Газета “Дитячий садок. Фантазії вихователя” №12, 2019

Чого вчить казка «Солом’яний бичок»? Чого вчить казка «Лисиця і Журавель»? Чого вчить «Рукавичка»? Чого вчить казка «Колобок»? Чого вчить «Курочка Ряба»? Адже казка має вчити, чи не так? От і подивімося на ці казки крізь призму звичайного побутового здорового глузду — так, наче це урок або інструкція.
От що нам примариться в оманливих гранях: казка «Солом’яний бичок» вчить здирництва і шантажу; казка «Лисиця і Журавель» вчить мстивості та дріб’язковості; «Рукавичка» вчить, що ведмідь не може влізти в рукавичку, а мишка, жаба, зайчик, лисичка, вовк і кабан — можуть; «Колобок» вчить, що від долі не втечеш — тебе з’їдять або вдома, або деінде; «Курочка Ряба» вчить… А хтозна, чого вчить «Курочка Ряба»! Нічого не видно — призма тріснула.

Сюжетний кістяк народної казки часто виявляється давнішим, ніж сам народ і його мораль. Зводити таку казку до повчальної оповідки — все одно що читати шумерські таблички замість стрічки Фейсбуку. Щодо авторських казок, то про них дитячий класик Джанні Родарі вважав: не можна додавати в історію повчання, якщо воно не напрошується саме. Але це все не привід позбуватися казок і навіть не привід їх переписувати! (До речі, зі спроб позбавити дитинство вигадок і небилиць ніколи ще не вийшло нічого путнього). Так, казка — це не урок і не інструкція. Але причин читати казки дітям більш ніж достатньо.

Казка розвиває уяву, розповідає про те, чого не буває (і діти чудово це розуміють), навчає долати страхи, навчає розуміти літературний або фольклорний твір і зв’язок між причинами й наслідками. Казка міцніше пов’язує дитину з її культурою та культурами інших народів, у яких існують схожі історії (а історії обожнюють мандрувати континентами). Обговорення казки з дорослими може стати одним із перших уроків критичного мислення. І нарешті, казка — це весело, цікаво, красиво.