний акт такого тлумачення є розумінням у межах уже проінтерпретованого, всередині переважно добре знайомої дійсності. Окрім того, доросла особистість упевнена в тому, що вже відомий світ і надалі залишатиметься таким самим, а отже, і досвід зберігатиме свою значимість. Із цього припущення випливає, що всі попередні успішні дії можна
повторювати.
Доки структура світу може сприйматися як константа, доти попередній досвід залишатиметься актуальним та зберігатиметься здатність впливати на світ у визначений спосіб. Звісно, не можна стверджувати, що доросла особистість має завжди використовувати одну й ту саму стратегію мислення. У певних ситуаціях вона може мислити лінійно, традиційно, а в інших — нелінійно, креативно.
Доросла особистість має вміти гнучко, мобільно змінювати настанову мислення залежно від специфіки завдань, проблем, ситуацій. Отже, завданням креативних практик в андрагогіці є не навчити дорослу особистість мислити креативно повсякчас, а розвинути, удосконалити здатність усвідомлювати специфічність ситуації та необхідність застосовувати креативне мислення відповідно до її викликів.
Отже, одним із основних компонентів успішного андрагогічного процесу є постійна реінтеграція когнітивної й емоційної сфер дорослої особистості, де знання є відкритою системою, що постійно оновлюється множинністю варіантів і потоків інформації.
Необхідність упровадження
Необхідність упроваджувати креативні практики до андрагогіки визначає таке положення: доросла особистість у кожний момент своєї життєдіяльності є частиною певної можливої ситуації, невизначеність якої вимагає від неї самовизначення, прийняття оптимальних рішень. У поточних життєвих ситуаціях наявна суб’єктивна невизначеність, нерозуміння людиною обставин, у яких вона перебуває, що робить її іграшкою або жертвою стихійного розвитку обставин. Завдяки впровадженню креативних практик до андрагогічного процесу доросла особистість має навчитися протистояти хаосу, визначати нові життєво-професійні варіанти, уміти бути актором у власному житті.
Використання креативних практик в андрагогіці передбачає орієнтацію на базові настанов.
ВИКОРИСТАННЯ КРЕАТИВНИХ ПРАКТИК В АНДРАГОГІЦІ ПЕРЕДБАЧАЄ ОРІЄНТАЦІЮ НА БАЗОВІ НАСТАНОВИ
Дисипативність
відкритість до нового — процес, пов’язаний зі здатністю особистості трансформувати дійсність, усвідомлюючи реалії сучасності, з готовністю приймати нове, а потім вносити позитивні зміни до життєво-професійної практики.
Аксіологічні настанови
З огляду на ці настанови андрагогіка може допомогти дорослій особистості актуалізувати вміння створювати, проектувати нові зв’язки, якості та взаємини через розкриття акмеологічного потенціалу та креативних ресурсів власної системи.
Свобода вибору
життєвих позицій, життєвих стратегій, способів і засобів оволодіння соціокультурним досвідом визначає масштаби професійної діяльності, прогнозує її результативність, продукує способи мобільної поведінки тощо.
Герменевтична настанова
інтерпретація як основа вироблення суто індивідуального способу побудови освітнього процесу задля здобуття необхідних компетенцій для професійної діяльності.
Інтуїтивність
як здатність до найшвидшого оцінювання і прогнозування.
Імпунітивна настанова
визначення в критичних, стресових і конфліктних ситуаціях стратегій поведінкової активності й толерантного ставлення до невдач.
У межах андрагогіки креативність розкриває власну суть як здатність до конструювання нових ідей під час самоорганізації мислення. Задля цього андрагогіка має створювати умови, за яких доросла особистість актуалізуватиме креативні якості, зокрема:
• здатність бути творчим;
• здатність вирішувати проблемні завдання;
• винахідливість;
• гнучкість і критичність мислення;
• самобутність і впевненість;
• здатність ставити і вирішувати нестандартні завдання;
• уміння аналізувати, синтезувати та комбінувати;
• уміння переносити досвід, передбачати;
• позитивне мислення;
• професійну інтуїцію;
• асоціативність, уяву, відчуття новизни;
• емпатію; уміння бачити відоме в невідомому;
• уміння долати стереотипи;
• схильність до ризику та прагнення свободи.
Наведені якості, що утворюють структуру креативності, є специфічними й унікальними для кожної особистості. Їх диференціюють за змістом, параметрами, кількістю, віковими, нейрофізіологічними, психологічними та професійними особливостями дорослого залежно від їх актуалізації в певній ситуації. Когерентний розвиток креативних якостей можливий лише за неперервної єдності докурсового (підготовчого), базового (курсів підвищення кваліфікації) та післякурсового (впроваджувального) етапів професійної діяльності, що співвідноситься з періодом атестації пе-
дагогічного працівника.
Саме в андрагогічному циклі, на думку Т. Сорочан ( 3 Сорочан Т. М. Розвиток професіоналізму педагогічних працівників у системі післядипломної освіти на андрагогічних засадах / Т. М. Сорочан, О. М. Рудіна. Розвиток післядипломної педагогічної освіти України в умовах інтеграції. (Матер. щорічн. звітн. Всеукр. наук.-практич. конф., присвяч. 15-річчю АПН України, 11—12 квіт. 2007 р.). Донецьк: Донецький обл. ІППО, 2007), можна реалізувати структурну й змістовну єдність курсів підвищення кваліфікації, науково-методичної та дослідницької роботи, самоосвіти дорослого під час професійного зростання.
Тому реалізація креативних практик в андрагогічному циклі не обмежена лише відвідуванням фахівцем курсів підвищення кваліфікації. Відповідно до цього, стратегічною спрямованістю креативних практик є поєднання особистісного, акмеологічного розвитку дорослої особи з підвищенням її професійного потенціалу. Структуру креативних практик утворюють новітні методики та технології з розвитку нелінійного, дивергентного, креативного, творчого мислення. Метою кожної методики є продукування нових, альтернативних рівнів нестандартного вирішення проблем у сферах методичної, педагогічної й управлінської діяльності.
Завдання — усування стереотипних бар’єрів і розвиток пластичного мислення, що формує навички швидкої реакції на нестандартні умови, розвиває креативно-рефлексивну діяльність і здатність переходити від однієї настанови до іншої, вимикаючи автоматичні реакції мислення. Креативні практики поділяють на базові групи методик, зокрема:
• стимулювання індивідуальної психіки та методи активізації мисленнєвої діяльності;
• неалгоритмічні методи;
• алгоритмічні методи;
• організаційні заходи.
Методики стимулювання
До першої групи методик належать різноманітні техніки стимулювання психіки й активізації мисленнєвої діяльності, що реалізують на індивідуальному та груповому рівнях. Це евристичні прийоми, спрямовані на формування в дорослої особи позитивної мотивації, стійкого пізнавального інтересу, а також тих якостей мислення, від яких залежить успішне вирішення креативних завдань.
З-поміж евристичних прийомів слід виокремити:
1) мисленнєвий експеримент, який ґрунтується на заміщенні реальних об’єктів їх умовними зразками, аналогами. Так можна визначити властивості, зв’язки, тенденції досліджуваних процесів, оцінити їх стан, зробити прогноз, прийняти
обґрунтоване рішення;
2) комбінування є фундаментальним евристичним прийомом, оскільки ґрунтується на роз’єднанні наявних систем і ство-
ренні з їх елементів нових структур. Нові комбінації відомих елементів призводять до створення речей, які мають принципово нові, дивовижні властивості;
3) інверсивне мислення є прийомом, який передбачає швидку зміну міркувань дорослої особистості зі звичного напрямку
на прямо протилежний, руйнуючи шаблонні орієнтири вирішення проблеми;
4) діалогічність мислення передбачає орієнтацію дорослої особистості на кілька рішень, з-поміж яких вона обирає найкраще. У цьому разі вирішення завдання передбачає пошук, а отже, і неоднозначність способів його вирішення за допомогою висування одночасно кількох гіпотез або зіткнення різних, а часом і протилежних думок;
5) аналогію як евристичний прийом побудовано на порівнянні структур, функцій, принципів, а також на визначенні
суттєвої подібності та застосуванні цих ознак у нових рішеннях.
Активізація мисленнєвої діяльності має відбуватися за кількома напрямами, зокрема:
• стимуляція мисленнєвої діяльності за допомогою порад як актуалізації нових і наявних знань, досвіду;
• формування гнучкості мислення через дії в нешаблонних ситуаціях, в ускладнених умовах;
• формування загального позитивного ставлення до процесу вирішення завдань.
Перевагами першої групи методик стимулювання психіки та активізації мисленнєвої діяльності є загальнодоступність, індивідуальність, простота, а недоліками — випадковість отриманих результатів, непередбачуваність. На відміну від алгоритмів, евристичні прийоми, не гарантуючи безпомилковості вирішення, дають змогу діяти в умовах невизначеності, коли людина ще не знає суттєвих ознак складників, які можуть допомогти вирішити проблему.
Але ці прийоми містять лише загальні настанови в пошуку варіативних способів вирішення питань.
Неалгоритмічні методики
Друга група об’єднує неалгоритмічні методики, методи, прийоми з розвитку креативності, а саме: мозковий штурм, метод синектики, метод фокальних об’єктів, метод данетики, морфологічний аналіз та їх численні комбінації. Описано близько трьох десятків методів, що можуть актуалізувати креативну діяльність людини. Усі неалгоритмічні методики спрямовано на генерування якомога більшої кількості варіантів та їх альтернатив у вирішенні проблеми.
Аналізуючи ці методи, Дж. К. Джонс зазначає, що «думати про проектування як про вирішення проблеми — означає використовувати застиглу метафору до живого процесу і забути, що проектування націлене не стільки на виправлення помилок, скільки на усвідомлення нових можливостей і виявлення нашого ставлення до них» (Джонс Дж. К. Методы проектирования; пер. с англ. Т. П. Бурмистровой, И. В. Фриденберга. 2-е изд. доп. Москва: Мир, 1986.)
Слід зазначити, що всі неалгоритмічні методики є своєрідними психологічними інструментами, вибір яких залежить від умов, мети та поставлених завдань суб’єктом креативної діяльності. Другу групу методик спрямовано на ліквідацію безвихідних ситуацій завдяки виокремленню системних зв’язків, ознак, характеристик досліджуваної проблеми, утворенню нових комбінацій, продукуванню креативних ідей.
Нелогометричні методики допомагають вирішувати прості завдання, збільшують кількість нових ідей, вони є доступними
для засвоєння та використання і зазвичай базуються на колективному досвіді авторів. Але, незважаючи на доступність, зрозумілість і легкість у використанні, нелогометричні методики мають певні недоліки. Вони погано вирішують складні завдання, мають низьку вірогідність отримання нової цінної ідеї, не розвиваються на якісному рівні, а також не дають критеріїв оцінювання отриманих ідей.
Алгоритмічні методики
У практиці креативної діяльності достатньо ефективними виявляються алгоритмічні методи, серед яких «алгоритм вирішення винахідницьких завдань» (Г. Альтшуллер), «дерево прийняття рішень» (Е. Ханта, Дж. Мерін, Ф. Стоун), «гірлянди випадковостей і асоціацій» (Г. Буш). Алгоритмічна група методик поєднує структуровані системи операцій, за допомогою яких забезпечують безпомилкове вирішення завдань певного класу. Оволодіння зазначеними методиками не лише дає змогу ефективно, правильно вирішувати завдання, а й уможливлює конструювання нових методів для вирішення складних завдань. Відтак розвиток здатності всебічно аналізувати умови завдання й утворювати моделі для
класифікації випадкових рішень формує гнучкість мислення.
Методики алгоритмічної групи сприяють поліпшенню організації мисленнєвого процесу загалом, однак залишають поза
увагою розроблення засобів, адресованих актуалізації можливостей суб’єкта у вирішенні нетипових, творчих за змістом
завдань, а також мотивів здійснення інноваційної діяльності. Можливості вирішення нових завдань із застосуванням прийомів алгоритмічного типу обмежено. За певних обставин вони можуть гальмувати розвиток продуктивного мислення, оскільки суб’єкт звикає працювати за наявними зразками. Тому застосування цих прийомів обов’язково має поєднуватися з прийомами евристичного типу.
Організаційні заходи
Активізувати креативну діяльність неможливо без створення та вдосконалення різноманітних зовнішніх умов організації
креативного процесу. Тому формування соціально-психологічного клімату, функціонального комфорту умов розумової
праці, раціонального добору інформації, організація методичного, інформаційно-комунікаційного супроводу креативного
розвитку фахівців в освітніх моделях курсів підвищення кваліфікації та міжкурсового періоду як єдиного андрагогічного
циклу сприятимуть креативному й акмеологічному саморозвитку й самоосвіті андрагогів-практиків. Організаційна група
методик об’єднує різноманітні форми науково-методичного полілогу в інтерактивних форматах, сесії сенекторів, тренінги,
майстер-класи, круглі столи, конференції, вебінари, чати, відеоконференції, оnline-студії, педагогічні web-квести тощо.
Перевагою цих заходів є принципова, часто «вибухова» можливість негайно вирішити проблему, а до суттєвих недоліків належать вагомі ресурсні й часові витрати і відсутність якісно нових ідей. Отже, упровадження креативних практик в андрагогіку спрямовано на поширення наукових, науково-дослідних, експериментально-виробничих, інноваційних проектів із залученням творчих, соціально-активних фахівців трансдисциплінарної сфери задля розвитку системи освіти дорослих і підвищення рівня конкурентноздатності національної системи освіти.
Переваги
Системне оволодіння креативними практиками дасть можливість:
• розвинути в дорослої особистості позитивну мотивацію;
• стимулювати її мисленнєву діяльність;
• формувати гнучкість мислення;
• генерувати велику кількість варіантів вирішення проблеми;
• конструювати нові методи для ефективного вирішення складних завдань.
У такому разі діє принцип надмірності, завдяки якому виникають нові елементи. Водночас усі елементи зберігаються, не-
залежно від того, чи є найближчі перспективи внесення їх до сформованої системи. Саме це надмірне різноманіття створює спектр можливих напрямів розвитку, надає матеріал для відбирання його найбільш оптимальних тенденцій.
Діяти креативно означає оптимально формувати своє життя у вигляді переходу від однієї фази гармонійної життєвої ситуації до іншої, який утворює когерентне середовище, гармонію між «Я» та його діями, намірами, можливостями. Отже, з урахуванням застосування креативних практик андрагогіку спрямовано на становлення й розвиток цілісної особистості, для якої креативне ставлення до дійсності та власної професійної діяльності є органічним складником. Так, упровадження креативних практик в андрагогічний цикл дасть можливість створити когерентне, інноваційне освітнє середовище, в якому реалізуватимуться креативні, акмеологічні ресурси особистості в її гармонійному, професійному розвитку.
Для здійснення цих настанов необхідно:
• забезпечити неперервний науково-методичний супровід професійного розвитку освітян;
• реалізувати сучасні креативні методики професійного вдосконалення та підвищення кваліфікації освітян відповідно до вимог інноваційного розвитку суспільства;
• забезпечити випереджальний характер підвищення кваліфікації освітян щодо потреб реформування національної системи освіти;
• упорядкувати інформаційний потік для адекватного забезпечення загальнокультурних і професійних потреб нового покоління людей;
• підсилити аксіологічну та креативну складові частини змісту підвищення кваліфікації;
• сприяти в реалізації інноваційної діяльності освітян;
• забезпечити цілісність курсового та міжкурсового етапів підвищення кваліфікації як когерентного андрагогічного циклу;
• розробити різнорівневі, альтернативні моделі підвищення кваліфікації освітян з урахуванням їхнього професійного досвіду, освітнього рівня індивідуальних настанов;
• упровадити інноваційні форми організації підвищення кваліфікації освітян, зокрема: науково-методичний полілог в інтерактивних форматах, есії сенекторів, центрів андрагогічної майстерності, тренінги з розвитку креативності, круглі столи з обміну досвідом, конференції, вебінари, чати, оnline-студії, креативні web-квести, майстер-класи;
• забезпечити міжнародну співпрацю з проблем розвитку андрагогіки, реалізувати спільні освітні й наукові проекти у віртуальному просторі.
Завдяки вдосконаленню та впровадженню закладами післядипломної педагогічної освіти зазначених напрямів розвитку, на особистісному рівні андрагогіка сприятиме:
• підготовці креативно-ефективної поведінки дорослої особистості в невизначених станах;
• формуванню здатності особистості до оптимальних переходів з однієї альтернативи до іншої;
• забезпеченню розвитку вмінь особистості контролювати трансфер домінант власної професійної діяльності в умовах різних впливів середовища;
• формуванню нелінійного типу мислення, характерними ознаками якого є креативність, гнучкість, динамізм, перспективність тощо;
• підвищенню толерантності, неупередженого ставлення до інших людей, подій, інформації;
• розвитку здатності визначити потрібний напрям процесів подальшої актуалізації подій, бачити можливості системи й визначати «еволюційний тренд», а також створювати ефективні умови для отримання бажаного результату;
• засвоєнню ефективних стратегій і технік самореалізації, самоактуалізації, життєтворчості в професійному та соціальному контекстах;
• формуванню готовності працювати в різних типах освітніх закладів, що передбачає володіння інноваційними технологіями навчання, здатність самостійно розробляти креативні технології та впроваджувати авторські методики навчання.
Отже, активний освітній потенціал дорослої особистості та суспільства повинен забезпечити потужні позитивнізрушення в економічній, інтелектуальній і духовній сферах.
Список використаних джерел
- Джонс Дж. К. Методы проектирования; пер. с англ. Т. П. Бурмистровой, И. В. Фриденберга. 2-е изд. доп. Москва: Мир, 1986.
- Лерер Дж. Как мы принимаем решения; пер. с англ. М. Бабичевой. Москва: Астрель: CORPUS, 2010.
- Негус К., Пикеринг М. Креативность. Коммуникация и культурные ценности; пер. с англ. Харьков: Издательство Гуманитарный Центр, 2011.
- Сорочан Т. М. Розвиток професіоналізму педагогічних працівників у системі післядипломної освіти на андрагогічних засадах / Т. М. Сорочан, О. М. Рудіна. Розвиток післядипломної педагогічної освіти України в умовах інтеграції. (Матеріали щорічної звітної Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 15-річчю АПН України,
11—12 квіт. 2007 р.). Донецьк: Донецький обл. ІППО, 2007. - Шюц А., Лукман Т. Структури життєсвіту; пер. з нім. В. Кебуладзе. Київ: Український Центр духовної культури, 2004.