ЯК УЧИТЕЛЮ ПРИВЕРТАТИ УВАГУ ДО СВОЇХ СЛІВ?

Часто спрацьовує момент неочікуваності, коли вчитель виконує екзальтовану роль або робить якусь неочікувану справу. Проте не варто цим зловживати — учитель й учні мають бути друзями, але вони не ровесники. Можна порадити скористатися додатковими сигналами, умовними позначеннями. Наприклад, як домовитися, коли всі повинні затихнути і звернути увагу на вчителя. Учитель підіймає руку й так само роблять усі учні, які помітять цей рух.Ті педагоги, які використовують цей прийом, відзначають, що відбувається швидка ланцюжкова реакція; дітям, які встигли раніше за інших помітити сигнал, це видається грою; так поступово шум стихає, решта учнів помічають зміну й приєднуються до загалу. Так само використовують сигнальні картки, коли учні, наприклад, хочуть сповістити вчителя про розуміння завдання або труднощі в його виконанні (ліпше їх виготовити самостійно — на кольоровому цупкому папері кожному обвести свою долоню, вирізати й прикріпити до неї цупку довгу смужку).

Чому учням складно переносити увагу з одного предмета діяльності на інший?

Під час постійного безконтрольного перегляду комп’ютерних ігор, програм, телевізора, де відбувається швидка зміна кадрів, у дитини активізуються тільки високочастотні компоненти. Проте основним фактором організації будь-якої психо-моторної діяльності — мовної, графічної тощо, є низькочастотні ритми довільних фізичних зусиль. Отже, не варто зловживати на уроках використанням персональної комп’ютерної техніки. Як не дивно, а й у сучасних умовах ілюстрації мають більший позитивний вплив.
Також обережно треба використовувати нині популярну геймофікацію — застосування ігрових технологій у неігрових процесах. Її пропагандисти стверджують, що за умов правильного застосування цей підхід дає змогу в рази збільшити ефективність виконання завдань. Однак усім відомо про схильність дітей до ігроманії. Дедалі частіше чути нарікання батьків, що крім комп’ютера дітей нічого не цікавить. У зв’язку з цим на сполох б’ють не тільки психологи, які прирівнюють шкоду від ігроманії до алкоголізму та наркоманії, а й нейрофізіологи, які помічають у дітей виражену деградацію розумових процесів, зниження інтелектуальної лабільності, навіть ураження сірої речовини.
Це має нас застерегти не лише від цілісного застосування названої технології, а й від інтенсивного використання її елементів. Швидка зміна кадрів розгальмовує дитину, не дає змоги зосередитися. Тому урок бажано будувати так, щоб більшу частину часу приділяти розгляду однієї теми, причому завдання мають вибудовуватися в систему, де поступово змінюється їх рівень — від розпізнавання й репродуктивного відтворення через групу завдань на розуміння до завдань на застосування. Решта — відходить на периферію — повторення, пропедевтика вивчення нового.
З іншого боку, усім відомо, що основною рисою сучасних дітей є кліповість мислення, отже, вони погано сприймають одну картинку, із якою треба працювати тривалий час. Можна запропонувати, наприклад, серію малюнків, побудо-вану за принципом коміксів, а ще краще — частіше змінювати види активності на уроці. На уроці не можуть переважати репродуктивні завдання. Вони щонайменше учням нецікаві. Набагато продуктивнішими є пошукові завдання, які залучають до творчого мислення навіть першокласників («поміркуй, чому…», «здогадайся, який секрет…» тощо). У сучасних дітей, на відміну від їхніх однолітків кінця ХХ ст., у яких переважав наслідувальний рефлекс, спостерігається рефлекс свободи — вони самі вибудовують систему поведінки, що спостерігають у наймолодшому віці.

Усю статтю можете прочитати в газеті “Психолог” №4, 2019: http://www.osvitaua.com/shop/newspapers/psg/psg-2019-004/

Людмила ГАБЕНКО, практичний психолог, Глухівської ЗОШ І—ІІІ ст. No 1, Сумська обл.