Газета “Дитячий садок” №19, 2019

Подорож — це купа турбот. Принаймні для тривожної дорослої людини. Дуже важко почати збирати речі. Бо дуже не хочеться. Тому що чогось точно не вистачить. Тому що щось точно забудеш і треба напружуватися і згадувати, згадувати, згадувати… (Головне — квитки і паспорт!) Коли ви почали збирати речі, дуже важко спинитися. Тому що, можливо, буде холодно, а значить, треба взяти теплий светр. А може, буде не дуже холодно, тому треба взяти ще й не дуже теплий светр. А може, буде дуже жарко, тому треба взяти більше футболок. А може, буде дощ, тому треба взяти парасольку і пристрій для сушіння взуття. Також треба взяти надувний човен на випадок повені, вогнегасник на випадок пожежі й обладунки на випадок навали варварів. (Головне — не віддавати варварам квитки й паспорт).

І коли ви це все зібрали докупи на якійсь, скажімо, тахті, тоді тільки починається найважче — треба це все запхнути у валізу! Причому крихкі речі мають бути в чомусь м’якому; речі, що знадобляться в дорозі, мають лежати так, щоб їх легко було дістати; дорогі речі мають бути заховані за сімома замками, а футболки не повинні просочитися запахом ковбаси. (Важливо також не забувати про квитки й паспорт). Як же важко в цю мить повірити, що на зворотній дорозі в цю саму валізу влізуть кришталевий лебідь, пряниковий заєць і вже інша, запашніша ковбаса!

Але ми все ж таки збираємо речі і їдемо. І з власної ж волі! Чому? Тому що ми все ще діти. Тому що ми любимо все нове й незвичайне. Нам кортить дізнатися «куди тече та річка» і що ховається за шубами в старому гардеробі. Пам’ятайте про цю дитину в собі. І також не забувайте про квитки й паспорт.